Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Гриф секретності знято: Немає нічого таємного, щоб не стало б явним

09:20 16.03.2018
1469

«Допоможіть знайти», - саме з таким проханням, десятки разів звертались, до мене різні люди, з проханням знайти, хоч щось, про своїх близьких, учасників національно-визвольної боротьби.

Я допоміг багатьом людям. Для цього довелось «перелопатити» сотні архівних справ, десятки церковноприходських книг, спілкуватись з сотнями людей, які могли надати хоч якісь відомості.

Як приклад, хочу коротко навести одну історію. Готуючи матеріали для книги «Вірні присязі» в бібліотеці ім. Олени Пчілки я в одній підшивці газет минулих років натрапив на коротку замітку «Де мій батько?».

Автор просив знайти хоч щось про його батька Мельничука Івана Григоровича, на пс. «Галайда», який з посади сільського голови в 1944 році пішов у повстанці і до сьогодні доля його не відома. Сім'я його була вислана в Сибір. Але і в Сибір прийшов в кінці 40-х лист до родини, в якому умовно Іван повідомляв, що він в лісах з хлопцями.


Протягом декількох років, продовжуючи пошуки, я пам’ятав про це прохання. Як написано: «немає нічого таємного щоб не стало явним». Так і в цій історії. 2008 році мені потрапила інформація,про те, що, в Івано-Франківській області знайдено фотоархів УПА, триста світлин. На них повстанці з різних кутків України, Волині і навіть Донбасу. Більшість з них були в сотні «Кривоноса» - Мирослава Симчича, яка базувалась в районі села Вижній-Березів.


Я через сільського голову села Вижній-Березів знайшов Мирослава Симчича. Йому за дев’яносто, але попри те, що просидів 32 роки 6 місяців і два дні в комуністичних застінках, почувається, як на свій вік добре. Саме він ідентифікував на 11 світлинах «Галайду» з с. Береськ Локачинського р-ну (до 1967 р. Локачинський, теп. Рожищенського). Мені вдалося знайти внука Мельничука І. Г., син на жаль помер, так нічого і не дізнавшись про долю батька, і передати мені відомі матеріали.

Поряд з пошуками про чужих людей, я до сьогодні нічого, на жаль, не можу знайти про свого дядька, рідного брата моєї мами, уродженця села Козин Михальчук (дівоче прізвище бабусі) Василя. Бабуся прожила в шлюбі сім років, три роки з яких прожила виховуючи сина одна, бо чоловік перебував в австрійському полоні, і повернувся в 1917, здоровий, міцний. Та якраз сім'я перехворіла на тиф, і він відразу захворівши, помер. Бабуся повернулася в с. Залісці до батька. Там Василь і проживав.

В 1939 одружився. В 1940 році народилась донечка. У цьому ж році НКВС заарештувало його як члена ОУН, і утримувало в Луцькій тюрмі, де без суду і слідства, разом з двома його дядьками Михальчуками Романом і Дмитром, та двома двоюрідними братами Миколою та Василем 23 червня 1941 року було розстріляно.


Про перебування у в’язниці і обставини розстрілу розповів бабусі вже увечері 24 червня житель с. Доросині Хлопук Гнат, який спав на нарах поряд з дядьком і вижив під час розстрілу під тілами вбитих. 25 червня бабуся поїхала в Луцьк, тіла розстріляних були захороненні, а територія засипана піском, тирсою, крізь які виступала кров невинно убитих, згадувала бабуся.

Я, на жаль, не запитав бабусі прізвище її і сина Василя. Це був її перший шлюб. Думалось знайду в архіві церковні книги по с. Рудка-Козинська, де реєструвався шлюб, народження сина. На жаль, ці книги з 1900 років не збереглися. Архівні справи політичних в 1941 вивезли і по дорозі на Київ спалили. А справу на Хлопука Гната вдалось відшукати.

Він був заарештований в 1939 році рев. Комітетом с. Доросині, як соціально-небезпечний елемент. Вся вина його була в тому, що був добрий господар. В 20-роках поїхав в Америку, і на зароблені гроші купив землю, побудував будинок покривши цинковою бляхою. Чим дивувались в 1939 році «перші совєти», «ты смотри дом под серебром». 3 червня 1941 року був засуджений судом на 5 років таборів, а вже 23 червня був виведений з усіма політичними на розстріл.

Осінню 1940 року дружина дядька разом з донькою, як і сім’ї всіх заарештованих були вивезені в Казахстан. В кінці сорокових після висилки, їм заборонили повертатись на Волинь, тому вони поселились в Донецькій області. Хтось з родичів дружини дядька передали фото онуки, бабусі. Як їх прізвище, як звати, де точно проживали, я не знаю.


Одна надія, може хто з жителів району впізнає на фото людей, які є родичами дружини дядька, і були в гостях в Донецькій області, може ця ниточка допоможе знайти двоюрідну сестру і дізнатись про її долю.

Микола Вавренчук, член Національної спілки краєзнавців України

с. Кияж, Рожищенський район

ПЕРЕДРУК ТІЛЬКИ ЗІ ЗГОДИ АВТОРА!

Коментарі
21 квітня
Сьогодні
Вчора
19.04.2018
18.04.2018
17.04.2018
16.04.2018
15.04.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин