Найстарша жителька села Кременець: «За хлібом доводилося йти аж до Луцька…»

Район.Рожище продовжує рубрику «Найстарший житель села». Ми думаємо вам буде цікаво дізнатись, хто прожив чималий відрізок життя, побачив всього на віку та може багато чого розповісти нам, молодому поколінню.

Сьогодні кореспондентка інтернет-видання поспілкувалася з найстаршою жителькою села Кременець – Сікорською Ольгою Йосипівною.

Стежина пані Ольги досить складна та важка, адже життєві обставини «поносили» її по різних місцях.

Маму Стефанію пані Ольга втратила дуже рано, в три роки. Тато одружився на іншій жінці – Катерині, яка замінила Ользі Йосипівні маму. Мала жінка ще двоє молодших братів Володимира та Сергія, і молодшу сестричку Любов. Але доля склалася так, що їх Господь уже забрав до себе. Залишилась лише пані Ольга. Яка на сьогодні прожила чималий відрізок життя – 92 роки. 

Ольга Сікорська разом із сім'єю

Народилась Ольга Йосипівна 8 серпня 1924 року в селі Скригичин, що у Польщі. Пережила там Велику Світову війну. Бабуся зізнається, що і серед німців були хороші люди. Хоча від них натерпілась багато.

Найбільше пригадує те, як її в п’ятнадцятирічному віці забрали в концтабори на примусові роботи. Та молодій дівчині вдалось утекти від ворогів. Страшно було, але що поробиш.

Певний період Ольга Сікорська йшла полями, переховувалась у скиртах соломи. Такий нелегкий  шлях спровокував застуду у молодої дівчини, а також на тілі з’явились болючі чиряки. І через стан здоров’я Ольга Йосипівна нічого не могла робити. Навіть німці не примушували до щоденної роботи в селі, а дали дозвіл йти додому й лікуватись.

«Батько рятував мене неодноразово. Він шукав спеціальну мазь, яка допомогла гоїти болючі рани», – зі сльозами на очах згадує старенька про важкі роки.

З колегами на роботі

Після війни багато людей повивозили з села. Сім’ю Ольги Йосипівни у 1945 році відправили в Одеську область. Батьки влаштувались працювати в колгосп.

Оселилась сім’я в однієї самотньої жінки чоловік якої був на фронті.

«Через деякий час стало не вистачати їжі. Декотрі з людей повернулись до Польщі. А ми взяли корову, яка була нашою рятівницею та й пішли пішки в село Кременець. Тут у нас жила тітка. Вона нас і прихистила», – розповідає співрозмовниця.

У Кременець йшли більше місяця. Шлях був довгим і не легким. Добре, що чоловік, який теж йшов в цьому ж напрямку мав підводу, то на неї вони склали всі важкі речі. Так виснажені, проте з щасливими мріями про порятунок, йшли в тепер уже рідне село.

Діставшись у село, сім’я спочатку жила в тітки. Хоча життям це важко назвати, радше виживали.

«Один чоловік, який міряв землю у селі, дав нам шматок городу. Ми їздили по селі, шукали картоплю, яку потім садили у себе. А їсти не було багато», – говорить старенька.

Жили всі в одній хаті. Батько Йосип побудував у кухні нари, на них сім’я і спала. Важко було, але дякувати Богу, що дав сили перетерпіти тяжкі випробування долі.

Під час розмови Ольга Сікорська часто згадувала, що люди в той час дуже бідували. Хліба майже не було. Кожен старався знайти десь хоч маленький окраєць, аби вижити. Тому люди з села мусили ходити аж до Луцька, аби принести додому щось поїсти і накормити всю родину.

«Вставали за чотири години до сходу сонця і вирушали в дорогу. Страшно було йти, бо не раз могли перестріти біля Копачівського лісу і забрати гроші. Тому ми ховали їх по різних кишенях, рукавах, аби ніхто нічого не знайшов», – говорить бабуся.

Свекруха Уляна

До Луцька люди приходили тоді, коли вже розвиднялось. Хліба набирали багато, цілими мішками і несли додому. Адже часто не находишся в таку далечінь. Можна тільки уявити як важко молодим жінкам у той час було нести на собі мішки з хлібом. Та, на жаль, іншого варіанту, аби вижити не було.

«Не так просто було той хліб донести додому, адже зупиняла нас міліція і забирала частину. Казала «ви що, худобу годуватимете ним?», на що я відповідала: «Ним я кормитиму свою сім’ю», – зізнається Ольга Сікорська.

Життя було не легким. Та воно продовжувалось. У пані Ольги залишились і теплі спогади з колишніх років. Тільки хороші відгуки було чути про батька Йосипа, чоловіка Івана Васильовича, про свекруху Уляну. Зі свекрухою ніколи не було суперечок. Завжди мирилися між собою, допомагали одна одній.

Друзі Ольги Сікорської

В такій родині й атмосфера хороша, дружня. Подружжя Сікорських зростило троє дітей: Миколу, Івана, Леонтія. На превеликий жаль середнього сина Івана вже немає. Леонтій приїжджає відвідати стареньку, а Микола з дружиною Ольгою доглядають її в Кременці.

Спілкуватись з Ольгою Йосипівною було дуже приємно. Нехай Господь їй дарує ще довгі роки життя. Родина радіє, що має таку хорошу маму, бабусю, а перш за все порадницю, людину, яка зарадить мудрим словом, підкаже та підтримає у важку хвилину. Бо кому ж як не цій сивочолій бабусі знати, як треба йти життєвою стежиною та чинити так, як Бог велів.

Анна Манюхіна

Ольга Сікорська