ЗНАЙОМТЕСЯ: Люди, які роблять Рожище чистішим

Над цим  щодня відповідально та злагоджено працюють наші двірники КП "Дільниця благоустрою міської ради".

Стати двірником може будь-хто. Ця професія не вимагає спеціальної освіти і кваліфікації. Але доброзичливість і комунікабельність є обов’язковими.

Саме такими щирими та світлими є наші рожищенські двірники. Люди, які о 5 годині ранку поспішають на свої «робочі місця» і працюють, коли ще багато мешканців міста бачать солодкі сни.

Двадцять три роки працює двірником Ніна Пархомчук. Народилася жінка на далекій Дніпропетровщині. У вісімнадцять років, коли померла мама, переїхала жити до бабусі та дідуся в Крижівку. Спочатку працювала три роки на Носачевичівській птахофабриці, згодом - на швейній фабриці «Лучанка №2». Після одруження осіли з чоловіком в райцентрі, народили трійко дітей.

Не вагалася, коли запропонували їй піти працювати двірником. Розуміла, справа не в тому,  престижна професія чи ні. А в тому, як ти відносишся до неї і чи виконуєш її належним чином. Дітей треба ж було годувати, одягати, вчити. Жінка вдячна свекрусі, котра їх допомагала глядіти, бо ж виходити на працю треба було вдосвіта. 

За Ніною Віталіївною закріплена територія від «Золотої рибки» і до магазину «Гостинець». На її «плечі» припадають кафе та бари. За роки роботи довелося набачитися всякого, а ще більше почути в свою адресу не завжди доброзичливі висловлювання.

Бувало, що жінка виходить на роботу, а «весела» молодь тільки розходиться додому. Особливоприкро, каже двірник, коли бачиш, як зовсім юні дівчата від випитого спиртного ледве плентаються вулицею. А ще пригадала випадок, коли якомусь нетверезому чолов’язі щось не сподобалося і він ударив жінку в лице. 

- Скільки бувало знаходила паспортів, водійських посвідчень чи золотих прикрас, - зауважує Ніна Пархомчук. – Знайдене ми обов’язково повертаємо власникам. Люди часто нас шукають, допитуються, чи бува чого не знайшли.

За словами двірника, батькам треба уважніше ставитися до виховання дітей. Констатуючи вислів «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять», жінка розповідає, що від розкиданих дітьми фантиків, обгорток від цукерок та жуйок, просто спасу немає.

- Батьки та вчителі повинні постійно наголошувати на тому, що папірець від солодощів чи чогось іншого треба не викинути, а покласти до кишені, якщо поруч немає смітника, - зауважує співрозмовниця.

Безперечно, робота двірника важка, але Ніна Віталіївна стверджує, що за двадцять три роки вже звикла до усього  й іншої не хоче.

- Якщо ти любиш свою роботу, то вона не стає для тебе тягарем, - зауважує двірник. – Мені подобається, коли оглядаєшся на зроблене, а там все чисто, прибрано. Вулиця тобі «посміхається». Бездомні собаки нас знають, завжди прибігають, йдуть до рук, тварини теж хочуть людського тепла. Зрештою, я звикла, що вдома бачу захід, а на роботі зустрічаю схід сонця. І це, повірте, неймовірні відчуття.

А коли душа хоче відпочити від обтяжливих думок, Ніна Віталіївна сідає за рукоділля. Полюбляє вишивати та в’язати.

Ця скромна та завзята трудівниця п’ять разів була визнана «Найкращим двірником». Бо, зважаючи на плинність кадрів, Ніна Пархомчук вже багато років поспіль тихо та віддано робить свою роботу.

Майже дев’ять років професійного стажу в КП «Дільниця благоустрою міської ради» «зібрав» рожищанин Василь Приступа. До цього двадцять шість років працював на «Ферммаші» і слюсарем, і заправником, і оцинковником.

- Вісім років кидав сміття на машину, - розповідає Василь Зіновійович. – Робота нелегка, бо сама лопата важить півтора кілограма, а з однієї купи потрібно «махнути» рівно 36 разів. Коли здоров’я почало підводити, а до пенсії ще рік лишився, вирішив піти двірником. Тут мені легше, бо мішки не доводиться тягати та кидати на машину.

Василь Приступа – чоловік небагатослівний. Каже, робота, як робота, то молодим важко двірником працювати, бо вони люблять поспати. А він прокидається о другій годині та без поспіху йде на свій «об’єкт». За ним закріплена територія Мостової.

Напевно, найпозитивніша людина в колективі двірників – рожищанка Ірина Шакірова. На посаді жінка вже понад трьох років. Вона єдина в колективі, яка має за плечима вищу освіту – закінчила Львівський торгівельно-економічний інститут. Двадцять років пропрацювала бухгалтером в Рожищенському споживчому товаристві, а коли підприємство стало скорочуватися, почала їздити на заробітки в Польщу. Відмовитися від заробітчанського хліба їй довелося, коли захворів батько і потрібно було його доглядати.

Ірина Олександрівна у всьому знаходить позитив. Каже, що на такій роботі без всяких тренажерів будеш стрункою та підтягнутою.

- Встаю о 4 годині і на велосипед, щоб дістатися до свого об’єкту. А далі мітлу в руки і гайда прибирати – відмінна ранкова зарядка, - жартує співрозмовниця.

Найбільша проблема двірника, за словами Ірини Олександрівни – це невдячні люди. Бувало, йде собі компанія та переверне смітника «для сміху», або ж «виллє» на тебе весь негатив своєї невдоволеності. Але то ще нічого, а от коли на плечі з багатоповерхівок «летять» мішки зі сміттям, недопалки та інший непотріб, тоді вже значно гірше. В ті хвилини, каже наша співрозмовниця, розумієш, що до європейської культури нам ніколи не дорости.

Ось таку «красу, майже, щоранку доводиться прибирати у міському парку

Відпрацювавши законні 7 годин, Ірина Шакірова не сидить вдома, склавши руки. Літом вирощує на городі все, що можна реалізувати згодом на ринку – полуниці, помідори, зимову малину та інші фрукти й овочі. А взимку – в’яже на продаж шкарпетки та вишиває. А ще любить вирощувати квіти. От і на роботі разом із Ніною Пархомчук їх вирощують. Цього літа насадили біля міської ради нові сорти низькорослих півників.

- Немає легкої роботи, є робота, яка тобі подобається, або ні, - підсумовує Ірина Олександрівна. – Моя робота мені до вподоби. Ще два роки і матиму тридцятилітній стаж.

Дивлячись на наших двірників, розумієш, нам потрібно низько їм вклонитися. Адже вони встають удосвіта, в будь-яку погоду беруться за нелегку та копітку роботу, створюють умови як для безпечного пересування, так і для естетичного споглядання гарних міських вулиць.

3

Нещодавно до компанії двірників приєдналася ще одна працівниця – Оксана Коновал. Нині ж їх четверо. З приходом осені ставатиме ще більше роботи, але вони, кожного дня у «беззвучному режимі» виходитимуть на вулицю і прибиратимуть. Бо це їх професійний обов’язок.

А наш людський   та моральний обов’язок – поважати працю інших, не викидати сміття на вулиці, просто вчитися бути культурними людьми.

Ірина Зенц