Рожищенське гетто: як знищили єврейську громаду міста
-
-
>
-
>
-
>
5304
У ці серпневі дні рівно 75 років тому, у 1942 році відбувалася Рожищенська частина глобальної трагедії: масове вбивство єврейських мешканців у рамках акції з ліквідації місцевого гетто.
Внаслідок цієї події край втратив ледь не половину всього населення, адже тільки у місті Рожище проживало близько 4 тис. євреїв (це майже 80% всього населення міста).
Гетто, як примусово заселені житлові зони міст єврейським населенням, почали з’являтися уже після чотирьох місяців німецької окупації. У Рожищі гетто знаходилося в північній частині міста, поруч з єврейським кладовищем.
Людей виселяли зі своїх будинків, дозволяли взяти лише те, що можна нести в руках. Перш, ніж переселяти євреїв, у їх будинках німці забирали цінні речі, хутро, взуття тощо. На збори і перехід до табору виділяли дві години.
У гетто бракувало житла і панувала жахлива антисанітарія. Щодня євреї ходили на роботу з жовтими клаптиками тканини, що були нашиті на одязі. Окрім того, з них збирали під різним приводом матеріальні податки.
Масовий розстріл євреїв з рожищенського гетто почався зранку 20 серпня 1942 року. Відбувалося це на в’їзді у місто зі сторони Копачівки. Сьогодні там стоїть пам’ятний знак, а раніше був піщаний кар’єр.
Далі спогади про ті страшні події від очевидців і нащадків тих, хто загинув.
Спогади Цві Ройтер:
«Одного разу, коли ми повернулися з роботи, ми помітили підозрілий рух серед української поліції. Коли я проходив повз будинок Колі (Микола Томашевич), він вийшов і сказав, щоб ми втікали. Він сказав, щоб я повідомив жителів гетто про те, що це їх останній день.
Ця новина відразу ж облетіла гетто, багато людей намагалися втекти, але вони стикнулися з вартою, яка вже оточила гетто і стріляла в кожного, хто наближався до паркану. В рупор оголосили, щоб всі зібралися біля будинку сільської ради».
Спогади Єви Тужінської Траунштейн:
«20 серпня 1942 р. я прокинулася о другій годині ночі, від того, що почула якісь кроки за вікном. Я підійшла до вікна і побачила довгу-довгу колону людей, яка дуже повільно рухалась. В темряві я не могла зрозуміти чи то були солдати, чи цивільні.
Колона була дуже довгою, і тільки коли почало світати я впізнала в цих людях євреїв з гетто. Вони вели своїх дітей і несли в руках мотики і лопати. Йшли повільно бо такий був наказ. Кров в жилах застигала від такої картини.
О пів на четверту ранку колона закінчилась, і десь через пів години я почула звук кулеметної черги. Об 11 годині вранці я побачила як 8 чи 10 вантажівок, навантажених одягом та взуттям виїжджали з гетто».
Спогади Авраама Моше Діхтера:
«Вона (прабабуся) була однією з перших, що прямували до ями, на в'їзді в місто, близько до залізничних колій. Разом з тисячами євреїв, які залишили гетто, що було поруч єврейського кладовища (на північ від міста), вони йшли з гетто, уздовж головної вулиці міста, поки не дійшли до великої ями на іншому кінці міста.
Три тисячі вісімсот сімдесят євреїв (чоловіки, жінки, люди похилого віку, діти) - йшли як вівці на забій».
Згідно офіційних даних завершено ліквідацію гетто у Рожищі 23 серпня 1942 р.
Прізвища багатьох з убитих можна знайти на меморіальному сайті Yad Vashem.
Читайте також: Куди поділися євреї з Рожища?, Про жахливу трагедію єврейської громади в Рожищі написав Авраам Моше Діхтер.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі