Подвійне свято: День вчителя та особистий ювілей у директорки школи Ольги Пироганич

07 Жовтня 2018, 20:47

5873

Директорка другої школи Ольга Пироганич

«Талант – це крапля здібностей і море праці», - воістину влучний вислів належить відомому українському письменникові Григору Тютюннику.

Талант буває різним: даний людині Богом чи успадкований від батьків. А людині вже треба добре працювати над тим, аби талант цей розвинути, філігранно відточити, вміти застосувати…

А ще в народі кажуть, що талант завжди родом із дитинства. І що кожна людина народжується із зернятком у руці. Тільки треба знайти поле, де це зерно найкраще проросте. Ольга Михайлівна Пироганич, директорка школи №2 міста Рожища, вправно «засіяла поле» своїм зерном, а наполеглива праця, мудрі настанови батьків, підтримка чоловіка, стали міцним фундаментом для реалізації своєї мрії, свого педагогічного таланту.

Та все по-порядку…

Народилася пані Ольга у Львівській області. Там, де споконвіку лунала українська пісня, мова солов’їна, а люди щонеділі йшли до церкви, аби віддати шану Всевишньому. Такий сімейний устрій перенесла жінка й у свою сім’ю, яку збудувала на Волині.

«Вчителькою я мріяла стати десь ще у четвертому класі. Мабуть, надихнулася першою вчителькою, яка вміла не тільки доступно пояснити, але ніби заворожити своїм викладанням, заходами, які організовувала. Та й у нашій сім’ї, де окрім мене було ще троє менших дітей, завжди на перший щабель ставили освіту. І хоча батько бачив мене студенткою торгівельного навчального закладу, та перечити не став», - поринувши у спогади, розповідає Ольга Пироганич.

Пані Ольга розуміла, що стати вчителькою доволі складно. Тому й не шукала легких шляхів. Хотіла бути не просто педагогом, а зрозуміти дитячу душу. Тому після закінчення середньої школи почала працювати у рідному селі Тулиголови вожатою. Поринувши з головою у шкільне життя, зрозуміла, що обрала правильний шлях у професію.

«Якщо повернути час назад, я б нічого не змінила. Крізь роки з упевненістю можу сказати, що педагогіка – це моє. Адже немає нічого прекраснішого в житті, ніж працювати з дітьми», - посміхаючись, зауважує педагог.

Через рік вступила на факультет російської мови і зарубіжної літератури Дрогобицького педагогічного інституту. Всю свою старанність і наполегливість дівчина спрямувала на навчання. Опанувати педагогічну майстерність допомогли розумні викладачі, настанови яких пронесла крізь все життя. І найголовніше з усього те, що це чесна, діяльна і працьовита людина не тільки для годиться, а й насправді має бути живими взірцями чеснот, щоб їх прищепити іншим.

Після третього курсу інституту Ольга Михайлівна вийшла заміж. Її обранць – сусід Богдан, який на довгі роки став незмінним помічником та порадником у будь-яких питаннях. Саме йому сьогодні жінка завдячує тим, що у неї є. А є чимало доброго та хорошого. Ще через рік Бог послав молодій сім’ї первістка сина Юрія.

«Так, було важко, але думки про те, щоб взяти академку, не виникало. Адже на допомогу завжди приходила моя мама Єва й чоловік. Ще через три роки у нас народилася донька Світлана. У житті нічого не варто відкладати, аби тільки було кому плече підставити»,- зауважує директорка.

Варто зазначити, що мама Єва Степанівна відіграла важливу роль у становленні Ольги. Це вона прищеплювала любов до літератури, читання. Вона давала мудрі настанови та вела життям вже навіть тоді, коли кожен з її дітей мав власні сім’ї. Нині їй 91, вже 35 літ як удова. Але діти, як пташенята, досі линуть на рідний поріг до любої неньки, аби почути розумне слово й отримати мудру пораду.

Після навчання молоду та перспективну вчительку направили викладати в Сокільську школу, що в Рожищенському районі. На той час було так заведено, що друга половина мала їхати за тим, хто мав вищу освіту. От сім’я Пироганичів зібралася та й поїхала на Волинь, де й звила своє гніздечко на довгі-довгі роки.

Пропоную пані Ользі пригадати свій перший урок, що потішило, що вразило. На мить призадумується і розповідає про те, як старанно готувалася до уроків, конспектувала і щиро тішилася тим, як семикласники засвоїли матеріал. А от вразило вчительку із Львівщини те, що всіх педагогів на Пасху змушували працювати. Це для людини, яка виросла на християнських цінностях, було дуже незрозумілим. Та були такі часи…

У 1985 році Ольгу Пироганич перевели у другу міську школу. Лишень переступила поріг навчального закладу, як відразу зрозуміла, ось вона - рідна школа. Навчалася сама у досвідчених педагогів і навчала любити книгу учнів. Зачитувалася Сухомлинським та застосовувала його поради на своїх учнях. І досі ствердно каже, що не можна силою зламати замок до серця дитини. А от ключик до нього можна підібрати ласкавим словом і добротою.

«Вчитель має вміти тримати клас. Це не означає, що потрібно бути суворим вчителем, ні. Навпаки, вміти пожартувати, нібито відволіктися від теми, а в той же час на життєвому прикладі акцентувати увагу учнів та провести паралелі. Вчитель має бути різностороннім, має бути артистом», - переконана співрозмовниця.

Таких як Ольга Михайлівна називають «трудоголіками», бо любов до своєї роботи видно в таких людях здалеку. Мабуть, це й помітили п’ятнадцять років тому у відділі освіти і запропонували очолити освітній заклад.

Ольга Пироганич - яскравий приклад того, що мрії не тільки збуваються, вони здатні випередити думки та внести свої корективи у долю. З простої вчительки в директорки? А чому б і ні? Сьогодні з упевненістю можна сказати, що ні колектив, ні районний відділ освіти досвідчена директорка не підвела. Навпаки, у місті всі добре знають, що Ольга Михайлівна свого обов’язково доб’ється.

Тепло та любо слухати, як освітянка розповідає про колег і учнів. Кажуть, по тому, як людина говорить про інших, можна дізнатися, що у неї в душі. Видно, що у Ольги Михайлівни світла та щира душа, бо за весь час нашої з нею розмови не почула жодного кривого слова, жодної критики у бік колег, а лише схвальні відгуки, в яких яскраво вирізняється гордість за кожного.

«Мої колеги - це дуже розумні вчителі, які добре володіють матеріалом та вміють передати свої знання учням. Мабуть, тому багато наших випускників вступають до вишів на державну форму навчання, гарно здають ЗНО...» - підкреслює директорка.

Нині вчительський колектив функціонує як єдине ціле, є сильною командою досвідчених педагогів. Чи не тому друга школа вважається однією з кращих в районі, поступаючись лише НВК №4?

Доки розмовляємо, директорка встигає дати розпорядження вчителям, узгодити важливі питання по телефону, поговорити з бабусею, внук якої трішки побешкетував цього дня, та все перепрошує, що відволікається. Згодом зауважує, що посада директора не проста, особливо для жінки. Ця робота забирає усе особисте життя. Тому сили відновлює лише... на городі. Отам, каже, даєш волю думкам, мріям, планам, а заодно і городину прополеш, і пташечок почуєш. А додому обов’язково повертається пішки. Хоч і йти добрий кілометр, але то вже як традиція.

Радують серце Ольги Михайлівни випускники. Тішиться їхніми здобутками та з болем у серці згадує тих, хто зламався під тиском життєвих проблем. З теплом розповідає про своїх онучат, а їх у неї вже п’ятеро. Видно, що доброти у жінки вистачає і для своїх, і для чужих.

Вимоглива, але справедлива, щира та незлопам’ятна, - такою знають Ольгу Пироганич її колеги. А вона віддано служить школі майже 40 років і не втомлюється повторювати, щоб не помилитися у виборі професії, треба чути своє серцем.

Сьогодні в Ольги Пироганич - подвійне свято: День вчителя та особистий ювілей. Тож зичимо іменинниці досягти нових висот на педагогічній ниві, оптимізму і радості. Нехай Небеса дарують здоров’я здійснити усе задумане, а поруч будуть щирі друзі та надійні колеги. Доброї долі, щастя й усіх благ на многая літа!