Столиця Волині – це Рожище: житель Сум розповів про підтримку місцевих волонтерів

Роман Бірченко із міста Суми вражений гостинністю та допомогою волинян, яку вони виявили, допомагаючи його місту та області. Із початком повномасштабного вторгнення чоловік і сам почав волонтерити та завзято допомагати тим, хто цього потребує.

Про підтримку з Волині Роман написав на власній сторінці у фейсбуці.

Свій пост він створив під час зупинки у Лубнах, дорогою в Рожище із Сум. Зупинився в тому ж готелі, в якому зупинявся і вперше, коли волонтери допомагали вивезти його сім'ю, ведучи колону автомобілів з оточених Сум кущами та сільськими стежками.

«Це було неначе багато років тому, а насправді минуло не більше двох місяців. Я не одразу наважився виїхати. Ми чекали і сподівалися, що все скоро закінчиться. Не закінчилося... Ставало лише гірше і перспективи були дуже туманні. Точкою неповернення було, коли підірвали ТЕЦ, і ми залишилися без світла та води. Наступного ранку ми виїхали», – розповів Роман.

Шлях із Сум до Лубен був незабутнім. Авто їхало розбитими засніженими дорогами в колії. Покриття, звичайно, ніхто не чистив, тож було дуже багато снігу. По дорозі кілька разів траплялася згоріла або покинута військова техніка. Здавалося, що потрапили у світ постапокаліпсису.

«Плюс до всього ми ще й не розуміли, куди ми їхали. Моя мета була – вивести дружину та сина якомога далі від війни. Я знав, від чого я біжу, але куди, не знав», – ділиться Роман.

Читайте також: Дякують і просять рецепт супу: у домі молитви села Тростянка прийняли уже понад 200 переселенців

Він розповідає, що перед виїздом із Сум брат дав йому номер телефону і сказав: «Подзвони їм, може чим допоможуть». Він з 2014 року допомагає переселенцям з Донбасу та незаможним у Сумах.

«Я так зрозумів, що це хтось у Луцьку, хто робить подібну роботу. Мені перспектива бути переселенцем та незаможним у Луцьку не дуже подобалася, але я зателефонував. Номер спочатку записав «Гуманітарка Луцьк», передбачалися ділові чи офіційні відносини. Та не так сталося, як гадалося! Коли Віра Шварцкоп взяла трубку і почула, що ми із Сум біжимо від війни до них, вона відреагувала на мене так, як може мама реагувати на сина, який взимку провалився в ополонку і по дорозі додому його мокрого покусали собаки. Такої щирої турботи від людини, якої я ніколи не бачив і вперше чую, я ніяк не чекав», – щиро зізнається Роман.

До Луцька сім'я їхала дві доби. Першу ніч ночували у Лубнах. Віра дзвонила багато разів і цікавилася, що буде потрібно, де їдуть, як почуваються. 

«Коли стало зрозуміло, що в Луцьк ми до комендантської години не встигнемо, вона дала мені номер, зателефонувавши за яким, ми були нагодовані та покладені спати у гуртожитку у Рівному», – пригадує Роман.

Читайте також: «Хліб українцям»: як рекламники та PRники волонтерять у Рожищі

На третій день шляху родина виїхала із Рівного. Віра повідомила, що їх вже чекає квартира, і дала нам номер Валерія, який мав зустріти та поселити.

«Мене попереджали, що краще на заході України говорити українською мовою, мовляв, вони російську не переносять. Також мене попередили, що на заході нас не люблять. Я був готовий до такого. Приїхали два серйозні чоловіки нас зустрічати. Привіталися та сказали їхати за ними. Ми поїхали. Їхали близько пів години лісом. Приїхали в Рожище. Як пізніше виявилося, це – невелике, але дуже затишне місто. Валера залишив нас на Олександра Петрука і поїхав», – продовжує розповідь Роман.

«Тут то вони, західняки, показали себе у всій красі... Олександр змусив нас їсти дуже смачний борщ власного приготування, дав нам нести важкі сумки з їжею, яка мала бути на перший час. Ми досі її їмо. І, не приймаючи заперечень, поселив до своїх дітей у квартиру, де ми живемо до цього дня», – розказав чоловік.

Каже, волонтери запитали, що нам потрібно для щастя. 

«Я сказав, що мені потрібен бус, щоб возити гуманітарку до Сум та людей з Сум. Як ви вважаєте, що сталося? Правильно, вони купили бус і дали його мені для допомоги Сумам! Я таких волонтерів не зустрічав. Не сплять цілодобово, роблять все, щоб допомогти людям, які в біді!» – захоплюється Роман.

Читайте також: У Рожищі майстриня продає великоднє печиво, щоб зібрати гроші на авто для бійців

Станом на 11 квітня у Рожищі проживало понад п'ятнадцять переселенців із Сумщини. 

«Ми познайомилися з багатьма людьми, церквами та організаціями на Волині. Але я думаю так: столиця Волині – це Рожище, а волонтери у «Теплоцентрі» – це приклад для всіх! Низький уклін», – зазначає на завершення Роман Бірченко.