Армія чекає патріотів

08 Червня 2016, 21:00
1693

Сьогодні Україна будує сильну і дієздатну армію. Поступово зростає якість забезпечення військових. Держава докладає зусиль, аби запропонувати гідні умови захисникам України. Збереження професійних мотивованих військових у Збройних Силах – запорука перемоги над ворогом. Сьогодні контракт з армією підписують і бувалі «атовці», і чоловіки без військового досвіду.

 

У будинку багатодітної родини Катеринюків з Березолук одну з кімнат прикрашає національний стяг, розписаний сьогоднішніми захисниками України, учасниками АТО, з фотографіями зі Сходу глави сімейства Віктора Васильовича та медаллю «За оборону рідної держави». Це молодші діти Оля, Вероніка та Миколка зробили такий своєрідний патріотичний куточок, бо дуже гордяться своїм татом, котрий добровільно піднявся на захист рідної України у цей нелегкий час.

Після того, як зі Сходу у домовинах стали повертатися молоді хлопці, Віктор Катеринюк прийняв непросте рішення – покинути велику родину і відправитись на Донбас. Дружині пояснив коротко: «Не хочу, щоб гинули ровесники моїх дітей, котрі ще й життя не бачили. Я ж вже трохи пожив».


 

Дружина Світлана ще намагалась відмовити чоловіка, багатодітного батька, на відповідальності котрого четверо неповнолітніх прийомних дітей. Та Віктор Васильович був переконаний, що саме заради них і повинен відправитись в АТО.

З такими переконаннями 48-річний чоловік звернувся у військкомат і вже через деякий час у складі 72-ої окремої механізованої бригади відправився на Схід. Спочатку довгий час тримали оборону навколо Волновахи, пізніше було Новотроїцьке.

Зі слів дружини Світлани, у телефонних дзвінках чоловік ніколи не розповідав про небезпеку та обстріли, запевняв лише, що все гаразд, що живий і здоровий та розпитував про дітей та онуків. А якось, переглядаючи ввечері новини на 1+1, в одному з сюжетів із зони бойових дій Катеринюки побачили Віктора Васильовича, котрий лагодив розбиту сепаратистами техніку.

- Відразу навіть не впізнала – змарнілий, по лікті у мастилі, та коли почула рідний голос, аж серце забилось, - згадує жінка.

Наступного дня в селі тільки й було мови, що про сюжет телевізійних новин. Бо коли Віктор Васильович добровільно пішов у військкомат, односельці висловлювали різні думки: хтось схвалював його мужнє рішення, а хтось не розумів, навіть категорично не підтримував. Втім, як і зараз.

За рік перебування чоловіка на Сході Світлана лягала і вставала з молитвою на вустах. Намагалась налаштовувати себе на краще, не впадати у відчай, бо розуміла, що на ній тепер і діти, і господарство.

У вересні 2015-го Віктор Васильович, якого побратими нарекли «Батею», щасливо повернувся додому. Тоді Світлані здавалось, що життя знову ввійде у старе русло. Та чи то розповіді батька, чи дитяче бажання стати військовим підштовхнули дев’ятнадцятирічного сина Катеринюків Олександра піти на контрактну службу.

- Чоловік сприйняв рішення Саші спокійно, а от я переживала, хоч знала, що через свій впертий характер хлопець зробить так, як задумав, - каже багатодітна мати.

Невдовзі за Сашком, після кількох невдалих спроб працевлаштуватися, знову до військкомату подався Віктор Васильович. Патріот за переконаннями, чоловік добре розумів, що контракт – це не тільки можливість застосувати отриманий військовий досвід на благо держави, а й реальна можливість гідно фінансово забезпечити родину, отримуючи заробітну плату вище 7 тисяч гривень.

До слова, і з районного бюджету сім’ї надано підтримку в розмірі 2 тисяч гривень.

- Тепер переживаю за двох. Щоправда, чоловіка поки що залишили інструктором в одному з навчальних центрів, а от Сашка після кількамісячних навчань уже відправили на Донецьк, - говорить Світлана. - Але я горда, що Віктор став гідним прикладом дітям, що сина ми виховали справжнім чоловіком. Молюсь і вірю, що мої найдорожчі чоловіки повернуться невдовзі з перемогою живі та здорові.

ЗМІНИЛИСЬ життєві пріоритети після мобілізації і у жителя Вічинь Леоніда Скуби. 42-річний чоловік, котрий у мирному житті не надто переймався ні дітьми, ні старенькою ненькою, а так би мовити, плив за течією, зазирнувши у вічі смерті, зрозумів, що життя дається людині один раз, тож потрібно намагатись прожити його гідно.


 

Завдяки покращенню матеріального забезпечення військових, Леонід Євгенович намагається матеріально підтримати родину. Радіють подарункам від татуся донечки Тетяна та Ірина, тішиться допомозі сина і ненька Галина Лукашівна. Пенсіонерка, якій випала нелегка доля – багатодітна матір молодою залишилась вдовою, тяжко працювала в колгоспі, левову частину своєї невеличкої пенсії віддає на ліки, бо й тиск часто діймає, і серце. «Армія зробила з Льоні справжнього чоловіка», - говорить старенька. І зізнається, що пишається тим, що її син захищає Батьківщину.

Зі спілкування з родинами військовиків, котрі сьогодні стоять на охороні нашого спокою, розуміємо, що за два роки війни українська армія змінилася на краще. Бо сьогодні патріотичні переконання добровольців, які поповнюють лави Збройних Сил, таки гідно підкріплюються матеріально.

Тетяна Боярин

Газета «Наш край»

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024