Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Аби хлопці були здорові і не було війни в Україні», - мріє багатодітна мама Олена з Валер'янівки

11:15 12.05.2018
1402

У кожного своє щастя. Одні, аби бути щасливими, прагнуть до статків, інші – до визнання та високої посади, а дехто щасливий у материнстві.

Олена та Олександр Лавренчуки познайомилися, коли дівчині виповнилося п’ятнадцять. Він, статний та змужнілий, щойно повернувся з строкової служби. Матір Олени Надія Андріївна наполягала - ще замала для серйозних стосунків. Але минав час, дівчина закінчила школу, вивчилася на швею. І як дорослішала та розквітала Олена, так і міцніло перше юначе кохання, - передає ІА «Волинські новини».

У 2001 році Олена та Олександр одружилися. Він, рожащанин, пішов у приймаки у невеличке село Валер’янівка. А у 2003 році Бог послав подружжю первістка Андрія. Звичайно, найбільше тішився народженню сина Олександр - буде татові підмога.

Олена Леонтіївна виховувалась у багатодітній родині, тож змалку звикла до гурту, до братерської допомоги. Молода мама мріяла щонайменше про трьох діток у своїй сім’ї. Тож за два роки лелека знову навідався до Лавренчуків – народився синочок Віктор.

А коли у 2009-му жінка зрозуміла, що знову носить під серцем маля, щиро мріяла про дівчинку. Та знову народився син - Роман.

- Дитина здорова, от і добре, - втішала себе молода мама, яку Бог щедро обдаровував синами.

Жили Лавренчуки, як і всі в селі – взялися обробляти землю, утримували господарство. Олександр, хоч і народився в місті, душею прикипів до землі. Обробляли паї, які дісталися родині після реформування колгоспу, за виручені від вирощеної сільгосппродукції гроші намагалися для полегшення праці придбати техніку. В усьому підтримувала чоловіка Олена. Ніколи вона не боялася роботи, навіть навчилася трактором кермувати, аби в літню спекотну пору жнив допомагати чоловікові відвозити намолочений врожай.

Після народження Романа сім’я Лавренчуків поповнилася ще двома синами - Ігорчику нині п’ять, наймолодшому Тарасику – лише сім місяців.

Біля обійстя Лавренчуків – великі сільськогосподарські будівлі, техніка. Одразу видно, тут не байдикують.

- Маємо велику родину, то мусимо працювати, - говорить Олена Леонтіївна. Утримуємо три корови – це постійний дохід, хай і не надто значний. На землі вирощуємо зернові, маємо й малину. Загалом, мій чоловік береться до всього. Вигідно вирощувати часник – садимо часник, є збут полуниці – садимо полуницю. Він гарний господар і дбайливий батько.

З розповіді жінки розуміємо, що Олександр Миколайович – не просто глава сімейства, за ним дружина почувається, як за кам’яною стіною, бо має і підтримку, і пораду. Та сьогоднішня наша розмова про маму, про хранительку сімейного вогнища, тож намагаємось перевести мову саме на особистість Олени Леонтіївни, розпитуємо хлопців, яка у них мама?

- Мама у нас добра, - першим відповідає на моє запитання говіркий та непосидючий п’ятирічний Ігорчик.

- Не сварить вас?

- Мама спокійна, але якщо щось зробимо, то, звичайно, без виховного моменту не обійдеться, - долучається до розмови найстарший із синів – дев’ятикласник Андрій.

- В школі завжди цікавиться не тільки нашим навчанням, а щонайперше – поведінкою, - говорить семикласник Віктор. – Вчить нас в будь-яких життєвих ситуаціях бути відвертими, якщо щось сталося, то обов’язково розповісти, адже неправда рано чи пізно, а таки викриється.

- Діти у мене хороші, я можу довірити їм будь-яку роботу. Треба в хаті придбати, допоможуть. Працюємо в полі – теж разом, нема великої проблеми, якщо й Тарасика попрошу побавити. Не раз чоловік говорить, що ніби маємо одних синів, а вони більше мені допомагають, аніж йому, - говорить багатодітна мама.

Коли заводимо мову про те, яке майбутнє бачить для своїх синів, Олена Леонтіївна зізнається: «Усі хлопці різні за характером. Андрій – спокійний, врівноважений, йому подобаються точні дисципліни. Два роки поспіль виборює призові місця на районних та обласних олімпіадах з хімії та фізики. Як переможець, їздив відпочивати в «Артек-Буковель». Тому підтримую його мрію вступити до вищого навчального закладу. Віктор теж вчиться непогано, та він у нас більше спортсмен. А ще – перший татів помічник, адже захоплюється технікою».

Мовчазний Рома, що закінчує третій клас, доки ми розмовляли, захоплено грав в інтернет-гру «Ферма». Можливо, саме він буде татовим приємником у господарських справах. Хтозна, час покаже. Бо й малий Ігорчик не раз, за словами Олени Леонтіївни, просить: «Мамо, дай мені таку роботу, щоб я замучився».

Та найбільша мрія багатодітної мами – аби її хлопці були здорові і не було війни в Україні. Бо строкову службу, що є школою справжнього чоловіка на думку глави сімейства, мають пройти всі сини.


Олена Леонтіївна відверто говорить, що вважає себе щасливою мамою і дружиною, хоч зізнається, що не завжди легко дати лад великій родині. Та є у жінки надійний тил - мама Надія Андріївна. Вона перший порадник Лавренчуків і в справах господарських, бо багато літ очолювала городню колгоспну бригаду, і у справах домашніх. Наприклад, завдання Олени Леонтіївни – подоїти корів, а довести до ладу молоко – це вже обов’язок Надії Андріївни. А ще бабуся – перша помічниця у догляді за дітьми. Олена через день розвозить молочну продукцію на замовлення, а молодші сини лишаються під бабусиним наглядом.

Коли запитуємо Олену Леонтіївну про основні принципи сімейного виховання Лавренчуків, жінка перелічує, довго не задумуючись.

- По-перше, має бути повага до батьків. У нас, наприклад, татові завдання не обговорюються. Діти розуміють, якщо тато каже, то так має бути. Не нехтують і моїми проханнями про допомогу. І якщо щось не так, я ніколи не кричу, а пояснюю синам. Добрим словом, а не палкою чи криком, можна досягти значно більше у стосунках з дітьми. Я точно знаю, сама виросла не битою, то й з синами намагаюся порозумітися ласкою, добрим словом.

По-друге, привчаємо хлопців до роботи, аби вони розуміли, що, де, і як береться, цінували те, що мають. От, наприклад, захотіли мобільні телефони – працювали на збиранні малини на рівні з усіма. Частину грошей заробили, ще частину доклав тато.

По-третє, вчимо бути відвертими, підтримувати та допомагати один одному. Бо в дорослому житті дуже важлива підтримка близьких.

А загалом, як на мене, у сімейному вихованні найважливішим є приклад дорослих. Бо модель сім’ї діти черпають з середовища, в якому зростають.

Жінка не може назвати себе щасливою, якщо не відчуває сильного чоловічого плеча. А якщо у сім’ї лад та спокій, то й діти в радість. І не відчуваєш тоді втоми від постійних домашніх клопотів, від монотонної щоденної роботи, - підсумовує свою розповідь багатодітна мама.

Ми ж, плануючи розповісти про щасливу у материнстві жінку, після розмови з героїнею зрозуміли, без щасливої сім’ї нема щасливої жінки та матері. Напевне, саме тому в календарі пам’ятних дат День сім’ї та День матері знаходяться за кілька днів одне від одного.

Тетяна Боярин

Коментарі
19 вересня
Вчора
17.09.2018
16.09.2018
15.09.2018
14.09.2018
13.09.2018
12.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин