День матері: хай святиться Твоє ім’я, Ненько!

Мама – перше слово, яке з радістю вимовляє дитина. Мама – це слово, яке найчастіше повторює людина в хвилини страждань, горя і відчаю… Протягом багатьох століть пісні української матері над колискою були і залишились невичерпним джерелом для поетів, які також створили чудові зразки колисанок.

За словами Т. Г. Шевченка, «Мати – це святая сила всіх святих». Вона любить свою дитину здоровою і хворою, вродливою і невродливою, талановитою і безталанною, увінчаною славою і нещасливою. І тому наш народ схиляє низько голову, висловлює безмірну вдячність матерям за їх доброту, чуйність, самопожертву, вшановує берегиню роду людського, наставницю у сім’ї, хранительницю традицій і звичаїв.

Т.Г.Шевченко роль жінки в сімейному житті, українська спільнота з давніх-давен з особливою увагою і вимогою відносилась до дівчат та одружених жінок: велась просвітницька діяльність з метою засвоєння загальнолюдських, морально-християнських цінностей. До цього зусилля прикладали церква, громада, «Просвіта».

Але все одно траплялись випадки, коли прекрасна половина: дівчата, одружені жінки вели розгульне житті, порушуючи уставлену в Україні мораль, зраджуючи чоловіка, дітей. Народ строго засуджував поведінку аморальних жінок, їх каменували (тобто закидали камінням) і проганяли з поселення. 

Цікаво, що людей всієї планети, не залежно від умов, віросповідання поєднує одне – любов і шана до своїх матерів. Тому не випадково встановлено День матері, який має свою історію. Започаткувала його у 1908 році американка Енні Джервіс з Чікаго.

Як талановитий педагог, чуйна людина була впевнена, що діти стають порядними людьми саме в тих родинах, де люблять і шанують матір. Тому ініціювала про встановлення свята Матері. До ініціативи Енні Джервіс американський Конгрес прислухався і 8 травня 1914 року цей день оголосив державним святом.

І відзначають День матері у другу неділю травня, оскільки церква визначила травень як місяць Божої Матері. Після першої світової війни святкування Дня Матері стало традицією і в Європі.

В Україну це свято прийшло в 1929 році. Союз українок в Галичині організував урочистості, присвячені матерям. Протягом короткого часу це свято набуло великої популярності. В Україні День матері має триєдиний сенс: поклоніння Матері Богородиці, яку наш народ вважає нашою заступницею, вшанування земної матері, яка дає кожному життя, і третя матір – рідна ненька Україна.

Ось, як про це писав поет Леонід Полтава: «Є кожної дитини матінка єдина, та, що любить нас і дбає, розуму навчає. Є у кожної дитини, навіть сиротини, наша мати солов’їна – рідна Україна. І у кожному серденьку є і буде жити Божа Мати – наша Ненька, мати всього світу».

На жаль, святкування Дня матері в Україні тривало лише 10 років. 1939 році більшовики, вступивши на українську землю, встановили свої порядки, запровадили свою ідеологію і свято матері було відмінено. Ідеологічна машина влади забороняла традиції, дорікаючи, що це пережитки українського буржуазного націоналізму. Недооцінювалася роль сімейного виховання дітей.

Для жінок-матерів майже не існувало пільг: декретних відпусток. Через два місяці після народження дитини мама змушена виходити на роботу. Моралізував лозунг: «Сначала думай о Родине, а потом о себе!». Павлика Морозова вважали еталоном у поведінці по відношенню до батьків…

Це все непокоїло значну частину педагогів. Серед них Василь Олександрович Сухомлинський, який розумів і був переконаний, що першими вчителями дитини в сім’ї є мама і тато. Він як директор Павлишської школи, що на Кіровоградщині, запровадив культ матері, бо вона є головним архітектором людства. Адже жива істота, народжена людиною, ще не є людиною, її необхідно сформувати, виховати, навчити.

А чи готові батьки до цієї  місії важливої: виховувати і вчити дітей? Як вчений педагог, заслужений вчитель СРСР, школа якого стала педагогічною лабораторією не тільки в Радянському Союзі, а й за рубежем, вважав, щоб виховати учнів, треба знати їх батьків, їх сім’ї – маму, тата, братів, сестер, дідусів, бабусь. Вивчивши стан готовності батьків до виховання своїх дітей, Василь Сухомлинський був шокований, бо переконався, що знань немає.

Вчений поглинув у роздуми: як таке сталося, що школа вивчає багато чого, знають наші вихованці велику кількість корисних і потрібних речей: в якому стані матерія сонця, скільки атомів речовин у кубічному сантиметрі міжзоряного простору і що було записано в законах Царя Хамурапі, і що таке гравітація…

А от, на превеликий жаль, у шкільному навчанні немає науки, справжньої школи мудрості майбутніх матерів та батьків.

Василь Сухомлинський робить з цього висновок: до подружнього життя і народження дітей молоді люди в моральному відношенні підготовлені так, я як неписьменна людина, яка не знає азбуки, підготовлена до осягнення філософії.

В основному молоді сім’ї будують своє життя, переймаючи досвід своїх батьків, дідусів, бабусь. Тому цим найріднішим для дітей людям слід пам’ятати: дитина – дзеркало сім’ї, як у краплі води відображається сонце, так у дітях відображається чистота сім’ї.

Найцінніша риса батьків, яка передається дітям без особливих труднощів і зусиль – це душевна доброта матері та батька, веління робити добро людям. У сім’ях,  в яких батько і мати приймають близько до серця радощі і горе людей, засуджують байдужість, діти виростають душевними, сердечними і щасливими.

В тих сім’ях, де панує егоїзм, недоброзичливість, безвідповідальність, цинізм, у дітей запрограмована поведінка, роль їх у суспільстві, і вони відтворюватимуть це зло в своїх майбутніх сім’ях. Тому не випадково, батьки перед одруженням своїх дітей розвідують про спосіб життя майбутніх сватів.

Непоправну шкоду робить і високомірність, яка іноді виливається у сліпу любов матері до своєї дитини, а за неї не бачать інших людей. Діти виростають, приходить час і ці матері отримують додатковий статус – свекрухи чи тещі. Такі тещі чи свекрухи вважають своїх дочок і синів королевами і королями, яким надають завищену оцінку, а зяті і невістки не достойні і не гідні їх – королеви і короля.

Яблуко роздору робить свою справу: народжуються внуки, а життя у сім’ї перетворюється на пекло. Молоді сім’ї надломлюються, не витримують лихої долі, розлучаються, не знаючи чи забуваючи, що сім’я – це титанічна праця, надмірне терпіння, висока відповідальність за скалічені долі своїх дітей. А причетні до цього люблячі матері-тещі, матері-свекрухи, які зробили нещасними своїх дітей, невісток, зятів, внуків.

Вони стали монстрами і підклали міну сповільненої дії: це зло перенесуть їх внуки у свої сім’ї. Отже, на перший погляд, своїми благими намірами тещі, свекрухи проклали дорогу у пекло…

Ми живемо зараз у непростий час: в Україні важко утримувати сім’ю у зв’язку з безробіттям. В більшості один з батьків виїжджає на заробітки в інші країни, а діти залишаються з дідусями і бабусями. Внаслідок цього діти виходять з-під контролю батьків.

Міністерство освіти не враховує цих життєвих обставин. Якщо у свій час здійснювалась активна педагогізація батьків: діяв батьківський лекторій, школа молодих батьків, круглі столи, конференції, а на сьогоднішній день все заніміло…

Понад два роки не було начальника відділу освіти. От і пожинаємо прикрі, надзвичайно трагічні наслідки, про які стало відомо в усій Україні, події в школі села Топільне, під час яких учениця 8-го класу стала інвалідом.

На сьогоднішній день в час демократизації школи не працюють на випередження, знаючи, що кількість соціальних сиріт зростає при живих батьках… А скільки новонароджених знаходять у смітниках, в під’їздах, потягах. Про неблагополучність сімейного виховання, про суспільну трагедію свідчать діти притулку для неповнолітніх в місті Рожище, найбільша мрія яких – знайти добрих прийомних батьків.

Але справжніх матерів і батьків треба виростити і виховати. При опитуванні керівників шкіл міста Рожище виявилось, що в школах за рахунок годин, виділених для позакласної роботи, не введено для 9-11 класів предмет, «Етика і психологія сімейного життя», бо саме в сім’ї починається виховання нової людини: міцна сім’я – щаслива родина, здорова нація – сильна Україна. Цю проблему повинні вирішити відділ освіти і школи.

Через 52 роки оніміння в Україну Незалежну повернулося свято Матері, яке припадає в цьому році в неділю, 14 на травня.

Шановні краяни, в День матері не скупіться на слова любові, поваги, шани і подяки. Вшануйте пам'ять і тих матерів, що відійшли у вічність, поставте свічку у храмі і молитвою припадіть на місці вічного спочинку… 

Схилимо сьогодні низенько голови й перед тими матерями, які виростили справжніх захисників, які на жаль, поклали голови за правду та волю України - це Галина Плоцедим (Рожище), Галина Смолярчук (Тристень), Галина Заєць (Доросині), а сини Ганни Мельничук (Тростянка), Людмили Чміль-Єлізар'євої (Сокіл), Світлани Юхимчук (Квітневе) померли від отриманих психологічних, фізичних ран вже на мирній землі. Та подякуймо тим матерям, які свого часу виряджали своїх кровинок на чужу Афганську війну, а зустріли їх в цинкових трунах - Марії Карпець (Топільно) та Катерини Троцюк (Доросині). Честь та Слава вам, матері!

Марія Рейкіна, голова Рожищенської районної громадської організації Союзу українок