Два роки лютого: рожищенські «Бандерівці» поділилися мріями та спогадами
-
-
>
-
>
-
>
951
Другий рік поспіль українці пригадують, як почалась для них повномасштабна війна: хто першим подзвонив, звідки дізналися страшну новину, що робили потім. Для багатьох лютий став місяцем особливої люті, яка тримає вже 731 день.
Район.Рожище запитав «Бандерівців», наймолодшу команду волонтерів краю, про їх мрії та спогади: яким пам'ятаєте той день, коли розпочалась повномасштабна війна? найяскравіший спогад з періоду волонтерства? про що ви мрієте?
Відповіді дивують щирістю та рішучістю.
***
Матвійчук Олександра, 17 років:
«Я прокинулась і не розуміла, що сталось, читала повідомлення від подруги, потім прийшла мама в кімнату, подивилась на мене і вийшла. Я памʼятаю це дуже смутно. Найяскравіший спогад – як якраз на самому початку всі допомагали чим могли й люди були добріші один до одного, кожен день був як останній. Я мрію про закінчення війни, звісно, і якщо (не дай Боже) вона ще на довго затягнеться, то піти допомагати нашим хлопцям на передку».
Мирослава Бродосюк, 24 роки:
«Я пам'ятаю, бо тоді прокинулася рано: у мене собака, потрібно було вигуляти його. Це була десь орієнтовно п'ята ранку. Вийшли на двір, поки пес бігав, взяла до рук телефона, як за звичкою, щоб почитати новини. Й перше, це новини, що почалася повномасштабна війна.
Спогад – певне кожен спогад особливий, коли ми зустрічаємося з військовими, яким допомагали. Ці емоції, повага до них, розуміння того, що ми допомагаємо, важко описати, але це цінно.
Мрія. Та насправді, це певне шлях до конкретної цілі. Це перемога (усі її фактори). Ми розуміємо усе, але все ж віримо, що це буде незабаром».
Меланія Кучірка, 10 років:
«Той день я пам'ятаю найгіршим. Вже через кілька хвилин мені було погано. Найяскравіший спогад – перший раз, коли дід Саша приготував нам картоплю. Мрію про згоряння москви, смерть москалів та зникнення росії».
Світлана Марчук, 11 років:
«Той день – це капець, війна, відразу дивилися новини. Яскраво пам'ятаю, коли нам кинули 100 доларів. І хоч мене тоді не було, але я бачила! Мрію про Перемогу».
Марія Репш, 14 років:
«Чесно в перший день тривоги такої сильної не було, а в наступні дні був дуже великий страх. У перший день і прокинулася від повідомлень в чаті однокласників, і в мене було одне питання «чому я не пішла в школу?», ось тоді, зайшовши в інстаграм, я дізналась, що почалася повномасштабна війна.
Особисто для мене немає саме одного найяскравішого спогаду, всі закінчення зборів і приїзди військових – найяскравіші моменти.
Зараз в мене єдина мрія – щоб мій тато повернувся додому живим і завжди був зі мною».
Мирослава Климюк, 12 років:
«Зранку все було як завжди, збиралися до школи. Перед виїздом нам повідомили, що розпочалася війна і стало моторошно, дуже сильно переживали й було страшно. Для мене все те, що ми робили найяскравіше, подобається допомагати. Мрію, щоб ми перемогли якнайскоріше».
Ілона Марценюк, 10 років:
«В мене тато з мамою о 5:00 їхали додому з роботи. Коли приїхали, я проснулася зі слів «почалася війна». Я було шокована, не розуміла, як це, думала, що такого бути не може. Потім мама розказала все, як є. Яскраво пам'ятаю, коли до нас приходив Пес Патрон. Мрію, щоб закінчилася війна».
Вікторія Шварцкоп, 22 роки:
«Я не спала. Я була тою, хто розбудив маму, тата і сестру й повідомила всім, що почалась війна. Мене дуже сильно трясло, але ми всі зібрались з силами й почали збір медикаментів та інших потрібних речей.
Найяскравіший спогад – коли ми зібрали перший мільйон. Взагалі не вірилось, що така сума нам під силу. Загалом мені завжди подобалося приходити до дітей і сам процес створення тусовочки.
Мрію про перемогу й щоб Україна стала технологічною класною державою з розумними людьми. А ще, щоб більше людей долучилось до «Бандерівців».
***
Станом на 24 лютого 2024 року дитячий волонтерський колектив «Бандерівці» залучив для Збройних сил України понад 2,5 мільйона гривень. Нині триває їх збір для Третьої штурмової бригади. Підтримати можна на банку або за номером картки 5375 4112 1398 8590.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
