Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Людська повага і спілкування – це для наших стареньких, як пігулка щастя...», - Галина Поліщук

11:00 02.11.2017

Самотність. Напевно, це найстрашніше, що може чекати людину в будь-якому віці, особливо на схилі літ, коли підводить здоров’я, а допомогти нікому. Аби підтримати таких одиноко проживаючих людей, функціонують спеціальні державні установи.

У відділенні стаціонарного догляду для постійного проживання Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в селі Навіз знайшли свій прихисток два десятки людей, котрі втратили здатність до самообслуговування, з різних куточків нашого району, - йдеться на сторінці Територіального центру Рожищенського району в соціальній мережі Facebook.

- Із двадцяти наших підопічних чотирнадцять важкохворі лежачі люди, - розповідає завідувачка відділення Валентина Герасимчук. – До кожного потрібно знайти свій підхід, вислухати, підтримати психологічно, аби не відчували себе покинутими.

За плечима в кожного мешканця відділення своя життєва історія, фінал якої у всіх однаковий – у бурхливому морі життя їх корабель потонув у хвилях людської байдужості, одинокості та безпорадності.

Працівники відділення намагаються увагою та щирим словом відігріти зболені душі літніх людей, докладають максимум зусиль, аби вони були в теплі, доглянуті та вчасно нагодовані, щоб старість не стала для них тягарем, щоб і на схилі літ старенькі відчували турботу( хай і не рідних людей), щоб жили, а не доживали.

- У нашій роботі головне – терпіння та співчуття, - говорить педагог за освітою Тетяна Козинець, котра працює молодшою медичною сестрою у відділенні близько двох десятків літ. Підтримують думку колеги і Надія Важатка, Марія Мозоль та Галина Бень, які не перший рік доглядають одиноких людей.

- Всім не вгодиш, - долучається до розмови сестра- ванниця Лідія Матвійчук. Є старенькі сумирні, дякують за догляд, бо розуміють, що самостійно, без сторонньої допомоги вже просто б не вижили. Є й такі, які озлоблені на весь світ, бо ніяк не можуть змиритися з думкою, що хвороба забирає сили, а рідні або знайомі просто байдужі до їх існування. Бог велів прощати, тому ми намагаємось нівелювати невмотивоване незадоволення стареньких, не ображатись, коли їх долає депресія чи поганий настрій.

- У нашій роботі відчутне неабияке психологічне навантаження, бо нелегко спілкуватися з людьми, які втратили віру в краще, - зізнається підмінна працівниця Алла Антимис, яка лише минулоріч прийшла працювати у відділення, але вже пізнала всі тонкощі нелегкої справи піклування про важкохворих та літніх людей.

Сестра з дієтичного харчування Ніна Закрева розповідає, що харчують підопічних згідно з державними стандартами чотири рази в день. Аби меню було різноманітним, власноруч на земельній ділянці вирощують огірки, помідори, капусту, інші овочі, консервують їх на зиму. Мають і власну зелень. Та все ж не всіх задовольняє якість харчування. Один з мешканців відділення, ще досить активний вісімдесятирічний дідусь, зізнається, що дуже бракує йому оселедця, сала, якими так полюбляв смакувати раніше.

Кухар Надія Бондарчук пояснює, що згідно із стандартами ці продукти непередбачені. А загалом Надія Василівна та її колега Антоніна Будчик, котра працює в закладі з часу його заснування, використовують усі свої знання та вміння, аби приготовані страви смакували бабусям і дідусям по-домашньому. Допомагає їм у цьому і підсобний робітник Євгенія Ушкань.

Боротися з старечими недугами допомагають підопічним відділення медичні сестри Галина Мандзюк та Євгенія Котюк.

- Ліками найпершої необхідності ми забезпечені – це знеболювальні препарати, пігулки від тиску, жарознижуючі. Інші, прописані лікарем медикаменти, старенькі купують самостійно, - розповідає Галина Андріївна.

Кожен робочий день завідувачки відділення Валентини Герасимчук починається так би мовити з вітальної процедури. Валентина Іванівна заходить в кожну палату, розпитує, як переночували, яке самопочуття, що нового.

- Людська повага і спілкування – це для наших стареньких, як пігулка щастя, адже вони розуміють, що ними цікавляться, комусь небайдужі їхні проблеми.
Частим гостем притулку є директор Територіального центру соціального обслуговування Галина Поліщук. Вона знає непросту долю кожного мешканця притулку (так в селі називають стаціонарне відділення), обставини, за яких людина потрапила під державну опіку. Тому саме Галині Леонідівні звіряють старенькі свої болі та образи, вказують на недоліки догляду чи інші проблеми.

От заходимо в одну з чоловічих палат, яка стала домом для інваліда І групи Валерія Веремчука. 54-річний чоловік ні на що не нарікає, його влаштовує догляд та відношення персоналу, Валерій Адамович ставить тільки одне досить актуальне питання: «Чи врятує одна нічна санітарка чотирнадцять лежачих і ще шестеро малорухомих людей в разі пожежі?». Напевно, ці думки мучать чоловіка після страшної аварії в одному з притулків на Київщині.

Сусід по палаті Олексія Фєнюка зауважує, що й вдень молодшій медичній сестрі доглянути два десятки людей нелегко, це ж і помити, і перестелити, і нагодувати тих, хто не може їсти самостійно.

Завідувачка стаціонарного відділення Валентина Герасимчук зізнається, що доводиться молодшим медсестрам нелегко, тож той з працівників, хто вільніший, допомагає нагодувати лежачих, надати стареньким іншу посильну допомогу.

Галина Леонідівна погодилася, що проблема нестачі молодшого медичного персоналу у відділенні існує, про це знає районна влада, яка фінансує заклад для літніх людей, і повідомила приємну новину, що на нещодавній сесії депутати підтримали її прохання та погодилися на введення у штат ще однієї одиниці.

Хоч стаціонарне відділення знаходиться у приміщенні старої сільської школи, збудованому ще в 1930-их роках, але колектив робить усе, аби в кімнатах було комфортно і затишно. Про підтримання температурного режиму дбають кочегари Степан Будчик та Анатолій Матвійчук.

Не часто навідують мешканців відділення рідні або знайомі, тому старенькі раді всім, хто завітає до них. Виступи місцевих школярів з нагоди різних свят стають для стареньких справжньою розрадою душі. У Різдвяні та Великодні дні приїздять у притулок представники різних церковних конфесій., благодійники. Тоді у великій та просторій світлиці, збираються підопічні, гості та працівники, спілкуються, діляться теплом та увагою, ніби одна велика родина. В такі моменти людська щирість перемагає самотність. Та це тимчасово. Щодня ж долати її стареньким допомагає, за досить скромну заробітну плату, дружний жіночий колектив на чолі з Валентиною Герасимчук.

Напередодні Дня працівників соціальної сфери хочеться побажати цим небайдужим людям добра, достатку, людської вдячності, щоб держава гідно оцінила їх нелегку працю щодо соціального захисту найбільш незахищеної верстви населення – літніх самотніх людей. Хай благословить Бог їх щирі душі та віддячить їм за добро.

Тетяна Боярин

Коментарі
24 листопада
Сьогодні
Вчора
22.11.2017
21.11.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин