Ресурсно-інклюзивний центр у Дубищі – місце, де діти посміхаються та досягають вершин
-
-
>
-
>
-
>
3691
«Впирайся! Впирайся…» – мама міцно тримала свою Сашку за руку. Та важко ступала неслухняними ногами по спеціальній доріжці з брусами.
«Впирайся!» – повторювала за нею …
Та стискала мамину руку. Набиралася духу і ступала вперед. Здавалося, верне гори. А на обличчі – усмішка. Бо виходить, бо – впирається! Пише канал соціальних новин «Перший»
У Дубищі – щирий подив. У рідних цієї дівчинки – тиха радість. За кілька місяців занять Саша приїздить в школу не на візку. Дівчинка з ДЦП може хоч трошки пожити …поза візком! От вона – ціна відкритого у їхньому селі інклюзивного центру для особливих діток. І це одна історія. А таких – чимало.
Довідково:
З 2018 року на Волині відкрили 19 інклюзивно-ресурсних центрів. Спеціальні установи для роботи з дітьми, які вимагають до себе особливої уваги педагогів. Усередині – яскраві і затишні. З обладнанням, якого багато хто з батьків раніше й не бачив. А головне – з фахівцями.
Недавно Кабмін таки поставив крапку на існуванні ПМПК. Психолого-медико-педагогічні комісії - установи, фахівці яких були у кожному районі. Але раніше батькам особливих діток тільки для того, щоб педагоги і психологи оцінили стан дитини і визначили, у якому закладі вона може вчитися і чи може взагалі, підказали, порадили…, треба було їхати «на ПМПК» в Луцьк. Брати свою дитину, з якою неймовірно важко, шукати транспорт і прямувати до обласного центру. Звідти – назад з висновком на руках. Потім шукати, де ж тобі взяти того дефектолога, логопеда, реабілітолога, практичного психолога, якщо ти умовно кажучи…
Тепер же їхати до ПМПК не треба. Роль цієї установи взяли на себе інклюзивні центри, створені за ініціативи Марини Порошенко. Функціонують вони на кошти державної освітньої субвенції та місцевих бюджетів.
Як Саша відмовилася від… візка
Сашуня і її мама Таня
«Сюди йти неважко, в ту сторону – важко», – зізнається Саша.
На реабілітаційних брусах займатися їй непросто. Тому й не дуже любить. Але старанно як мінімум двічі на тиждень виконує вправи. Те, що комусь просто пройтися – їй вартує надзусиль.
Коли у смт Дубище Рожищенського району відкривали ІРЦ, Саша приїздила на урочистості на візку. Уже кілька місяців, як ця дівчинка вперто цього не робить. Вона вже обходиться «без коліс». Коли про це розказує її мама Таня, по спині біжать мурашки.
Саша Максимюк вперше пішла у школу в 5-й клас. У неї ДЦП.
«Спершу було неймовірно важко. Вона не говорила, а ми постійно старилися її розговорити. І кожної хвилини казали: «Саш, ну скажи щось. Саш, ну скажи…». Тепер то вона так говорить, що іноді я прошу, щоб 5 хвилин помовчала», – сміється мама Тетяна.
Ця жінка весь час поруч з донькою. Удома так хотіли, аби з 5 класу Саша навчалася інклюзивно, а не індивідуально поза школою, що купили старенький автомобіль, а мамі довелося навчитися їздити. Тепер вона возить дівчинку в школу і ходить з нею на уроки, бо є її асистентом.
Двічі на тиждень. Не реабілітаційних брусах. Бо хочеться ходити...
Інклюзивний центр у Дубищі – у приміщенні школи. Місцеві жартують: для школярів ці яскраві кабінети з обладнанням спершу були «як Порт Сіті», бо бігали дивитися, що ж то за диво…
Саша – одна з тих, хто прийшов сюди чи не з першого дня. Тут – яскраво і затишно. Чимало обладнання для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами. Логопед, практичний психолог, реабілітолог… Добру частину зусиль колектив на чолі з Нелею Потрапелюк виділяє на те, аби працювати з учителями та батьками особливих діток. Сьогодні у центрі – вже понад 40 заяв від батьків, які хочуть використовувати його можливості.
Поки Саша схилилася над партою і пробує котити кульку лабіринтом на дощечці, мама завмерла в кутку кімнати і тихо всміхається.
«Купила бігову доріжку, щоб вона вдома ходила. Вона там ноги суне. А тут почали ходити - й уже ноги піднімає… Лежали оце в лікарні недавно. Уявіть: ми туди їздили вже без візка. Нас зразу спитали: «А чого ви візка не взяли?». А я: «Хай старається…». Ми побачили, що вона може. Нам лікарка навіть казала, що у неї таке відчуття, що Саша ось-ось піде», – розповідає мама дівчинки.
Довго придивляється до так званих реабілітаційних брусів. Тих самих, які допомогли її Саші навчитися переставляти ноги.
Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
