«Я багато що побачила закордоном, але концерти на Сході під час війни – найдорожчі», - Тетяна Новосад

Україна перебуває в стані війни, щоденно гинуть солдати, багато з них лишається неповносправними. Як їм живеться там, в зоні бойових дій, довелося побачити Тетяні Новосад, начальнику відділу культури Рожищенської РДА та її команді. Вражень, запевняє, чимало. Виступати доводилося у військово-польових умовах. Район.Рожище вирішив розпитати про поїздку і враження.

Від побаченого, артисти з Рожища оговтуються досі: бо зараз ніби вдома, а душею – там.

«Це війна, отака як по телевізору у фільмах. Ми були дуже близько до окупованих територій, тож чули і бачили як і звідки обстрілюють наших хлопців. І хоча там важко, відчуваєш, що під надійним захистом, а значить перемога буде за нами», - розповідає Тетяна Петрівна.

Приїхали до бійців артисти з Рожища не з пустими руками, окрім гарних пісень та позитивних, привезли запашну паску. Бійці були надзвичайно раді побачити не лише людей з мирної території, а й почути пісню. Репертуар складали українські патріотичні пісні, від яких бійці плакали.

«Там, де ми були – з концертами приїхали перші. Бійці були надзвичайно раді. Всі казали що на передову їх закинули і забули. А в таких умовах, коли кожен день бачиш смерть, підтримка збоку дуже важлива. Їм хотілося з нами спілкуватися: там, де ми були нас завжди прагнули затримати на довше, поспілкуватися, нагодувати борщем чи кашею. Дарували нам найдорожчі квіти: це міг бути і звичайний бузок, в одній з частин солдат за букетом тюльпанів подолав 3 кілометри до села. В іншій частині – замість квітів подарували зелень. Але то був найдорожчий для нас букет. Крім квітів намагалися щось подарувати на пам’ять: хто кружку, хто шеврон. Мені на День народження подарували книжку «віджату» у сепаратистів. Це український пісенник, дуже старий. Один боєць подарував вірш, який написав його 12-річний син. Ми напевне покладемо його на музику», - ділиться враженнями Тетяна Новосад.

Скрізь, де бували – зустрічали земляків.

«Приїхали у Дніпропетровський шпиталь, а там хлопець питає в мене: «У Вас таке обличчя знайоме. Звідки Ви?», - відповідаю що з Рожища. – «Оце так зустріч! Я теж з Рожища», - вигукнув солдат. Були вражені тим, що проїхали стільки кілометрів і побачили земляків з Рожища», коментує Тетяна Петрівна.

«І не тільки з Рожища, в інших військових частинах були хлопці з навколишніх сіл! Боєць Кондратюк з Бортяхівки просив передати привіт його хрещеній мамі, якам живе біля переїзду, прізвище Банжа», - додає Сергій Горбач, керівник колективу Народного дому "Просвіта", який теж побував на Сході.

Концерти доводилося давати у спартанських умовах, спати лише 3-4 години на добу, бо основний час займала дорога. Виступати доводилося не лише в польових наметах, а й в бліндажах болота помісити.

«Жили ми в сиротинці, щодня їздили на концерти. В автобусі були у вишиванках, вже готові до виступу. То для нас, тут вишиванка вже стала буденністю, бо одягаємо її часто, а там, на Сході, місцеві дивилися на нас у вишитих сорочках, як на звіринець. Навіть на блокпостах коли нас бачили, то просили заїхати. Працювали ми в палатках, бліндажах, ангарах, шахтах, все текло, капало коли йшов дощ, під апаратуру нам ставили ящики зі снарядами. Я багато де була: в Білорусі, Польщі, Німеччині з концертами, але ці, на Сході - найдорожчі», - Тетяна Петрівна.

Бійці забезпечені усім, кажуть, харчуються добре, зброя і обладнання є. Українець і на війні господарку тримає, бо без діла сидіти не звикли.

«В болоті, в грязі, там де живуть наші хлопці,то в таких умовах і виступали. Бійці молодці! Тримають котів, собак, птицю, і навіть кабанчик Путін є!», - каже Сергій Горбач.

«Військовий капелан розповідав, що в частині є собака, досить великий. Пес спить, але як раптово зірветься, стане гавкати і вити, то можна рахувати до десяти: починається обстріл. Собака відчуває краще, ніж людина», - додала Світлана Павлючик, керівник колективу Народного дому "Просвіта".

Реакція місцевих на артистів з Волині теж була дивною: на Донбасі себе українцями не вважають.

«Коли ми приходили ночувати в сиротинець з квітами, розповідає Тетяна Новосад, то нам дівчата казали»:

-Ой! Как у вас много цветов!

 Я відповіла тій дівчині:

- Вчися співати, то і тобі даруватимуть квіти.

- Но я умею петь, вот только я не знаю ваших украинских песен.

 «Вони завжди говорять: «У Вас, на Украине», тобто не в нас, а саме «у Вас», - додає Світлана Павлючик.

Говорять місцеві суржиком, багато хто читає, але і то не всі. Втім, є на Донеччині і справжні патріоти. Приміром в містечку Новоградівка міському очільнику пропагувати Україну не просто.

«Мер Людмила Білецька – проукраїнська. Навіть пам’ятник Шевченку встановила і запрошувала на концерт. Вона не може їм «втовкти», що насправді таке «Україна» і чому хлопці наші, з Західної їдуть на Донбас. Ця жінка неодноразово була у нас і бачила, за що стоять хлопці на передовій, донести до населення істину – їй справді важко, бо для місцевих ми лише «Панаєхалі здєсь!». Отаке там до нас ставлення», - обурюється Тетяна Новосад – Вона просила організувати поїздку депутатів до нас в район, щоб показати їм що ми не бандити».

Бачили не те що «сірі», а «чорні» будні українських солдатів. Довелося побачити снайпера, який повернувся з завдання.

«Він ледь прийшов, бо три дні пролежав десь там, майже нерухомо. Поворухнутися – не можна, бо тепловізор може запеленгувати. Це ж не просто вилежати три доби!», - ділиться враженнями Світлана Павлючик.

Солдати щоденно бачать смерть, небезпека їх підстерігає на кожному кроці, тож підтримка надзвичайно важлива. Артистів просили приїздити з концертами частіше.

«Ми як їхали – заблукали, і могли втрапити до сепаратистів. Ледь вибралися звідти, бо по обидва боки дороги – рови. Тобто розвернутися не реально. Хлопці розвертали «буса» руками. За той час, просто хотіла погуляти лісом, як в себе вдома, то на мене стали сваритися, казали що в траві багато розтяжок, де можна підірватися, вона не помітна, як волосина», - жахається Світлана Павлючик.

Там, на Сході України – найвдячніша публіка, тож можна сказати, що гастролі в гарячу точку будуть.

«Організувала поїздку торгова марка «Вілія», забезпечила транспортом і обіцяла нам, якщо виникне потреба – ще допомогти. Тож ми тепер маємо намір поїхати і на Луганщину», - каже Тетяна Петрівна.

На стіні в кабінеті начальника відділу культури Тетяни Новосад український прапор, підписаний бійцями. Ставлення до нього трепетне: бо подарунок, бо нагадування про безглузду війну і нелегку оборону. Але це свого роду символ єдності України, дивлячись на нього живе віра: «Перемога буде за нами!»