Родзинка Рожища: як у міському парку «оселилися» Мавка та Лукаш

Віталій Шевченко – художник, громадський діяч, наш земляк – рожищанин. Чоловік закінчив Інститут мистецтв Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, де здобув фах спеціаліста мистецтва.

Нині працює керівником гуртків «Основи артфотографії» та «Джура» при комунальному закладі «Рожищенський будинок дитячої творчості» і є координатором Молодіжного простору «City Life» при Рожищенському районному центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Одна з нещодавніх його робіт стала улюбленим місцем для селфі серед рожищан та гостей міста. Віталій Шевченко розповів про свій творчий шлях та Мавку з Лукашем, які нещодавно «оселилися» у міському парку.

– Яким був початок вашого творчого шляху?

– Навчаючись у школі № 2 міста Рожище, я дуже любив уроки малювання і робив перші кроки у мистецтві. Згодом продовжив навчання у виші та став уже дипломованим спеціалістом. Хоча вважаю, що диплом великого значення не має. 

Однак, у наш час, на жаль, він потрібен для того, щоб офіційно влаштуватися на роботу або реалізовувати якісь проєкти. Адже роботодавці звертають увагу на місце проживання та освіту.

– Ви малюєте вже багато років, можливо є у вас якісь улюблені жанри і техніки?

– Є художники, яким подобаються пейзажі, іншим – натюрморти чи портрети. А є такі, котрим подобається працювати з олією, іншим – з аквареллю чи в графічних техніках. Я люблю працювати в різних техніках, жанрах та з різними матеріалами. Не можу сказати, що в мене є щось улюблене. Але й немає такого, з чим я не люблю працювати.

– Чия думка про ваші роботи для вас найважливіша?

– Зазвичай мене надихають схвальні відгуки від різних людей – поціновувачів образотворчого мистецтва. Однак, найважливішою є думка колег-спеціалістів, які є професіоналами у мистецтві. Вони можуть не лише похвалити, але й підказати та порадити щось. Адже у кожного є можливість до вдосконалення та професійного росту і конструктивна критика завжди є важливою.

– Чи є художники, на яких ви рівняєтеся?

– Є сучасники, які мені подобаються. У багатьох художників є щось своє, що хотілося б перейняти. У когось наполегливість, в іншого – креатив. Багато є художників, у кого є чому повчитися та на кого рівнятися.

– У вас є якісь ритуали, яким ви наслідуєте перед початком роботи?

– Є ідея, яка з’являється спонтанно. Вона осмислюється та відкладається на деякий термін. Іде підготовка. Загалом, якогось ритуалу я не маю.

– Що вас надихає ?

– Все залежить від ідеї, яка може прийти навіть тоді, коли немає натхнення. Художник постійно має тримати себе у творчому тонусі, постійно бути в пошуку і намагатися завжди бути в робочій атмосфері.

– Нещодавно ви разом зі своїми вихованцями розписали дерево у парку, як виникла ідея створення?

– Кілька років тому у Рожищі був буревій, який поламав дерева. Так сталося, що дуб, який росте у парку, частково розчахнувся, частина його впала. Прогулюючись парком, я помітив, що це може стати чудовим місцем для цікавої композиції. 

Були різні ідеї щодо сюжету, можливо навіть трохи фантастичні. Сама фактура цієї відламаної частини вказувала на те, що це можуть бути два образи – хлопець з дівчиною. 

Спочатку думали зобразити реальних героїв, але пізніше вирішили звернутися до української класики. Тим більше, в наступному році буде 150 років від дня народження Лесі Українки. Оскільки це парк, і там дуже гарне місце, то все таки вирішили зобразити героїв драми-феєрії «Лісова пісня» Мавку та Лукаша. 

До речі, цю ідею виношували вже кілька років і ось нарешті реалізували: до Дня художника я згуртував творчу молодь, вихованців гуртків Рожищенського БДТ, щоб разом зобразити цей сюжет.

– Які були особливості цієї роботи?

– Одразу ж звернули увагу, що нижню частину дуба потрібно «підлікувати». Там є тріщини та затікає вода. Зимою воно буде руйнуватися, тому потрібно проконсультуватися зі спеціалістами.

Для малюнку ми вирішили використати акрилові фарби «ROSA» українського виробника, оскільки вони на водній основі та не змиваються і не повинні вигоряти. 

Працювали 6 годин. Думаю весною потрібно буде трішки його оновити. Маю надію, ніхто не буде нищити дерево і люди зможуть споглядати та радіти чудовому витвору мистецтва.

Це вже не перша подібна робота, адже колись у нас на вулиці Незалежності кронували дерева і на одному з них ми намалювали сову. Приємно було дивитися, як малюнок надихав дітей і дорослих та дарував гарний настрій.

– Картина на дереві стала однією з «родзинок» нашого міста. Чи є у вас ще якісь творчі плани на майбутнє?

– Розпис дерева можна вважати монументальним розписом. Якщо знайти подібні дерева у парку, то можна зобразити й інших героїв «Лісової пісні». Це могло б стати дійсно «родзинкою» нашого міста. Потрібно знайти 10 місць, де можна було б реалізувати ці сюжети. Думаю, відвідувачам та гостям парку це сподобається.

– Що б ви показали гостям нашого міста, якби проводили екскурсію?

– Звичайно, наш парк та свою роботу. Нещодавно до нас приїздив письменник Віталій Запека. Я показав йому парк та рожищенську «Мавку і Лукаша». Йому дуже сподобалось наше місто. Фотографії та допис про місто Рожище швидко набрав багато вподобань у соцмережах.

– Щоб ви хотіли побажати нашим читачам?

– Якщо вам щось подобається – обов’язково спробуйте себе у цьому і розвивайтесь. Якщо відчуваєте можливість реалізовувати себе, то дійте. З першого разу нічого легко не дається, тому завжди потрібно працювати над собою і тоді в вас обов’язково все вийде.

Спілкувалася Каріне ТАТЕВОСЯН