Рожищанка Аліна Кондратюк: «У Франції навчання в університетах безкоштовне, практично немає щорічної плати»

Освіта – це те, що необхідно людині для здобуття професії. Самоосвіта ж необхідна для реалізації власного «я», аби віднайти своє місце в житті, сповна використати власний життєвий потенціал, виховати в собі самодостатню особистість.

Яскравим прикладом людини самоосвіченої є наша землячка, рожищанка Аліна Кондратюк. З трирічного віку мама дівчинки Ольга Сахащик в ігровій ненав’язливій формі навчала Аліну англійської мови. Мабуть, саме тоді й сформувалося у дитини усвідомлення того, що аби досягти чогось у житті, треба наполегливо працювати над собою. Коли Аліна навчалася у першому класі ЗОШ № 2 міста Рожище, вже читала англійською на рівні третьокласника. У школі додалася ще одна мова – французька.  Цілеспрямована дівчина відразу поставила собі за мету досконало вивчити ці дві мови. Вдома англійську, а в школі - французьку. І хоч вона була вчительською дитиною, за показник не бралася оцінка, показником були – знання. Безліч раз Аліна представляла школу на олімпіадах з французької мови, неодмінно повертаючись із нагородами та призовими місцями.

1

«Вивчення іноземних мов – нелегка справа. Це тривалий процес, який вимагає багато часу і зусиль. Але нічого неможливого не буває», - стверджує Аліна Кондратюк.

Після закінчення школи дівчина вступила до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки на спеціальність «Французька мова та література». Та цього виявилося недостатньо, і коли вже навчалася на другому курсі, подала документи на заочне відділення в Луцький інститут розвитку людини  університету «Україна» на факультет  «Туризм». Після навчання пішла працювати копірайтером на телеканал «Аверс», а коли в Луцьку відкрилося «Турбюро»,  пристала на пропозицію вести там курси французької мови.

Доленосною в житті Аліни Кондратюк стала зустріч із французом Баллі Фабрісом Жан Віктором на фестивалі рок-групи в Закарпатті. Вона просто почула французьку мову і пішла поспілкуватися з її носієм. Познайомилися, згодом були годинні розмови по Інтернету. І саме Жан Віктор став вмовляти дівчину подати документи на вступ до вишу в далекій Франції.

І таки подала, і ще краще – вступила до університету у Версаль.

«У Франції навчання в університетах безкоштовне, практично немає щорічної плати за навчання, окрім плати за адміністративний запис, але у них, якщо людина має недостатньо коштів, то держава їй ще й допомогу надає фінансову, - ділиться враженнями Аліна Кондратюк. -  Для будь-якого віку потрібен диплом DELF B2, про знаття французької , а якщо ти вступаєш відразу на магістратуру, то деякі університети вимагать рівень С1 . Готуватися до вступу треба завчасно, орієнтовно за  рік. До кожної із обраних спеціальностей потрібно писати мотиваційний лист, хто ти і що ти, чого хочеш, вступаючи в університет, що ти збираєшся робити по закінченню, які предмети тебе цікавлять. Це, на мою думку, великий плюс, адже абітурієнт  хоч трохи поцікавиться, вникне у суть спеціальності, подумає, чи потрібне це йому, чи ні. Словом, ще багато інших нюансів, які для французів є дуже важливими. Наприклад, можуть затребувати написати мотиваційного листа «від руки», щоб перевірити твою грамотність. Про те, чи зарахували тебе до вузу, чи ні, приходять листи на пошту. У випадках, коли ти не вступив, то обов’язково повідомлять чому відмовили».

Нині Аліна Кондратюк - студентка Версальського вишу. Вже навчається та проживає у Франції разом із законним чоловіком - Баллі Фабрісом Жан Віктором, з яким так несподівано на українській землі звела їх доля.

«Париж, без сумніву, - величезний культурний центр. Неможливо передати велич  Нотр-Даму, Тріумфальної арки, Лувру, безлічі музеїв. Містечко, де я живу, - чисте, охайне, прибране, звісно, не без того, щоб якийсь не дуже сумлінний мешканець не кинув якусь пляшку з - під пива, але таке буває рідко. Тут інша культура і інші люди, не такі щирі, як українці. Інфраструктура, звісно, на високому рівні, але  кафетерії у Парижі гарні лише у кіно. Набагато зрунчіше і краще пообідати десь у Львові, в нас і рівень обслуговування кращий і приміщення просторіші.  Словом, в французьких кафе Фреймут ще з порогу розвернулася б і пішла далі», - посміхаючись, розповідає українка.

Як бачимо, в житті головне - мотивація та прагнення чогось досягнути. Не буває шкіл добрих чи поганих. Просто треба з дитинства правильно скоригувати дорогу дитини в правильне русло. І вона буде здатна досягнути багато чого в житті. 

Ірина Зенц