Рожищанка розказала, про непереможну та легендарну армію УПА

14 жовтня Україна відзначає одне з найвеличніших та найвагоміших свят української нації – християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці, а також 76-ту річницю створення Української Повстанської Армії та свято українського козацтва.

З 2014 року цей день офіційно визнаний як день українського козацтва та День захисника України.

Осідком запорожців була Запорізька Січ. Посередині Січі стояла невелика церква Святої Покрови. Козаки були дуже побожні. В честь літургії, тобто Служби Божої, під час читання Євангелія тримали шаблі наполовину витягнені з піхов на знак того, що готові будь-якої миті боронити свою віру. Козаки вважали Святу Покрову своєю покровителькою: ідучи в походи, вони брали з собою ікону Покрови Пресвятої Богородиці.

Запорізька Січ була занозою в оці російського царату. Петро І під час своєї діяльності мріяв поневолити Україну, а цариця    Катерина ІІ пішла його слідами: в 1775 році зруйнувала Запорізьку Січ. З великим болем і гіркотою в поемі “Сон” при огляді пам’ятника в Петербурзі “Первому – вторая” Шевченко писав: “Це той первый, що розпинав нашу Україну, а вторая доконала вдову-сиротину”.

Саме ця вторая – Катерина ІІ зруйнувала Запорізьку Січ. Козаки в розпачі, зі сльозами на очах пішли за Дунай під владу турецького султана, взявши з собою ікону Покрови Пресвятої Богородиці. Отже, для наших предків-козаків Бог і Україна були понад усе. Ця святість передалась нащадкам.

Саме на свято Покрови Пресвятої Богородиці 76 років тому було проголошено про утворення Української Повстанської Армії (УПА). Народження УПА має свою передісторію. Так уже склалося, що Україна протягом історичного шляху двигала важкий хрест своєї долі.

Починаючи з ХV століття, зокрема, з часів козаччини – це постійні національно-визвольні війни, безперервна боротьба за визволення від чужоземної неволі за побудову Незалежної Самостійної Української Держави.

Особливою силою запалав вогонь національно-визвольної боротьби у 1917-1920 рр., коли на полях кривавих битв вирішувалась доля молодої Української Народної Республіки. 100 років тому, 29 січня українська молодь (гімназисти, студенти, юнкери) з патріотичними піснями виїхали зі столиці України під станцію Крути, щоб захистити Україну від російсько-більшовицької навали з перевагою військ в 10 разів.

Після довготривалого бою частина українських військ організовано відступила, а одна чота – 30 чоловік вночі збилися з дороги. Вони були захоплені більшовиками. Полонених ворог не брав – і всіх студентів-вояків (їх було 30) закололи живцем багнетами, познущалися над їх тілами.

Цей жорстокий вчинок солдатні полковника Воробйова сколихнув і обурив всю українську спільноту. Поет Павло Тичина про ці події в поезії “Пам’ять тридцяти ” відгукнувся такими словами: “На кого завзявся Каїн?Боже, покарай – понад усе вони любили свій коханий край ”.

Хоча в цій війні не судилось перемогти й оборонити державну незалежність, і українські землі стали здобиччю захланних сусідніх держав, головним чином Росії та Польщі, проте визвольна війна не припинялась і продовжувалась протягом наступних десятиліть. Змінювались форми і методи боротьби, мінялись окупанти, але боротьба за відновлення української державності не згасала.

Під час Другої світової війни настав новий етап української визвольної війни, що почалася 15 березня після проголошення Карпатської України незалежною державою. А 30 червня 1941 року в м. Львові був утворений український уряд.

Оголошення української держави суперечило планам німецької імперської політики, яка вважала Україну майбутньою колонією. Німецький уряд не визнав української держави у Львові і оголосив війну всім державницьким силам українського народу. Голову державного управління, окремих її членів та провідних українських діячів було арештовано. Україну перетворено на німецьку колонію.

Український народ не стерпів такої наругу і кинув виклик гітлерівській і сталінській імперіям. Став боронити зі зброєю в руках власну національну гідність та право господаря на рідній землі. Це був найкритичніший час для української нації, коли їй загрожувало реальне фізичне знищення. Саме це послужило мобілізації українського народу до активної боротьби.

В той час як важкий метал церковного дзвону український патріотичний дух будив свідомих українців: “Вставай, хто живий,в кого думка повстала, година для праці настала ”.  Досвітні вогні національно-визвольної війни запалила наша рідна Волинь, яка разом з Поліссям стала центром формування УПА.

В лісах Полісся і далеко на Волині

Ти України об’єднала цвіт.

Не стала у покорі на коліна

Своїм геройством об’єднала світ.

Дивували світ сторінки історії Колківської Республіки на Волині. У березні 1943-го року в м. Колки знаходилась невелика німецька залога, якій був доручений безперебійний збір контингенту від населення та перекачування його до рейху, а також держати в постійному страху місцеве населення. В той же час есесівці провели криваву та злочинну акцію: вимордували в Кривому лісі все єврейське населення, вказавши українцям, що їх чекає така ж доля…

Це переповнило чашу терпіння. Березневої ночі збройні сили повстанців з боєм зайняли містечко Колки. Німці та незначна частина поліції рятуються втечею. На великій території від річок Прип’яті на Заході та Горині на Сході – перестала функціонувати німецька адміністрація, було відновлено українську цивільну і військову владу, яка поставила найголовнішою метою – захист населення від окупантів та налагодження політичного, господарського життя на звільненому терені. Колки та навколишня територія, звільнені від німців, стали адміністративним центром Колківської Республіки.

Цивільну владу в Республіці здійснювали районні сільські управи, військову і господарську – станиці, налагоджено політичне життя. Пропагандистом в проводі ОУН була колківська вчителька Галина Рейкіна, яку замордували енкаведисти в рівненській тюрмі.

Колки стали місцем перебування штабу Клима Савура. Тут було відкрито старшинську школу, де готували офіцерів: артилеристів, зв’язківців, кавалеристів. Школу очолював офіцер УНР Галайда. Запрацювала освіта.

У Колківській Республіці функціонували і господарські структури УПА, зокрема, тут були кравецькі, шевські майстерні, які забезпечували вояків УПА білизною, одягом, взуттям.  У містечку було 5 військових шпиталів, функціонували млин, їдальня, лазня, друкарня, в якій видрукувано було український буквар. Велику роль в національному пробуджені відіграла українська православна церква, в якій Служба Божа проводилась рідною українською мовою.

Колки стали своєрідною повстанською столицею, в якій гартувався національний дух вояків УПА. По всій Україні співали пісню після того, як визвольний рух Волині розігнав німецьку адміністрацію:

Там, на півночі, на Волині

Зародилась армія УПА,

Там вже воскресла Україна

І завітала свобода.

Про контингенти та не знають,

Живуть там люди, як в раю,

А за тую волю золотую

Волинь пролила кров свою.

Фашисти скажені від успіхів УПА на Волині. Тому восени, скориставшись відходом повстанських відділів на схід, німці разом з поляками розпочали велику каральну акцію з трьох напрямків: Луцька, Рожищ, Маневичів. Фашистські літаки засипали вулиці і будинки м. Колки бомбами, а наземні ворожі сили – гарматним вогнем. То було справжнє пекло.

500 мирних мешканців – жінок, дітей, старших людей – знайшли тут смерть від німецьких карателів, а місто було спустошене, у східній частині містечка залишилось тільки 4 будинки. Потім карателі розробили жахливий план під назвою “Трикутник ”.

Разом з Кортелісами було знищено 7 сіл (Ягодкове, Тепечець, Косиці, Сніжки, Дорошів, Тарасове, Соснівка). В цій операції було знищено велику кількість людей, з них 1620 дітей і 115 літніх людей. До масових розстрілів фашисти вдалися в Цумані, в Клубочині.

Але незважаючи на фашистський терор, армія УПА поповнювалася , дух її міцнів, боротьба тривала. В цій боротьбі формувався і виховувався новий тип людини: людини-месника, оборонця свого народу. Створювався духовно спаяний моноліт національних патріотів, об’єднаних незламною вірою у святість виборюваної справи.

Дивно, армія без держави створена силою любові кращих синів і дочок України до рідної землі, для якої була конкретна мета – Українська Самостійна Соборна Держава.

Неперебільшеним є твердження, що збройні сили національного фронту, налічували півмільйона активних борців і учасників вояків УПА, які боролись проти ворогів всіх мастей.

Боротьба довго тривала: 3 роки, з 1941 по 1944рр. – тривала війна проти німецько-фашистських поневолювачів, ще 10 років по тому, з 1944 по 1954рр. та сама боротьба продовжувалась проти московсько-більшовицьких окупантів.    

Базою і опорою УПА був народ, який всебічно і жертовно її підтримував морально і матеріально.

“Зробились ми з великої години” -, звучать слова гімну УПА. Вони засвідчують велич того часу, що покликав до звитяги українських патріотів. Дух непокірних пращурів козацької, княжої доби та Холодного яру надихав їх силою та нескореністю: вояки УПА кидались у бій з окупантами всіх мастей з закликом: ”Здобудем Українську Соборну Державу або загинем у боротьбі за неї”.

Вояки УПА своїм патріотичним духом заражали найзапекліших сталіністів. Анатолій Дімаров, видатний український письменник, лауреат національної премії ім Т. Шевченка, уродженець Полтавщини, прибув у 1944р. працювати в редакцію газети “Радянська Волинь”. В своєму інтерв’ю сказав: “Я летів на Волинь переконаним сталіністом, а повернувся з Волині свідомим націоналістом”.

Письменник був вражений, як жорстоко карало НКВД учасників УПА через повішання. На базарі у Луцьку організовували неодноразову масу глядачів народу. Зимою босих учасників УПА підводили до ешафоту, і вони співали “Ще не вмерла Україна”, а коли закидали на шию петлю, вони виголошували: “Слава Україні!”. А як діяли по селах загони самооборони... Переживаючи це все, Дімаров Анатолій відрікся від сталінізму навіки.

Українська Повстанська Армія не має собі аналогів у світовій історії національно-визвольних війн і рухів. Безстрашні лицарі вкрили себе немеркнучими зразками подвигу і героїзму в ім’я майбутніх поколінь. Воїнів УПА вважав еталоном мужності великий француз Шарль де Голль, ними захоплювалися народи світу. Військові стратеги багатьох країн вивчали воєнне мистецтво УПА.

Тактику непереможності УПА використовували у своїй боротьбі проти поневолювачів захисники Чечні та Афганістану. Її викладали у військових академіях багатьох країн. І тільки, на превеликий жаль і сором, не в Україні. Тут, навпаки, діяла пропаганда дискредитації УПА. Ще у 1942р., коли до Москви дійшла інформація про розгортання на Волині збройного українського національно-визвольного руху, в центральному партизанському штабі СРСР взялися за розробку окремого плану боротьби проти національно-визвольних загонів: частини партизанських з’єднань з Росії, Білорусі перевели на Волинь.

Починають формувати спецзагони під маскою боївок УПА, які своїми злочинними діями повинні були компроментувати національний рух і знищувати його керівників. Більшовицькі партизани під маскою УПА вбивали людей російської національності, вихідців з східних і південних областей України, знищували цілі села, нападали на селянські хати, грабували їх.

Група диверсантів під командою Медведєва, яка прикривала радянського розвідника Миколу Кузнєцова, який здійснював замахи на високопоставлених гітлерівських урядовців, залишав на місці вбивств списки українських націоналістів (їх потім гестапо заарештовувало і розстрілювало). Кати нашого народу дискредитували національно-визвольний рух, як могли. У квітні - червні в західних областях України діяло супроти УПА 156 спецзагонів, які чинили жорстокі злочини під маскою УПА.

У Волинській, Івано-Франківській, Дрогобицькій, Чернівецькій областях станом на    1 липня 1945р. ліквідовано 1980 учасників підпілля, захоплено живими 11142 учасників УПА, вилучено зброї більше 1000 одиниць.

Завдяки архівним документам можна переконатись у підтвердженні, що багато злочинів проти мирного населення насправді були вчинені спецслужбами СРСР. Про це ми повинні знати і пам’ятати, що Росія будувала і будує свою політику на вістрях багнетів і брехні. Цією брехнею вона зомбувала і зомбує свідомість не тільки своїх громадян.

Тому на сьогоднішній день ця ракова пухлина жевріє в частині громадян України, а саме: неоднозначне сприйняття ролі УПА в боротьбі за незалежність України; не визнають Героями України командири і стратеги УПА Степана Бандери, Романа Шухевича; визнають поділ церков на канонічний і неканонічний; порушують Заповідь Божу: “Не вбий!”. Цими діями накликають Божий гнів... Війна в східних областях України - не що інше, як кара Божа: сьогоднішній Донбас нагадує міста Содом і Гоморру, які були спопелені небесним вогнем.

Шановні краяни, сьогодні в День Покрови Пресвятої Богородиці, в День українського козацтва і захисника України та 76-річниці з днем народження УПА віддаймо шану всім борцям за волю України, вшануймо їх молитовно у храмах.

Ідеї УПА живуть і житимуть у віках. Слава українському народу, який підтримував і підтримує духовно і морально та матеріально українську легендарну армію УПА та сучасну українську армію.

Хай живе у віках легендарна, непереможна армія УПА!

Вічна слава борцям за волю України!

Слава захисникам України!

Марія Рейкіна, голова Рожищенської районної організації «Союз українок»