"Прийшли, сказали що дають добу на збори і будуть нас виселяти", - холмщак Анатолій Підмоклий

29 Березня 2016, 12:02

1864

Віра Гресь, очільниця районного відділення Волинського обласного ветеранського громадсько-культурного товариства «Холмщина».

Щороку рожищенські холмщаки збираються щоб поспілкуватися та згадати той нелегкий час, коли довелося покинути Батьківщину, насиджені місця та поїхати в невідомість. Чимало їх опинилися в усіх куточках України, але більшість все ж таки приїхала на Волинь – ближче до рідного краю.

У будинку культури «Просвіта» відбулися щорічні збори районного відділення Волинського обласного ветеранського громадсько-культурного товариства «Холмщина». Урочистості відвідали старенькі холмщаки, які ще пам’ятають ті часи, їх діти, онуки та правнуки. Немало в залі було малих дітей, які знають і бажають пам’ятати хто вони, і звідки їх коріння.

Як нащадки холмщаків, та керівники району та міста захід відвідали заступник голови РДА Ігор Шкільний та Рожищенський міський голова В’ячеслав Поліщук.

Після коротких спогадів та привітань – літературно-музична година «Шевченко і Небесна Сотня».

- Для нас ці збори – пам’ять про рідний край, який змушені були покинути наші рідні примусово. Вшанування тих, хто не вижив, бажання захистити права тих хто лишився, - розповіла Віра Гресь, очільниця районного відділення Волинського обласного ветеранського громадсько-культурного товариства «Холмщина».

Анатолій Підмоклий був ще зовсім маленьким, коли його батьків змусили покинути рідний край. Добре пам’ятає сам переїзд і страшні розповіді батьків про тодішнє переселення.

- Я був малим, але як їхали сюди – пам’ятаю. Прийшли, сказали що дають добу на збори і будуть нас виселяти. Батько казав, що його звідний брат захотів попрощатися з другом своїм, поляком, то як він рушив з двору – його пристрелили, - згадує Анатолій Підмоклий, - спочатку нас вивезли в Запорізьку область. Там жили в невеликій хатині аж 13 сімей, працювали, але все рівно, ми приїхали на Волинь, поближче додому. Тут вже ставали на ноги. Важко було спочатку.

Лідія Петрусевич теж має що розповісти, і хоча вона народилася вже на Волині, голодні, холодні, бідові роки, каже, словами передати важко.

- Мої батьки потрапили у село Вігуричі. Ой тяжко було! Тільки переїхали, злидота, грошей не має, речей не має. Пам’ятаю купила мені мама хлопчаче пальтечко в школу ходити, а книжки я носила в торбі з полотна, бо на сумку грошей не було. Але потім їх загітували їхати в Херсон і вони поїхали. Я там в школу ходила, в них там вже і хата була. Але ж додому то тягне, от приїхали сюди. В Херсонській області хату продали, що казати, там трохи заробили, і тут, в Рожищі хату купили, - ділиться спогадати Лідія Петрусевич, - тато і мама завжди мені наказували, щоб я не забувала хто я і звідки, бо то наше коріння.

Лідія Петрусевич пам'ятає голодні, холодні, бідові роки

Примусове виселення – завжди біль, відчай, злидні і втрати рідних, близьких, які лишися по ту сторону кордону, або які не вижили в ту важку подорож. Втрата нажитого майна і малої Батьківщини, цього не хочуть забувати холмщаки. Щоб про це пам’ятали нащадки,заступник голови РДА Ігор Шкільний пообіцяв, що наступного року, за його сприяння на чергову, 15 річницю заснування товариства буде видана повноцінна монографія про організацію.