Орден «За мужність» ІІІ ступеня знайшов… у шухляді столу в штабі
-
-
>
-
>
-
>
4678
Командир полку 79-ї Миколаївської аеромобільної бригади Збройних сил України, десантник Павло Чайка днями побував на малій батьківщині та зустрівся з рожищанами.
У районній дитячій бібліотеці цього дня зібралися представники місцевої влади, зокрема міський голова В'ячеслав Поліщук, депутат міськради Вадим Зінгель, керівник Рожищенського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Олег Шварцкоп, голова рожищенської «Самооборони» Олександр Дулюк, журналісти, місцеві активісти і школярі.
…За столом у центрі залу бібліотеки сидить молодий симпатичний худорлявий чоловік. Тяжко уявити, що у свої 27 він уже повний кавалер ордена «За мужність» (у лютому 2015-го нагороджений орденом «За мужність» I ступеня, за Донецький аеропорт – «За мужність» ІІ ступеня й за Красний Лиман – «За мужність» ІІІ ступеня). А з жовтня минулого року, згідно з рішенням 58-ї сесії міської ради, носить звання «Почесний громадянин міста Рожище».
Павло відверто розповідає, що про свою першу нагороду після поранення під Красним Лиманом дізнався… від друзів, коли ті показали лінк на сайт Президента з вивішеними списками нагороджених. «Прийшов у штаб, стукнув кулаком по столу, питаю: де нагорода? А начальник штабу відповідає: чого ти нервуєшся, он бери — і відкриває шухляду столу. А там — купа таких нагород для хлопців. А вони нічого не знають, як і я. Коли Порошенко приїхав на урочисту церемонію, нагороди вручили тільки офіцерам, для картинки, а решті нічого навіть не сказали…».
На запитання, як оцінює нерівні сили українських військ та ворога, воїн з жалем зітхає й зауважує, що Росія воювала весь час. А коли ти воюєш, у тебе дієздатна армія. У нас же армію 23 роки грабували всі кому не лінь. І лише за останній рік, завдяки неоціненній допомозі волонтерів та простих людей, вдалося підняти її рівень. «Якби росіяни провели таку масштабну операцію, як у Грузії, то зараз АТО було б по Дніпру… Вони беруть навіть не якістю, як кількістю техніки», — каже Павло.
Досить різко він висловлюється і про «якість» процесу мобілізації в Україні: «Що там казати, якщо в нас половина молодих хлопців втікає в Росію, Білорусь… Я не розумію, нащо мобілізують тих 60-річних дідів? Він прийшов, одягнув форму, зігнувся, і вже йому в спині стріляє. Має бути якесь обмеження по віку, наприклад, до 40 років і не більше. Бо зараз це виглядає так: загнали людей як м'ясо, щоб стояли зі зброєю, а може, їх хтось злякається».
...Про те, що син — в оточенні під Мар’їнкою, мама дізналася теж з Інтернету, коли волонтер, радник Президента Юрій Бірюков, розмістив фото військового на «Фейсбуку». Павло переконаний: добре, що наші ЗМІ не розказують усієї правди, бо українці дуже емоційні. Наприклад, росіяни пустили фейк, що наших обстріляли «Градами» — волонтери вже починають збирати гроші, госпіталі готуються до прийому поранених... А потім виявляється, що то неправда.
«У агресора є навіть спеціальні машини для інформаційної атаки. Приїде така — і в радіусі 20-30 км розсилає смс нашим хлопцям, у кого ввімкнений телефон, з текстом «здавайтеся, ви в оточенні». Яке оточення?.. А їхнє телебачення! Подивишся два дні й реально усвідомлюєш, що треба іти воювати за Новоросію. Так зомбують. Вішають лапшу, що нещасні сепаратисти ледь відбили атаку 100 одиниць бронетехніки... Де тих 100 одиниць? Цих три танки?..» — оповідає Павло.
Особливо зацікавила присутніх на зустрічі тема продажності військового керівництва. «Коли АТО тільки починалося, багато наших операцій, маршрутів, години продавалися... А операції плануються на рівні штабу. 50-70 тисяч доларів вартує життя одного чи двох батальйонів», — каже воїн. І згадує, як на трасі Ізюм–Слов’янськ їхній взвод мав пройти третій блокпост о пів на четверту ранку: «Не о третій чи четвертій, а саме о пів на четверту. Ми домовились з нашими, що як хтось їхатиме раніше, то в тих будуть стріляти. В результаті в 03:30 нас там чекали… сепари, вони обстріляли всі три колони…»
Зараз уже не так продають. З іншого боку, є багато генералів-самодурів. «Наш колишній командир частини в Миколаєві реально був бізнесменом, з ним можна було вирішувати будь-які питання, він мав зв’язки з мером міста, з прокуратурою. Те, що він став генералом, нічого не змінило. Як вирішував, так і вирішує. Але як не вмів воювати, так і не вміє. Зате закінчив академію!!!» — з гіркотою в голосі мовить хлопець, який теж мріє стати генералом і в свої 27 пройшов найпекельніші точки АТО.
... Й навіть там, у пеклі війни, теж є свої маленькі розваги. Павло розповідає, як у селищі Водяному, під Донецьком, кілька разів вдалося попаритися в сауні місцевого господаря, який допомагає нашим хлопцям. У Миколаєві військові також мають 10-15 днів відпочинку.
На запитання, чи треба повертати Крим в Україну, боєць, війна для якого почалась під Армянськом, відповідає категорично: «Чесно кажучи, я уже перекопав би той перешийок. Щоб був не півострів, а острів… Як хвору руку відрубав. Хай собі живуть там, у Росії, як хочуть».
І переконаний, що одна з найбільших проблем цієї неоголошеної війни — те, що багато рішень приймається з точки зору політичної доцільності. Коли кажуть, що до такого-то числа ТРЕБА взяти той чи інший об’єкт. І ніхто не питає, чи є для цього техніка, чи нормально обмундировані солдати, врешті, чи ті солдати у стані воювати…
Втім, Павло не втрачає ентузіазму й додає: «Ми воюємо за свою землю, це допомагає...»
Дай Боже тобі, воїне, здоров’я, сил та оптимізму, бо на таких, як ти, тримається ця країна!
Алла ОЖИЄВСЬКА
Коментарі