Найстарша жителька селища Дубище: «Де б ми не жили, нас тягне туди, де народились»

Район. Рожище продовжує шукати цікавих жителів нашого району, які прожили на світі чимало та мають, що розповісти та поділитися досвідом.

У селищі міського типу Дубище проживає чимало старожилів. Є такі, що народилися у 1928 році. Найстаршою жителькою селища є Тетяна Стужук. Як і більшість людей, народжених в той період, її доля була не простою.

Та за все своє нелегке життя пані Тетяна не втратила людяності та доброти. Вона з усмішкою зустріла нас й увесь час сором’язливо повторювала: «Та нас же таких старожилів є багато, ви напишіть про них. Я ж нічого визначного не зробила, посад ніяких не займала. Люди будуть сміятись…».

Але, незважаючи на це, жінка розповіла нам про своє життя, поділилася цікавими історіями та спогадами, які дуже глибоко закарбувались у її пам’яті.

Тетяна Опанасівна Стужук народилась 2 липня 1928 року у селі Калинівка Житомирської області.

«Село в нас таке гарне було, мальовниче», – пригадує пані Тетяна. У батьків їх було 5 дітей – чотири доньки та один син. Батько був головою колгоспу, мама та Тетяна Опанасівна також працювали разом із сестрами в колгоспі.

Після роботи в колгоспі Тетяна Опанасівна працювала на торфорозробці. Пізніше була нянею у дитячому садочку. Згодом працювала техсекретарем у райкомі партії. Була бухгалтером у військовій частині. Довгі роки пані Тетяна працювала секретар-машиністом. Перед виходом на пенсію - вагарем на заводі щебеню.

Пані Тетяна розповідає про те, що зринає в пам’яті, найперше про війну. Там, де жила родина Стужуків, було військове містечко. Під час війни, жителі того містечка працювали на окупантів. Тетяну Опанасівну хотіли забрати на роботу в Німеччину. У двох сестер пані Тетяни були маленькі діти, тому саме їй випала доля остарбайтера.

Разом з іншими, кого також хотіли відправити туди, пані Тетяну, тоді ще зовсім юну, повезли в районний центр на медкомісію. Вона розповідає: «Я злякалася, серце так б’ється. Сидять у кабінеті німці, слухають нас і щось говорять по-своєму. Забракували мене, не повезли в Німеччину. Я така рада була. Бо мого двоюрідного брата забрали силою, вивезли. Він не повернувся».

9 травня нам сказали йти працювати в колгосп, там же повідомили про те, що війна закінчилась. «Чоловік моєї сестри не повернувся, загинув у Латвії. Вона тоді ще зовсім молода була. Нам прислали його ордена, медалі, а вони були в крові. Сестра тоді так плакала», – розповідає Тетяна Опанасівна про закінчення війни.

«Я пізно вийшла заміж. В мене був друг, ми довго дружили та збиралися одружитись, але він захворів…». Тетяна  на хвилинку припиняє розповідь, та згодом продовжує: «Я пізно одружилась, у 27 років, з іншим». З теплом довгожителька згадує свого чоловіка, його звали Кузьма Стужук. У них народилось двоє діток, обидва хлопчики. Один із них мешкає на сусідній вулиці, а інший, на жаль, помер у 37 років. При згадці про нього на очі пані Тетяни навертаються сльози.

Тетяна Стужук працювала секретаркою на заводі. «Колись із самого Мінська приїхав начальник і каже: «Давай я тобі  буду диктувати акт, а ти друкуй». От я й друкую, а він мені: «Як ти швидко друкуєш!». Тоді виходить наш директор, Іван Руденко, й теж хвалить», – згадує Тетяна Опанасівна. Вона довго ще пропрацювала секретаркою, але виникли проблеми з зором. Через це Тетяна Опанасівна перейшла працювати на завод щебеню вагарем, тобто все важила, виводила кубатуру (обсяг).

Через аварію на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986, сім’я Стужуків переїхала на Волинь. Родина Тетяни Опанасівни оселилась у селищі Дубище 6 травня 1992 року.

3

 «Це так раптово сталося. Кузька ввечері сидів, дивився телевізор. Ліг на ліжко й покликав мене. Я дивлюсь, а йому погано, мову відібрало. 11 днів по тому він помер», – каже Тетяна Опанасівна.

На питання, чи відчувається якась підтримка держави, Тетяна Стужук відповідає:  

«У 80-х роках у мене була невелика пенсія – 60 рублів. Гроші змінились, пенсія стала ще менша. Та, що може та держава допомогти, якщо вона сама бідна».

Пані Тетяна також розповідає про наболіле для багатьох – газ. Каже, що колись газу виділяли достатньо, щоб нагріти хату. Але потім ту кількість зменшили, бо Тетяна Опанасівна живе в будинку сама, а кількість газу виділяють відповідно до кількості тих, хто проживає в помешканні.

В будинку пані Тетяни справді відчувається прохолода. Та довгожителька не втрачає оптимізму. Вона дуже гарно відгукується про голову селища Анатолія Дорошенко, лікарів, що працюють у КЗ «ЛАЗП-СМ смт. Дубище».

Про Тетяну Опанасівну піклується син із невісткою.

«У мене є правнуки, вони всі ще маленькі, але такі рухливі. Прийдуть та й звеселять мене», – ділиться пані Тетяна.

Односельчани також дуже тепло відгукуються про Тетяну Стужук, розповідають, що то дуже добра жінка й додають, що таких зараз мало.

На прощання пані Тетяна знову журиться й каже: «Таке моє життя, просте й звичайне. Нема про що тут писати». Вона ще довго бажає нам міцного здоров’я й усіх благ.

Редакція Району.Рожище сама переконується, що пані Тетяна надзвичайно добра та щира. Ми зичимо їй ще довгих-довгих років життя, сповнених щастям і любов’ю, та найголовніше – міцного здоров’я.

Вікторія Бродосюк