Лист в редакцію: єдність і незалежність – основа державності

21 Січня 2019, 11:15

2971

22 січня громадськість відзначає вікопомну дату в історії України – День Соборності нашої держави. Споконвічна мрія українців здійснилась: 100 років тому на Софіївській площі у Києві було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки із Західноукраїнською Народною Республікою. В цьому Акті зазначено: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини Єдиної України – Західноукраїнська Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) й Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили та за які вмирали кращі сини України. Однині є Незалежна Українська Народна Республіка».

22 січня 1919 року настало довгоочікуване свято – єднання українців, яке Леся Храплива оспівала в поетичних рядках:

22 січня...

Вийшли люди на майдан Софії,

Де колись лунала княжа слава.

Хтось сказав: «Сповнилися наші мрії!-

Україна вільна та соборна вже держава!»

Та недовго тривало торжество українців... Набираючи обертів, машина кривавої диктатури Росії поспішила зламати ці сміливі починання вільного українського народу. Шеститисячна більшовицька навала військ Муравйова ринула на Київ, бо проголошення незалежності Української Народної Республіки у 1918 році та проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки із Західноукраїнською Народною Республікою у 1919 році стали кісткою в горлі для Російської імперії.

Буквально через кілька місяців більшовики увійшли в Київ, Закарпаття окупувала Чехословаччина, а Східну Галичину – поляки. Таким чином Українська держава стала під ударами лютого окупанта. Акт Злуки тоді так і залишився лише декларацією. Далі були роки терору, знищення української інтелігенції, геноцид українського селянства.

З приводу цих події висловив свої почуття болю і тривоги поет Олександр Олесь: «О, Боже, щастя в нас було! О, Боже! В нас була держава!... Невже ми втратили її?! Невже у нас не стало сили?...Спокутуймо ганьбу свою, з’єднаймось всі в єдину лаву, знайдім в димах, у вогні, в бою свою загублену державу!».

Але український народ ніколи не втрачав надії, адже народ, який втратив надію, просто зникає.

Закономірно, що саме День Злуки став днем проведення національно-патріотичних акцій – живого ланцюга від Львова до Києва. В ці дні здійснюють подвиги в знак протесту проти насилля і поневолення. Саме в ніч з 21 на 22 січня 1978 року Олекса Гірник спалив себе на Чернечій горі біля Канева на знак протесту проти русифікації України радянським режимом. А феесбешники шаленіли і шаленіють від ненависті до українців, які ігнорують Путіна їхнього і саму смерть. Тому ця кампанія в ніч з 21 на 22 січня 2014 року влаштувала «Варфоломіївську ніч» у Києві: вчинили терор – сотні вбитих, поранених, викрадених навіть з лікарень, потрощено вітрини магазинів, кіоски, все це здійснювали підлітки, привезені з Херсона і Єнакієва, Миколаєва і Донецька, а представлялися як євромайданівці.

Чи навчились ми робити висновки з перемог та поразок, чи стала для нас уроком національна трагедія? Якщо так, то чого ми уже в Незалежній Україні впускали у свій дім ідеологічних диверсантів ворожої країни, відкривали дорогу людям, які апріорі не можуть бути державниками?

Чи захищають інтереси України ті «проукраїнські» фракції, які після підписання коаліційної угоди, вийшли з коаліції і утворили об’єднану опозицію, яка використовує ЗМІ, зокрема телебачення, як площадку для дискредитації перших осіб Української держави, які для Володимира Путіна є ворогом номер один. Своїми вчинками вони порушують Закон України «Про свободу слова», стаття 34 і Декларацію прав людини, стаття 19.

На сучасному етапі Україна у великій небезпеці, у вогні: з однієї сторони, – жорстока, довготривала, кривава війна з Росією, з другої – неприхована війна внутрішня. Обидві війни спрямовані на знищення незалежної України. Це можна виразити словами одного з політиків 20-их років ХІХ століття: «Нам не стільки страшні московські воші, як українські гниди».

Шановні українці, якщо в країні відсутня національна єдність, коли держава в небезпеці, то поводирями стають письменники різних епох. Послухайте будителя національної гідності Тараса Шевченка:

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде...

Дим хмарою заступить.

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами.

Естафету національного будителя і пророка прийняв наш сучасник, поет Віктор Баранов:

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил,

І можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…

Шановні краяни, вітаємо вас зі сторічним ювілеєм Соборності України. Дорогі собори людських душ!