Сільськими дорогами: Доросинівська земля зростила відомих митців слова

Сільськими дорогами: Доросинівська земля зростила відомих митців слова

Шановні читачі, ми продовжуємо розпочату рубрику «Сільськими дорогами».

Нагадаємо, що її веде історик та краєзнавець, вчитель історії ЗОШ І-ІІІ ступенів села Копачівка, Сергій Янішевський.

На нас чекає нова подорож, гарні краєвиди та найпотаємніша історія про яку розповість нам автор.

Памʼятайте, хто не любить свою малу Батьківщину, неспроможний любити Україну. Тож, відкривайте для себе рідний край по-новому та любіть його всім серцем!

Ми вже побували в Іванівці, Соколі, Линівці та Немирі.

Сьогодні ж, Сергій Янішевський, пропонує нам знову помандрувати дорогами одного з Рожищенських сіл.  Ну що ж, вперед!

Цього разу я забрів трішки ближче – до села Доросині. Одразу впало в вічі якась величність, внутрішня гордість цього села. І хоч тут немає ні панських палаців, ні 500-річних церков (про церкву буде мова далі) чи інших легендарних архітектурних споруд, село має якусь внутрішню гордість.

І що там не кажіть, але, справді, кожен населений пункт має якісь свої особливості. В кожному селі своя атмосфера. Думаю, це пов’язано, насамперед, зі знанням своєї історії – історії села, родини та й країни також. І чим масовіше люди знають свою історію, нехай навіть на рівні легенд, тим більше вони дбають про свої населені пункти.

Люди з Доросині свою історію знають. І це відчувається. Про село, на відміну від тої ж Линівки чи Немира є дуже багато інформації навіть у відкритих джерелах.

Біля села дуже цікаві краєвиди. Між Доросинями і Кроваткою є місце, де дуже добре видно одну з найвищих точок в районі, мабуть, якщо не найвищу. Кажуть, це наслідки останнього льодовика, що колись зупинився десь тут. Вражаючі краєвиди. Дуже раджу при нагоді зупинитися на хвилинку і просто озирнутися навкруги.

Коли я їхав сюди, якраз військові проходили навчання і було досить цікаво спостерігати за тим як все відбувається – солдати зі зброєю, поліція, блок-пост. Люди здивовані, занепокоєні, багато обговорень.

При в’їзді до села мандрівників зустрічає оригінальний, не типовий, в’їзний знак із датою першої писемної згадки про Доросині. Саме у 1447 році король польський та великий князь литовський Казимир Ягеллончик дозволяє своїй тітці Федці Шилович після смерті передати села Доросині і Любче будь кому з родичів, а згодом дарує боярину Олізару Шиловичу.

З тих пір село незмінно залишалося у вирі історії Волині. Про легенди походження назви села, які побутують тепер, я розповідав у частині про Немир. Так походження у цих сіл спільне. Принаймні легенда про трьох синів і старшого Дороша Синього мені здається найбільш вірогідною чи може просто подобається своєю простотою.

Дуже цікаво про стародавню дорогу, яка проходила повз село в одному зі своїх творів згадує Степан Миколайовича Курило-Шванс. Шлях міг побудувати Володимир Святославович (Великий), який у 981 році рушав на Польщу або ж Ярослав Володимирович (Мудрий), який також ходив у похід до сусідів.

Кажуть, залишки цієї дороги і зараз є, але я їх не зустрів. Кого цікавить історія Доросинь і жителів – мабуть найповніший путівник по цьому селу – це твори саме Степана Курило-Шванса. Він розповідає про жителів села, що були учасниками історичних подій різних епох.

Пише й про революційні події 1905-1907 років, що не оминули й Доросинь – шестеро селян було відправлено на Сибір. Розповідає Степан Миколайович і про події Першої світової війни та бої за Стохід, а також участь селян в революції 1917 року.

Були мешканці з Доросинь і на провідних ролях в армії УНР і в різних отаманів в часи так званої «отаманщини». Так, наприклад, доросинець Ярофей Іщук був курінним у Симона Петлюри, у батька Махна служив Василь Захарчук, а в загоні отамана Зеленого — Григорій Грицюк. Та й ще дуже багато історій про село Доросині і його людей можна зустріти на сторінках книг письменника.

Не кожне село може так хвалитися історією, хоча варто було б, бо ж історія є у всіх. Є у селі й пам’ятка архітектури – це церква Святого Луки, що була збудована у 1721 році. Діє вона й до сьогодні. На території церкви є декілька поховання часів Першої війни.

Село відоме на всю Волинь чи навіть країну. Насамперед, завдяки Степану Курило-Швансу. До речі, цього року, у грудні відзначатиметься 90 років від дня народження, без сумніву, легендарної людини для нашого краю. Окрім нього саме Доросині дали нашій країні таких митців слова як Володимир Лучук, Василь Федчук, Микола Ткачук та Ігор Павлюк (до речі, член спілки письменників і лауреат багатьох премій).

Тож відвідавши вкотре ще одну вагому частинку нашого району, я зрозумів, що туризм можливий і в такому вигляді. Це, насправді, досить цікаво, але, на жаль, зовсім не поширено. Рожищенський район та його люди у всі часи перебували у авангарді всеукраїнської та й подекуди світової історії.

Цікавтесь, подорожуйте, відкривайте, бо ж в тому розвиток. Можливо саме ви є нащадками тих, хто воював у арміях Наполеона чи Карла XII та й залишився тут, на землі, що стала для них землею обітованою.

Історія – таємнича річ.

А ще доповнюйте, виправляйте та обговорюйте. Давайте разом дізнаватись більше про свій край.

Сергій Янішевський