Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Солдатик, ховайся сюди! Двічі в одну воронку не влучають», - ветеран з Незвіра поділився спогадами про війну

10:30 10.05.2018
894

Ветерани Другої світової війни, як мало їх залишилося через сім десятків літ після страшної нацистської навали. Та скільки б років не минало, вони залишаються правдивими свідками тих подій, про які не завжди розповідали підручники історії, - пише ІА «Волинські новини».

Дев’ятнадцятирічного Миколу Пахольчука з села Незвір Рожищенського району разом з іншими п’ятьма односельцями, серед яких був і найкращий друг Петро Михальчук, мобілізували у травні 1944-го. За місяць до того провели батьки Миколи на фронт старшого сина Данила, котрий залишив вдома молоду дружину та крихітну донечку.

- Залізницею завезли нас аж за Москву, у місто Пензу на проходження військових навчань. Два місяці вчили стріляти, кормили абияк, багато хто навіть захворів, - згадує перші дні військової служби Микола Федорович. – А потому відправили на фронт в Угорщину.

Мінометний дивізіон, у склад якого потрапили Микола Пахольчук з товаришем Петром Михальчуком, стояв саме на підступах до Будапешту.

- Німець стріляв немилосердно. З повітря бомбили винищувачі. Ми ж відстрілювалися 120-міліметровим мінометом. Все палає, гримить. Ворожа куля поцілила у їздового, який постачав боєприпаси. Тож довго не роздумуючи, командир Панщин запитав: «Пахольчук, ви з Західної України, кіньми управляти вмієте? Тож будете підвозити боєприпаси на передову». Я тільки кивнув. Так Петро залишився біля міномета, а я взявся до коней, - розповідає Микола Пахольчук.

Скільки разів їздовий Пахольчук їздив в тил і повертався з боєприпасами на передову, годі й полічити. І кожен раз ця дорога таїла в собі нову небезпеку.

- Жену ті коні, а німець то переді мною, то позаду влучить. Страшно, але розумієш, що тебе чекають з мінами там, на передовій, і їдеш чимдуж. А якось дуже бомбили з повітря, коні норовляться, як чую біля великої вирви хтось гукає: «Солдатик, ховайся сюди! Двічі в одну воронку не влучають». Пересиділи в тій ямі ми бомбардування.

Вже кілька годин не стихав обстріл. Я знову повертався по міни, як бачу, поранений лежить і стогне. Зупинився я, перев’язав його чим мав і попрямував далі, - згадує бойові будні сивочолий ветеран.

Війна – це завжди біль, страх, втрати. Зі сльозами на очах згадує Микола Пахольчук бойових побратимів, які поклали голови в запеклих боях з німецьким загарбником і щиро зізнається: «Нам з Петром повезло, що попали в артилерію. Піхоті вижити було важче».

Рік часу пліч-о-пліч йшли фронтовими стежками друзі-односельці.

Щиро раділи, коли приходила довгождана вісточка з дому, втішали один одного, якщо листи десь губилися в дорозі.

У Відні, столиці Австрії, зустріли товариші День Перемоги. Та на цьому військова служба не завершилася. Спочатку їх дивізіон дислокувався в Ростові-на-Дону, а згодом дороги побратимів розійшлися. І якщо Петро Михальчук, за словами ветерана, потрапив на радянсько-японську війну, про яку ми хоч щось чули, то сам Микола Федорович понад рік ніс службу в Ірані. Скажу відверто, про так звану Іранську кризу на уроках історії нам не розповідали, тому спогади ветерана, хай і плутані, були особливо цікавими. Бо саме завдяки цим розповідям дізналася про невдалу спробу розширення радянської зони впливу на Іран у 1945-1946 роках, відкрила для себе нову сторінку політики Сталіна.

Завершилася військова служба рядового Пахольчука у Білорусі, де до травня 1948-го Микола Федорович з побратимами працювали на відбудові аеродрому «Барановичі».

Повернувшись у рідний Незвір, Микола Пахольчук застав гнітючу картину: від хати залишилося лише згарище, а старенькі батьки мешкали у викопаній землянці.

- Добре, що хоч корова була та віл, то з голоду не вмерли та мали чим землю обробляти. Тішило й те, що хоч пораненим, але повернувся до сім’ї з війни і старший брат Данило, - розповідає Микола Федорович.

Нелегко жилося у повоєнний період, коли організовували колгоспи, про це теж добре пам’ятає ветеран.

- Тільки-но повернувся додому, як кличуть в сільську раду: обклали податками, змусили платити холостяцьке. Тоді з цим було суворо, - згадує нелегкі повоєнні роки Микола Пахольчук.

І працювали, нелегко працювали всією родиною, аби заробити лісу на хату, звести новий будинок.

- А що ми тоді мали? В чому повернувся з війни, ото й вся одіж була. В сусідніх Боровичах Маневицького району жила тітка, а її син добре шив, то перешивав дещо і нам. У тому ж селі і дружину собі знайшов, у 1949-ому з Глафірою одружилися, - веде оповідь Микола Федорович.

Глафіра Минівна, за словами ветерана, була справною господинею, і шити вміла, і будь-яку домашню роботу виконувала до ладу.

Глафіра та Микола Пахольчуки виростили двох доньок – Ганну та Ніну. Все життя пропрацював наш співрозмовник у місцевому колгоспі, спочатку у будівельній бригаді, пізніше – сторожем. Через усе життя пронесли вірну чоловічу дружбу Микола Пахольчук та Петро Михальчук. Підтримували один одного і в щоденних життєвих турботах, і в моменти радості. У День Перемоги йшли до обеліска Слави, зустрічалися з школярами, згадували загиблих односельців і буремні роки війни.

Нині Микола Федорович вже півтора десятка літ проживає після смерті дружини у дочки Ніни в сусідньому Лукові. Інвалід першої групи, що ледь пересувається на милицях по хаті, вже не ходить до обеліска. Вшанувати ветерана представники місцевої влади приходять додому. Відійшов у Вічність кілька літ тому і бойовий побратим Петро Михальчук.

Але 9 Травня було і залишається для Миколи Федоровича святом перемоги життя над смертю, святом пам’яті тих, хто не повернувся з військових доріг. В цей день Микола Пахольчук традиційно одягає жакет з нагородами і розповідає про все, що довелося пережити в роки Другої світової війни, вже своїм внукам та правнукам, які обов’язково приїздять до дідуся на гостину в цей пам’ятний день.

Білопінний травень щороку приносить Миколі Федоровичу Пахольчуку ще одне свято - день народження. 25 травня ветерану виповниться 93 роки. Тож хай благословить Бог довголіттям, бо поки живуть ветерани, доти живе правдива історія тих далеких та грізних подій.

Тетяна Боярин

Коментарі

рожище

13:09 10.05.2018

Правдивий герой!Солдат з великої літери!!

001

20:06 10.05.2018

а ще ветеран пише выршы про выйну

хороший

22:08 10.05.2018

Хороший мужик

Н, м

17:50 14.05.2018

Здоров'я йому!

21 серпня
Вчора
19.08.2018
18.08.2018
17.08.2018
16.08.2018
15.08.2018
14.08.2018
13.08.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин