Руслан Хомич з Кроватки організував бригаду добровольців для ремонту техніки в АТО

24 Вересня 2015, 16:11
5662

Українські волонтери вже стали живим міфом, носіями історії, патріотами, якими повинен гордитися кожен.

Одним з таких «воїнів добра», як називають їх солдати АТО, на теренах Рожищенського району є Руслан Хомич з с. Кроватка – людина, закохана в українську землю (на фото - справа).

Починав з простого сільського вчителя, в один момент вирішив кардинально змінити своє життя і присвятити його хліборобству, згодом став головою Асоціації фермерів та приватних землевласників району, а відтепер – і волонтером. В мріях цього чоловіка - квітуча Україна та засіяні поля. Але, коли рідна земля почала здригатися від вибухів і на неї полилася перша кров, основним життєвим пріоритетом для Руслана стала допомога українським військовим.

 

Разом з активістами ГФ «Народна самооборона» збирав все необхідне для війська. «Фаршував» коробки продуктами, закуповував амуніцію, одяг і пліч-о-пліч з волонтерами Володимиром Добровольським та Юрієм Пусяком, не раз їхав туди, де страшно від того, як «рідна земля стогне»…

Взимку, саме перед Різдвом, виникла ідея зробити хлопцям «святкові посилки». В кожну коробку поклали смаженину, кутю, мандаринки, хрін, листівки від діток, словом все те, що могло викликати у бійців відчуття домашнього затишку та подарувати різдвяний настрій. На Сході довелося заночувати в місті Старобільськ. У розташуванні 14-ї механізованої бригади Руслан Миколайович мав нагоду поспілкуватись з її командиром Василем Рясиком і дізнався про велику проблему – катастрофічний стан техніки. Немає ні запчастин, ні спеціалістів… Старенькі ГАЗони та УРАЛи, на яких їздять солдати, вже давно мали б піти на утилізацію, але… Тоді й виник задум їздити на Схід та проводити безпосередньо на місці ремонт техніки. Бо, вважає, аморальним сидіти вдома в теплі, знаючи, що може реально допомогти.

Вдома, заручившись підтримкою товаришів, лучанина Тараса Левчука та Миколи Вавренчука з Доросинь, а також за власні кошти придбавши зварювальний апарат, компресор та інше необхідне обладнання, бригада добровольців вирушила на підмогу 14-й механізованій бригаді.

Нині на їхньому рахунку - понад сотня відремонтованої авто- та бронетехніки різної складності, яку «ремонтна бригада» поставила «на ноги», як на полігонах, так і безпосередньо біля самої лінії фронту. За одну поїздку ремонтують близько п’ятнадцяти-двадцяти машин: то проводку, то радіатори, то зварювальні роботи проводять, двигуна відремонтують.

- Хлопці з передової вже самі дзвонять, просять, - розповідає Руслан Миколайович. – Часто ми навіть не знаємо, хто це, але приймаємо замовлення, купуємо все, вирушаємо в дорогу та робимо свою роботу. Їдемо без охорони, по передньому краю, часто-густо в таких місцях, де навіть тварин та птахів немає.

Інколи запчастини купують тут на місці, але деякі, особливо російського виробництва, можна придбати лише у Східному регіоні. А там часто-густо трапляються прикрі випадки, коли продавці, бачачи, що купують військові, завищують ціни, і лише одиниці роблять знижки.

Особливий випадок трапився навесні, коли до Руслана Хомича зателефонували з проханням допомогти відремонтувати трактор, який призначений для риття окопів.

- Подзвонив командир інженерного взводу пан Дмитро і попросив допомогти відремонтувати землерийний трактор Т-150, який вже півроку стоїть в Володимирі «мертвим грузом», – розповідає Руслан Хомич. – Він був знищений повністю: і рухомий склад, і робоче знаряддя. Ми до нього підійшли як фермери. Розібрали, зробили «дефектовку», тобто виявили все, що треба замінити, купити та виготовити. Запросили до себе хлопця, який мав на ньому їздити, щоб він бачив, як ми це робимо, щоб повчився. Займалися ним три тижні. Багато людей допомагало, наприклад, рожищанин Віктор Мартинюк ремонтував гідравлічну муфту у валовідборі, підприємці з Луцька виточували спеціальні кардани, зривні муфти, тобто робили власноруч багато деталей, які не можна купити в звичайному магазині. Майстри з аргонного зварювання варили зіпсовані редуктори. Заправили імпортним маслом Швецької компанії Q-8, на 2000 мотогодин роботи двигуна. Зробили повністю гідросистему. Микола Вавренчук встановив електрообладнання. Покупляли оптику, навісне. Укомплектували всіма необхідними запасними частинами. Знаючи, що на Сході земля важка, розуміючи, в яких умовах він має працювати, ми його «відреставрували» так, як треба, не шкодуючи ні сил, ні коштів…

Як сказав один медик із  передової, «техніка для риття бліндажів і окопів може врятувати більше життів, ніж ціла медична частина». Тому варто чи ні говорити про те, з якою вдячністю сприйняли такий подарунок хлопці з передової? 

1

Та сам Руслан Хомич свою добровільну допомогу у відновленні техніки не вважає чимось героїчним. Каже, що ті, хто з тих чи інших причин не можуть боронити свою землю там на Сході, мають працювати та допомагати солдатам тут, на мирній землі. Він дуже вдячний всім, хто допомагає запчастинами. Бо, як жартує, без шестерні «бронемашина стає металоломом по 2 грн за кілограм». Нині ж переймається проханням хлопців з передової про нагальну потребу в «Ниві».

- В кожного українського селянина настає час, коли потрібно засівати поле, не важливо, чи зерном, чи добрими справами, коли необхідно збирати врожай на землі. І час, коли треба ставати на захист цієї землі. Тому, ми, свою функцію як фермери маємо виконувати, - вважає Руслан Хомич.

Розмовляла Ірина Зенц

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024