Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

День Соборності ‒ як день державності

09:35 22.01.2018

22 січня – знакова дата в українській історії. 22 січня 1918 року Четвертим Універсалом Української Центральної Ради проголошено незалежність Української Народної Республіки: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Радості в українському суспільстві не було меж. Ось як про це писав український поет Олександр Олесь: «І досі ще цвітуть в уяві прапори, тече юрба по вулицях шумливих… О, сонце звільнене, гори, красуйся в усміхах щасливих».

А 22 січня 1919 року на Софіївській площі Києва було проголошено Акт Злуки (возз’єднання) УНР і ЗУНР, що постали після проголошення Незалежності на територіях, населених українцями, які впродовж століть входили до різних колишніх імперій – Російської та Австро-угорської: однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Закарпаття) і Наддніпрянська Велика Україна.

Ці дві великі події (проголошення Незалежності і Соборності України) вселяли людям надію на те, що доля стала прихильнішою до нашого народу, який від нині є державним, бо вільна, незалежна Україна – тепер назавжди.

Проте за декілька днів після проголошення Акту Злуки більшовицькі банди Муравйова посунули на українську землю, на Київ. На боротьбу з ворогом стали 300 молодих українців… 29 січня 1919 року в бою під Крутами вони полягли смертю хоробрих.

Набираючи обертів, машина кривавої диктатури, яка прийшла на зміну колишнім консерваторам, поспішила зламати сміливі починання українського народу. Вже буквально через кілька місяців більшовики ввійшли у Київ, Закарпаття окупувала Чехословаччина, а Східну Галичину – поляки. Акт Злуки залишився лише декларацією. Болісно на ці події відгукнувся український поет Олександр Олесь: «О, Боже! Щастя в нас було! О, Боже! В нас була Держава! Невже ми втратили її?! Невже у нас не стало сили? Хоч крихту рідної землі в руках лишити до могили?! Спокутаймо ганьбу свою, з’єднаймось всі в єдину лаву! Знайдім в димах у вогні свою Загублену Державу!» Але український народ ніколи не втрачав надії, адже народ, який втрачає надію зникає. Нащадки кривавих диктаторів утворили великий Радянський Союз, побудований зовсім на «нових канонах справедливості», а всередині – на крові, безглуздих жертвах терору, на знищенні української національної інтелігенції, геноциді українського селянства, розвалився, не залишивши після себе нічого, що могло б його реанімувати.

22 січня 1990 року мільйони українців вийшли у справжній живий ланцюг, що розтягся від Києва до Львова. Вони відзначали День Соборності, день Своєї української єдності і свободи. Так розпочався процес деокупації України від Москви. Він увінчався проголошенням Незалежності України 24 серпня 1991 року.

Північний сусід скаженів від люті. У новітню історію 19 січня 2014 року ввійде як день кровопролиття, спровокованого владою, яка впродовж двох місяців цинічно ігнорувала волю громадян, відмовившись від євроінтеграції та дрейфуючи до путінської неоімперії. Розтоптавши 16 січня 2014 року парламентаризм, партія регіонів і комуністів ухвалили десяток законів тоталітарного штибу, якими вчинили наругу над правами людини і офіційно заборонили свободу слова, чим спричинили хвилю протестів по всій Україні та шквал обурення активістів Майдану.

П’ята колона на підставі «законів» готувала розправу над українцями, розраховуючи на їх упокорення, зустріла всенародний спротив і готовність стояти на смерть за права української нації та людини.

Внутрішні війська «беркут» застосували проти громадян зброю, яку заборонено використовувати за мінусової температури… А День Соборності 22 січня 2014 року перетворився у терор. Лиш чужинці та окупанти здатні пролити кров народу на таке велике свято. День Соборності України був залитий кров’ю жертовних українців, які вийшли захищати свободу і гідність країни. Здається, в цей день феесбешники шаленіли від ненависті до українців, які ігнорували і їх, і їхнього Путіна, і саму смерть… Сотні поранених, знайдені трупи закатованих… Дивом врятувався активіст Майдану Ігор Луценко, а тіло викраденого разом з ним Юрія Вербицького знайшли в лісосмузі…

Війна з російським агресором продовжується: не ріки, а море сліз і крові розлилося.

В той час слуги народу влаштовують «дикі танці» на могилах убієнних у боротьбі за першість пальми у владі, влаштовуємо самоборство, особистісні відносини – понад усе, «втрачають розум», а державні позиції та інтереси у них на узбіччі.

Послухайте Пророка нашої нації, Тараса Григоровича Шевченка, який у казематах гнибів, недарма у могилу дочасно зійшов, щоб ніколи російська казарма не вбивала наш український геній і кров: «Схаменіться, будьте люди… Бо дим хмарою заступить сонце перед вами і навіки проклинетесь своїми дочками й синами».

Вічна слава героям – борцям за Соборність і Незалежність України.

Слава доблесній Українській Армії, яка день і ніч захищає недоторканість священних кордонів, відстоюючи Соборність і Незалежність держави у жертовній боротьбі з російським кровожерливим каїном.

Вітаємо краян і всіх українців, які проживають за межами Батьківщини, зі сторіччям Української Державності та 99 річницею Соборності України!

Марія Рейкіна,

голова Рожищенської районної

громадської організації Союзу українок

Коментарі
25 лютого
Вчора
23.02.2018
22.02.2018
21.02.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин