Переспа: Ірина Приходько годує сім’ю з автотраси

За яблука вивчила доньку та одружила сина

Якихось два метри відділяло Ірину Приходько від смерті. У червні вантажівка на швидкості злетіла на узбіччя, де жінка торгувала вишнями. Від удару розтрощене відро пролетіло півсотні метрів. Нажахана селянка не полишила торгівлю, бо годується з траси. Як більшість безробітних селян, що виживають із власного городу і саду.

ЯКБИ МАЛА ГРОШІ – ПОСТАВИЛА БИ ЛАРЬОК

Багатодітна родина Приходьків отаборилася в батьківській хаті на околиці села Переспа Рожищенського району. Подружжя Миколи та Ірини виховують п’ятеро дітей від двох шлюбів. Троє дорослих – живуть окремо. Інші школярі. Глава сім’ї хворий на туберкульоз. Тому заробляє лише Ірина.

– Він отримує пенсію, але вся йде на ліки. Я безробітна, працювала в колгоспі оператором машинного доїння, – каже жінка.

Ірина не вважає себе дояркою. Каже, доярка на призьбі. Вона – жінка з гонором, із заможної родини: за панської Польщі були куркулями. Нині обсіли злидні, але характеру не зламали. Хіба що в хаті почастішали застілля. Односельці засуджують, мовляв, негоже.

– А як інакше розслаблятися? Встаєш зранку – думаєш, що дітям їсти дати. Ніби й село, городи маєш. Однак більшість врожаю йде на продаж, – бідкається господиня.

Єдиний заробіток – придорожня торгівля. Через село пролягає пожвавлена ковельська автотраса. Покупців не бракує.

– Раніше не такими перебірливими були. А сьогодні балувані, все ціну хочуть збити. Я їх розумію, грошей не малюють. Усім нині сутужно, – зітхає Ірина.

На трасу виходить о 9 ранку, коли попорається по господарці. Два табурети замість прилавку, стілець, пляшка з водою – її робоче місце.

– Якби мала гроші – поставила би ларьок. Бо водії часто зупиняються, хоча по-сусідству ще стоїть із десяток продавців. Заздалегідь домовляємося про ціну, щоб не було конкуренції, – повідала жінка.

1

ЗА НАТУРПРОДУКТОМ ПРИЇЗДЯТЬ ОПТОВИКИ

Торгує сезонно. Влітку городніми полуницями, огірками, помідорами, порічками, аґрусом, вишнями, аличею. Восени яблуками, грушами, сливами з рясного саду. Наголошує: всі продукти натуральні, без хімії. Тому й популярні.

– З’явилися перші оптовики. Переважно їдуть з Рожища і Ковеля, щоб купити чисті фрукти та овочі, – запевняє Ірина.

Цих покупців умовно називають оптовиками. Бо купують більше п’яти кілограмів, зазвичай для себе. Наприклад, пригальмовує біля продавця авто. Водій торгується, скупляє весь товар. Їде далі, до наступного села. Бо в селах дешевше, ніж на міському ринку.

– Звичайно, є базарні перекупники. Їх уже знаємо, то й дорожче продаємо. Нікуди не подінуться, все одно куплять, – усміхається жінка.

Господиня чекає осені, коли найліпші прибутки. Минулого року заробила 6 тисяч гривень. А позаторік на гроші від яблук оженила сина. До того завдяки городині вивчила в коледжі доньку.

– Восени до фруктів додаються прибуткові гарбузи. На них шалений попит, то цього року засіяла пів поля, – каже Ірина.

1

НАЙСТРАШНІШЕ НА ТРАСІ – ЛИХАЧІ ТА ЧИНОВНИКИ

На базари товар не возить. Дорога вартує грошей, за місце потрібно платити. Не вигідно для бізнесу. Та й дітей потрібно глядіти. Менші допомагають мамі – підміняють на трасі.

– Допомагають на канікулах і на вихідні. Але не часто ставлю продавати, бо небезпечно. Пам’ятаю, як у сусідній Копачівці дитину з вишнями ледь не вкрали. То щастя, що люди на зупинці ґвалт підняли. І бандити на машині втекли, – каже жінка.

Найдужче придорожні торговці бояться водіїв-лихачів і чиновників з інспекції. Завжди є ризик потрапити під колеса п’яного або невмілого шофера. Дехто з продавців стоять далеко за узбіччям. Що значно погіршує продаж, бо товар стає непомітним. Тому більшість таки ризикують виставляти прилавки-табурети майже на трасу.

– Розуміємо, що створюємо аварійні ситуації. За те нас поліція часто ганяє. А що робити? – бідкається продавщиця.

Дошкуляють перевірки інспекторів різних контролюючих служб. Бувало, складали протоколи через несанкціоновану торгівлю. Двічі штрафували на 255 і 340 гривень.

– То було ще в 2012 році. Зараз ніби не турбують. Тільки час від часу чиновники зупиняються, погрожують поліцією. А я тому пузатому кажу: «ти хабарі береш, то мовчи». Плюються і їдуть далі.

Хай роботу дадуть, отоді поговоримо, – відказує Ірина.

Роман ЖИЖАРА