Сільськими дорогами: принишкле село за лісом, де живуть добрі люди
Шановні читачі, ми продовжуємо розпочату рубрику «Сільськими дорогами».
Нагадаємо, що її веде історик та краєзнавець, вчитель історії ЗОШ І-ІІІ ступенів села Копачівка,Сергій Янішевський.
На нас чекає нова подорож, гарні краєвиди та найпотаємніша історія про яку розповість нам автор.
Памʼятайте, хто не любить свою малу Батьківщину, неспроможний любити Україну. Тож, відкривайте для себе рідний край по-новому та любіть його всім серцем!
Ми вже побували в Іванівці, Соколі, Линівці, Немирі , Доросинях та Копачівці.
Сьогодні ж, Сергій Янішевський, пропонує нам знову помандрувати дорогами одного з Рожищенських сіл. Ну що ж, вперед!
В цьому селі я бував дуже часто. Воно розташоване так, що хочеш чи не хочеш, але якщо прямуєш десь в сторону Турійська чи інших сіл, яких на цьому шляху є чимало, то обов’язково минаєш Залісці.
Село поділене немов би на дві частини (я не розпитував ні в кого з місцевих, тож можливо щось плутаю). Одна частина відходить в сторону від дороги (там же знаходиться і колишня колгоспна ферма чи щось таке), а інша вздовж.
Залісці отримали свою назву досить прозаїчно і типово для всіх населених пунктів зі схожими назвами. Село знаходиться за лісом – от і все пояснення.
Слід сказати, що якщо добряче поблукати цим лісом, то можна натрапити на цікаві знахідки. Тут активно відбувалися бойові дії Другої світової війни.
Дуже гарні краєвиди відкриваються коли тільки доїжджаєш до села зі сторони лісу. Щоправда, все псують стовпи, які якось негармонійно вписуються в загальну мальовничу картину.
Декілька років тому обабіч дороги росли великі дерева, які додавали ще більше мальовничості цій місцині. Зараз же тут лише залишки величезних пеньків, що були викорчувані разом з корінням і до сьогодні лежать при дорозі нікому не потрібні.
В самому селі я ж не побачив нічого цікавого. Люди, автомобілі, магазин у центрі села, оригінальний знак «Школа» та й по всьому.
Зате за селом я звернув дещо наліво. Майже перед самісіньким знаком, де закінчується село, протікає річка, що зветься Фоса. Досить поширена в Україні назва малих річок, що є притоками більших (в даному випадку Стоходу), означає – «рів», «рівчак» тощо.
Місцеві зробили поруч з водоймою невеличку «бесідку» для відпочинку. І загалом це має хороший вигляд. Одразу від села Фоса втікає в поле. Дещо проїхавши по березі я зупиняюсь поруч з поодиноким деревцем і поспостерігав за водою. Гарно…
На старих картах поруч із Залісцями показано декілька цікавих урочищ. Зокрема, своєю назвою зацікавлює урочище Гниле болото. Сьогодні завдяки меліораційним роботам це лише назва і то майже забута.
Щодо того, коли ж з’явились Залісці, я не знайшов небагато даних. Олександр Цинкаловський пише, що в кінці XIX ст. тут було 46 будинків та 277 жителів. Тоді село також ділилось на дві частини – одна була державною власністю, інша належала поміщикам Юзвикевичам.
Сьогодні Залісці – це частина Рудко-Козинської сільської ради і село, що, як мені здалось, досить важко розвивається. За офіційними даними в Залісцях зараз проживає близько півтисячі мешканців. Як і у кожному селі, тут також є низка майже зруйнованих хатин до яких немає нікому діла.
От такі вони, Залісці. Мені здались трохи сумними та принишклими. А ще кажуть, що тут живуть дуже добрі і щедрі люди. Приїжджайте – дізнаєтесь. Далі буде.
Сергій Янішевський
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі