«Лицарка Корони»: княгиня із містечка Сокіл стала героїнею історичного роману

02 Квітня 2020, 16:53
Ганна Гороженко за письменницькою роботою 7049
Ганна Гороженко за письменницькою роботою

Незабаром світ побачить новий історичний роман відомої журналістки, письменниці Ганни Гороженко. Книга «Лицарка Корони» опише історичні події та персонажів із XVI століття. Події роману розгортаються й на Волині: у Луцькому замку, у Дубно, резиденції князів Острозьких, у теперішньому селі Сокіл Рожищенського району – вотчині князів Сокольських.

Ганна Гороженко – столична журналістка. Вона понад 20 років працює журналісткою-міжнародницею і побувала у величезній кількості країн. Жінка працювала на «5 каналі», згодом – спецкором телеканалу «Інтер» в Лондоні, нині є редакторкою відділу міжнародних новин на телеканалі «СТБ». 

«Лицарка Корони» – це другий історичний роман у письменницькому арсеналі Ганни Гороженко. Перша книга її авторства «Воля Ізабелли» вийшла друком минулого року у видавництві «Фоліо». Це ж видавництво незабаром випустить й новий роман.

Про творчість, історію і, звісно, книги ми залюбки поспілкувалися з авторкою.

– Як і чому журналістка з успішною кар'єрою почала писати історичні романи?

– Я понад 20 років працюю журналісткою-міжнародницею, побувала у величезній кількості країн, моя професія надала унікальну можливість спілкування з різними і, зокрема, надзвичайно цікавими і талановитими людьми, які мешкають по всьому світу. Я 5 років працювала спецкором телеканалу «Інтер» в Лондоні і щодня вивчала зсередини життя британців. Їхнє шанобливе ставлення до історії всім відоме.

Завдяки своїй професії я змогла подивитись на нас, українців – з іншого боку. Усюди, де б я не була, помічала наші «сліди». Вони в усьому – історії інших країн, архітектурі, культурі. Ми ж українці, живучи у себе вдома, вирішуючи поточні проблеми, не усвідомлюємо – наскільки величним народом ми є, з надзвичайною історією.

Ганна Гороженко веде репортаж з Лондона
Ганна Гороженко веде репортаж з Лондона

Моє припущення, що дуже багато століть нам не дозволяли «піднімати голову», не дозволяли пишатись собою. І цей тренд існує і досі – нам досі тикають в очі «націоналізмом», породжують в нас відчуття вини, врешті розповідають, що ми – ніхто, а наш народ вигадали. Але ж не могли вигадати 40 мільйонів, чи не так?

Той досвід, який я накопичувала всі ці роки в собі – мав кудись вилитись. І як завжди зі мною трапляється, це сталось випадково. Кілька років тому я організувала благодійний проєкт з допомоги журналістам-авторам дитячих книг дітям з інвалідністю. Це був невеликий проєкт, який однак був дуже дієвим. Разом з кількома однодумцями ми провели кілька десятків майстер-класів та екскурсій для діток, яким потрібна соціалізація, потрібне спілкування.

Аби представити цей проєкт – я вирушила на Львівський форум видавців. Це були три чудові дні, які я провела на Форумі. Я пройшлась представництвами усіх книжкових видавництв і помітила, що в нас обмаль жіночої історичної літератури. Все, що я бачила – чергові романи про Роксолану або княгиню Ольгу. Ну є ще Анна Ярославна. Але погодьтесь, три жінки в історії України, якій вже понад півтори тисячі років, це мало, чи не так.

У нас немає своєї «Анжеліки». Можна по-різному ставитись до роботи Анни і Сержа Голон – які вигадали свою героїню і перенесли її на тло Версаля часів Людовіка короля-сонця, але завдяки цьому роману і фільму, який дивляться ось вже чотири покоління людей, по всьому світу марять Францією і її історією.

У України історія, повірте, нічим не гірша. А може й краща – вона в нас звивиста, яскрава, кривава, бунтівна. Це прекрасне тло для художника, письменника, сценариста, режисера. Тому я вирішила написати нашу Анжеліку.

Мій перший роман про XVIII століття і українську княгиню побачив світ минулого року. Але, на відміну від Анжеліки авторства Голон, моя героїня – справжня. Це Ізабелла Любомирська з роду Чарторийських. Русинська – українська княгиня, яка бере участь у детективній містичній історії. І хоч сюжет був вигаданим мною – все довкола, і сама героїня і її доля, і тло на якому вона розкривається, і всі інші герої – вони справжні.

У процесі написання «Волі Ізабелли» я зіштовхнулась з величезною кількістю жінок нашого минулого – вони немов кликали мене, вони хочуть жити в нашій пам’яті, аби їх нащадки нарешті згадали про них. Відтак я вирішила, повернути до життя імена, яких нас позбавили. Я вирішила написати романи про різних українок – з різних регіонів, різних часів – від Півдня до Півночі, від Заходу до Сходу – аристократок, гетьманш, інтриганок, рабинь, які отримали волю.

Усі вони слугували прикладом для своїх поколінь, вони сформували той образ української жінки, який всім відомий – волелюбної, сильної, норовливої, красивої.

Книга «Воля Ізабелли» вийшла друком у видавництві «Фоліо»
Книга «Воля Ізабелли» вийшла друком у видавництві «Фоліо»

– Чому для нового роману «Лицарка Корони» обрали саме XVI століття? Як збирали матеріал та працювали над твором?

– Я не обирала століття – воно обрало мене. Я обрала героїню. А потім до неї додалась подруга. В процесі написання – додалась ще й королева. Усі три персонажки на ім'я Анна. І коли я починала писати цей роман, я стала вивчати добу і наші землі.

Я консультувалась з багатьма істориками. Найбільшу подяку хочу висловити Сергію Шаменкову, Олексію Златогорському, Артему Папакіну. І для мене стало одкровенням, що українські землі в XVI столітті – були такими ж розвинутими, як і решта Західної Європи. Сюди постачався тростинний цукор з Канарських островів, помаранчі з Іспанії, рис з Азії, шафран з Індії, тканини з Британії та Нідерландів, оксамити, гаптовані золотом з Італії. І українці мали за що їх купити.

Українці-русини були надзвичайно заможними – навіть селяни, які працювали на себе і торгували на ярмарках мали у своєму гардеробі панський одяг і зброю. Культ красивої зброї, до речі, це – взагалі окрема тема. Чи знали ви, що ярмарки в Дубно були популярними на всю Європу і в це місто з’їжджались торговці звідусіль? А наші аристократи-шляхта – прямі нащадки князів Київської Русі, були одними з найбільш впливових і багатих у Європі?

Та найбільше надбання тогочасної України – це сила права. Більшість суперечок – як селян, так і панів вирішувалась у судах. А русини-українці були одним з найвільніших народів Європи – у Речі Посполитій і потім у складі королівства Польського вони залишили за собою Руське і звичаєве право. Воно складалось від часу Київської Русі.

Наприклад, згідно з Руським правом, жінка у шлюбі могла подавати на розлучення і розлучатись через суд. За жінкою, яка вступала у шлюб, лишався посаг і чоловік гарантував їй так званий «привінок» зі свого майна – він мав дорівнювати обсягу посагу. Ця власність лишалась за жінкою попри все – на неї не могли претендувати діти, її не могли заарештовувати і відбирати.

А ще українки у шлюбі могли заробляти власні гроші. Уявіть-но тільки!

– Які історичні постаті описані у романі?

– Головні героїні «Лицарки Корони» – це жінки, які живуть і борються. Вони виборюють у тодішньому чоловічому світі право бути впливовими і самостійними. Вони роблять помилки, закохуються, розчаровуються, самостверджуються, але вони постійно рухаються, діють. Такими є українки зараз, такими вони були і в XVI столітті. У той час, як жінки Європи, а тим більше Московії і Азії, були просто рабинями, власністю чоловіків.

Я не буду розкривати всі деталі роману, але скажу, що він про двох дуже яскравих панн. Перша, Анна Сокольска – княгиня, прямий нащадок Рюриковичів з Соколю, яка в аристократичній ієрархії зробила крок вниз – і вийшла заміж не за князя, а шляхтича. Однак не це головне в цій жінці, а те, що вона була однією з найвойовничіших жінок того часу, її було звичніше побачити в латах на коні, ніж у сукні в церкві. Врешті, вона дала відсіч багатотисячному сходу, який проти неї повів король. Про цю надзвичайну жінку свого часу хотіла написати Леся Українка, однак поетеса померла, так і не втіливши свій задум.

Інша моя героїня – Ганнуся Борзобагатівна. Красива, витончена, сплетена з таємниць та інтриг, фігурантка багатьох скандалів і пліток, а ще причина появи першого україномовного «пасквілю», який увійшов в українську літературу.

Третя Анна – тогочасна королева Речі Посполитої Анна Ягеллонка – її історія про владу загалом і тогочасну чоловічу владу над жінками.

Читайте також: 20 цікавих фактів про Сокіл, що існує на Волині 475 років

Портрети княгинь Острозької та Любомирської. Так виглядали русинські аристократки того часу.
Портрети княгинь Острозької та Любомирської. Так виглядали русинські аристократки того часу.

– Де відбуваються історичні події?

– Події в романі відбуваються переважно в Україні. Це Луцьк і його замок (до речі, насправді він був набагато більший за той, що стоїть в місті нині), у Дубно, резиденції князів Острозьких, в Кременці, в Меджибожі, в селищі Соколі – вотчині князів Сокольських.

Закордоном дія відбувається у Вільно (нинішній Вільнюс) – столиці князівства Литовського та в Кракові – у Польщі.

Я навмисне події перенесла в міста і містечка України, які не розкручені, аби читачі звернули на них увагу. В нас дуже багато пам’яток історії опинились забутими і беззахисними в наші дні. Я дуже хочу, аби в ці міста і містечка стали приїжджати натовпи туристів, аби життя в них нарешті завирувало. І аби влада і митці звернули увагу – це ж справжні цінності, які можуть приносити гроші.

Читайте також: Сільськими дорогами: Сокільський край – від заможного містечка до невеличкого села

– Цікаво, який за обсягом роман, чи є ілюстрації?

– Роман величенький. Він без ілюстрацій, бо самі події, сюжет – такі яскраві, що картинок книга не потребує. Я навмисне уникала довгих описів предметів чи емоцій – аби читачу було легше зануритись у карколомний сюжет. Аби він відчув той стрімкий розвиток подій, які були в той непростий для українських терен час.

Це час так званого безкоролів’я в Речі Посполитій, час після Люблінської унії, протиборства церков – католицької і православної. Але це ще час – коли любили, ненавиділи, вибачали, і знову по колу, тобто жили, дихали повними грудьми. І коли я занурилась у той час з головою, я усвідомила повніше – наскільки грандіозною була трагедія для місцевого населення, коли буквально через кілька століть на ці землі прийде російське та австрійське поневолення.

Спілкувалася Ірина ВОРОТНА

Коментарі
02 Квітня 2020, 16:07
Фантасмагорiя, створена з купи видуманих лжефактiв. Писати на iсторичнi теми можливо тiльки спираючись на архiвнi матерiали. Все решила фантазiя. Але ж в архiвах наших знаходиться данi не ранiше 17 столiття. В Захiднiй Eвпропi архiвною справою займалися ченцi в замках. У нас же самой старший документ в архiвах датуеться 1698 им роком. Так що це все хвороблива фантазiя панi, яка вирiшила внести i свiй внесок в лжеicторiю. До речi, я сам народ вся в Соколi, там завжди було багато хвороблива iсторичних особистостей, вони були впевненi в тому, що i китайську стiну збудували соколяни. Манiя величностi
02 Квітня 2020, 16:24
Як чудово, коли розгортаються такі інтелектуальні дискусії! Авторка - велика молодець, що підняла тему жінок в українській історії. А критики будуть завжди. Фантазія приправлена історичними постатями і фактами може породити геніальні твори! Тож нічого поганого у тому, що сюжет вигаданий немає. З нетерпінням чекаю книгу!
02 Квітня 2020, 16:41
Вигадувати письменное може скрiзь, але не в icторичних речах i не в вiйськових. Iнакше це злочин. Хочу для нинiшнього смартфонного поколiння все одно. Воно i букваря в школi до кiнця не дочитало. Якщо Леся Украiнка ще для деяких i вiдома, то прiзвище Косач вводить в ступор абсолютну бiльшiсть.
02 Квітня 2020, 18:26
Підтримую коментатора Лікбез на всі сто відсотків. Смартфонному поколінню можна впарити будь-яку історичну лажу за чисту правду.
02 Квітня 2020, 18:32
Доречі крім княгинь бувають і представники сильної пововини людства, наприклад Орест Ласкавий. Чоловік "трохи цікавий", але інколи на Фейсбуці щось незовсім дибільне напише у своїх шедеврах.
02 Липня 2020, 20:15
Тут закидають - найімовірніше чоловік, який сховався за ніком "Лікбез", що історичні джерела не існували до 17 століття і що в моєму романі щось неправдиве. Так от, для початку раджу почитати наукові праці, видані окремими виданнями Наталі Старченко "Честь, кров і риторика. Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI–XVII століття)", Наталі Яковенко "Українська шляхта з кінця XIV - до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна", Йосип Роллє збірка "Niawiasty kresowe", видання Кременецький Земський суд - описи актових книг XVI-XVII століть, окреме видання "Луцькі замкові книги. Акти гродських судів XVI-XVIII ст.". Так, сюжет -як в будь-якому романі вигаданий мною, але всі факти, всі герої, всі визначальні події і навіть судові справи, описані в романі - історично правдиві. Я пропоную пану спершу вибачитись переді мною, ознайомитись із вищевказаними науковими джерелами і потім тільки продовжувати будь-яку дискусію. Шкода, що вихідець із Соколу геть не знає історії власного містечка- нині села.
Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39