Найстарша жителька села Рудка-Козинська: «Добро Бог ніколи не забуде і завжди чимось віддячить»

Всі ми вивчаємо історію Батьківщини у школі, а чи знаєте ви історію своєї малої батьківщини? Пропонуємо дізнатись про це з перших вуст довгожителів району.

Редакція Район.Рожище продовжує рубрику «Найстарший житель села». Історію свого життя розповіла одна з найстаріших жительок Рудки-Козинської – Кулюк Марія Якубівна.

Народилася пані Марія неподалік Рудки-Козинської у селі Башова 2 лютого 1924 року. Сім’я була багатодітною, великою та дружньою. Було у Марії ще три менших сестри Надія, Женя, Оля і два брата Григорій та Петро. Та, на жаль, Бог забрав уже до себе всіх, окрім неї.

1

Дочка Мирослава, Марія Якубівна і син Петро

Із самого дитинства мама Антоніна Семенівна приучала дітей до роботи: полоти грядки, косити, пасти гусей, адже тримали їх багато. Одним словом працювали важко, та допомагати мамі потрібно було, бо сама б не справилась.

«Гусей ми продавали, щоб мати з того копійчину. Ось так і жили. Мали землю, на якій вирощували продукти і також їх реалізували, аби було за що прожити», – говорить Марія Якубівна.

Пані Марія дуже добре пам’ятає, як мама готувала, була хорошою господинею. Могла з нічого зробити щось дуже смачне. Особливо смачним виходив червоний борщ. Про який згадує й нині.

А от брати пані Марії загинули ще молодими. Спочатку Петро служив у німецькій поліції. А коли почала створюватися УПА, вступив в осередок та пішов у ліс, де вони переховувалися. Рідко бував вдома. Петро зі своїм товаришем одного разу втрапили в біду: на них напали поляки, почали стріляти. Товариша вбили одразу, а Петра шість разів поранили. Два тижні боровся за своє життя ховаючись в Квітневому.

1

Дочка Мирослава з братом Петром

«У лікарню завезти не могли, адже боялися, що одразу розстріляють. Нічого не змогли зробити. Лише спостерігали як мучиться. Якось одного разу я прийшла до Петра, і він каже, що склав про себе вірш. Я послухала його і запам’ятала на все своє життя. Він був пронизаний біллю. Брат ніби знав, що вже не житиме, відчував, що скоро прийде біда», – зі сльозами на очах зізнається старенька.

Тут старенька почала декламувати вірш. Він й справді дуже емоційний.

Там у траві між осокою

Козаченько вмирав.

Він тримав за грудь рукою –

Кров із рани зупиняв.

А крізь пальці кров лилася

І стікала в осоку.

Українець помирає

За Вкраїну свою.

І я ще раз гляну вгору,

А на небі стільки зір.

Я вмираю, не побачу

Українських тих степів.

Так звучали слова болю за рідну Вкраїну, яку покидав навіки Петро.

Пані Марія каже, «лиха доля спіткала брата». Не пожалкувала та доля й меншого брата, якого живцем закопали. Плачучи каже бабуся: «Змусили ще й собі самому ту могилу рити, а згодом там і схоронили…».

Взагалі, стосунки в сім’ї Кулюків складались хороші. Завжди підтримували один одного, допомагали, адже важкі були часи, що «треба було купи триматися». Але завжди плекали любов до рідного краю. І не просто на словах.

Тепер бабуся залишилась сама зі всіх братів і сестер. Доглядає її син Петро, з яким вона живе. Назвала Марія Якубівна його на честь свого брата. Окрім Петра, Марія Кулюк має ще дві доньки – Мирославу та Надію. Вони частенько навідують маму.

2

Марія Кулюк

Як пані Марія була ще молодицею, то ставила багато вистав у клубі. На які збиралось багато хлопців і дівчат. Кожен міг долучитись до виступів. Хтось розповідав вірші, хтось брав участь у постановках, хтось співав.

Замолоду, зізнається Якубівна, дуже гарно співала, та й навіть зараз неодноразово тихесенько наспівує українських пісень. Завжди декламувала твори Тараса Шевченка. Вся ця діяльність дуже захоплювала молоду дівчину.

«Хоч колись люди були бідніші, не завжди вистачало їжі, одягу, та було дуже весело. А зараз хоч і люди живуть в достатку, та не так цікаво як колись», – каже Марія Якубівна.

1

Медалі

Пані Марія пригадала, що в селі Башова жила до тих пір, поки не одружилась. Це були 50-ті роки. Про чоловіка старенька говорить лише хороше. Завжди допомагали одне одному. Подружжя тримало чималу господарку: дві корови, коника, птицю. Одним словом – господарювали на славу. Паралельно працювала в колгоспі. Неодноразово за гарну роботу отримувала похвалу, має чималу кількість медалей.

Приємно, що пані Марія знає чимало віршів, охоче їх декламує, пам’ятає їх від початку до кінця. А це в 93 роки, погодьтеся, не погано.

«Мама дуже щира і добра людина. Ніколи не обговорювала нікого. Мудро нас ростила. Дуже вродливою жінкою була в молоді роки. Багато хто заглядався на її красу», – з посмішкою на вустах розповідає дочка Мирослава.

На кінець розмови пані Марія зауважила: «Треба добро людям робити і Бог віку добавить. Бог ніколи не забуде і завжди чимось віддячить».

Район.Рожище бажає, щоб Господь дарував ще довгі роки життя Марії Якубівні. Адже приємно, коли на землі живуть такі добрі і щирі люди. Люди, про яких Бог точно ніколи не забуде.

Анна Манюхіна