«Дерева потрібно любити. Це головне», — лісівчиня Вікторія з Рожища
-
-
>
-
>
-
>
8199
Третя героїня проекту «Лісівники Волині. Портрет у деталях» Новосад Вікторія – 27 річна дівчина, яка у ДП СЛАП «Рожищеагроліс» відповідає за кілька ділянок роботи. Інженер лісового господарства, інженер лісових культур, інженер електронного обліку та голова профспілки — це все одна Вікторія, яка хвилюється перед інтерв’ю.
Родом Вікторія з села Тристень Рожищенського району. Навчалась у Рожищенському НВК гімназія №4. Вищу освіту дівчина здобувала ще тоді у Волинському національному університеті імені Лесі України. На біологічному факультеті обрала спеціальність лісове та садово-паркове господарство.
«На першій парі, коли у нас було знайомство, всі переважно обирали напрямок ландшафтного дизайну. Пам’ятаю, я одна серед дівчат піднялась і сказала «Я буду лісівником!». Чому я так вирішила, не знаю», — сміючись пригадує Вікторія.
Здобула бакалавра, пішла на спеціаліста. Зараз на магістратурі на педагогічному факультеті: викладач вищого навчального закладу.
Улюблена «недівоча» робота
Свою кар’єру дівчина розпочала з помічника лісничого Ківерцівського лісгоспу в Копачівському лісництві. Там пропрацювала близько року і ось уже четвертий рік тут, у Рожищах. Коли попросили розповісти, що ж входить у її обов’язки, то Вікторія не знала й, з чого розпочати.
Каже, що робочий день розпочинається о 8 ранку, а коли закінчиться – невідомо. Занадто ненормований графік у лісівників. Вікторія заходить в базу електронного обліку та перевіряє, наскільки добре виконана робота. А її зараз багато. Вже відома проблема, яка турбує ліси не лише України. Жук короїд. Інженер охорони захисту лісу Калюх Леонід розповідає, що боротися з жуком допомагає лише санітарна вирубка лісу.
«Всі території, на яких проводиться вирубка, потім заліснюють, бо по-іншому ніяк. Вирубати й не посадити – нереально. За період 2018 року було засаджено 52 га. А це немало», - розповідає Вікторія.
Часто дівчина виїжджає до лісу, щоб контролювати роботу.
«Насправді така праця для дівчини важка. Але з часом все починаєш розуміти і пристосовуєшся. Можу навіть сказати, що у мене більше таки чоловічий характер, бо м’яка людина тут працювати не зможе. Хоча інколи бувають такі ситуації, коли й поплакати можу, поки ніхто не бачить», — усміхаючись зізнається Вікторія.
Часто дівчина дає накази. Каже, що до цього теж було важко звикнути.
«Своїм колегам допомагати треба, то я й свій час буваю приділяю їм або вихідний у лісі попрацюю. Головне любити свою роботу, тоді все добре легко буде й знатимеш все», — ділиться дівчина.
На всі руки майстриня
Після того, як ми порозмовляли в кабінеті Вікторії, їдемо до лісу. Дівчина розповідає, що площа «Рожищеагроліс» не є дуже великою: 6420 га. Проте підприємство розкидане. Трапляються ділянки лісу, розбіжність між якими може досягати 100 кілометрів. На сьогодні створено два лісництва: Стирне та Стохідське.
За словами дівчини, підприємство з усіма поставленими завданнями справляється. Роблять як для себе, як вдома. Спілкуються з місцевими, прибирають. До того ж, створено два рекреаційні пункти, де люди можуть відпочивати. Це «Мар’янівський двір» та «Зелений гай». До другого ми теж завітали.
Таки справді. Те, що сьогодні дивує, – це чистота. А Віталій, помічник лісівника Стирного лісництва не дивується.
«Наш майстер обходу, Володимир Адамович, все контролює. Адже ліс – це ж і домівка друга. До хати коли запрошуєш, то там чистенько, так і в лісі», —розповідає Віталій.
Доки прогулюємось лісом, просимо розповісти Вікторію про себе. У сім’ї дівчини в цій галузі вона перша. Згадує лишень, що дідусь столярем був. Ще тоді вручну вікна та двері робив.
З теплом в очах говорить, що любить ліс, бо тут добре. Ще в дитинстві, як жила в селі, з подругами на велосипедах їздили.
«Я одна в сім’ї і бабця мені завжди говорила, що я повинна бути і за сина, і за дочку. Тому ще коли мала була, пам’ятаю, як з татом машину ремонтувала, а потім бігла до хати мамі допомагати», — згадує Вікторія.
На запитання про хобі дівчина замислилась. Адже, лісівнича робота забирає багато часу, інколи навіть й вихідні.
«Моє хобі - робота. Принаймні на сьогодні», — усміхаючись голосно говорить дівчина.
Сідаємо в автомобіль і їдемо дивитись на лісові культури. Вікторія вирішила нам показати саме ту частинку лісу, де ростуть зовсім молоденькі саджанці. Доки їдемо дівчина показує ділянку край дороги, прохідна рубка, стовбури обмальовані жовтою фарбою. Це дерева майбутнього.
Дівчина любить час на кухні проводити – готує. Ділилась рецептом улюбленого сирного пирога, який і колеги вже спробували. Віталій киває й говорить, що дуже смачно.
Приїхали на місце. Вікторія нахиляється до саджанців і для фото вириває зілля поблизу. Точно як дитину причепурює.
Дівчина й поезію пише, коли душа запросить. Різні з-під її руки з’являються. Веселі й не дуже. Доки йшли, то зачитала вірш про бабусю, який написала після її смерті.
Як почали говорити про дерева, то дівчина розповіла про свою першу ділянку лісових культур, в Копачівському лісництві які садила 5 років тому.
«Дерева потрібно любити. Це головне. Любиш – захочеш ще одне посадити, а потім ще одне, і ще. Будеш плекати. Це наше майбутнє. Куди наші діти та внуки будуть ходити? Так само наші бабусі й дідусі думали», — промовляє дівчина.
З лісу їхати не хотілось. Особливо, коли поряд люди, які в ньому працюють, знають кожну стежину і люблять дерева. Атмосфера дуже тепла. Очікування суворої жіночки розвіялось відразу, а коли прощались, то здалось наче багато років знайомі. Та й в «Рожищеагроліс» всі люди, з якими ми зустрілись доброзичливі, постійно усміхаються та жартують.
Мимовільно собі робиш висновок, що того, хто любить ліс, сам дуже швидко полюбиш, бо лісівник – людина світла.
Софія МІЩУК
Фото Олесі САЄНКО
Коментарі