У Рожищі відтворили євромайданівську атмосферу з палаючими бочками, канапками та чаєм

… З бочок палахкотить вогонь, людям розносять гарячий чай та «майданівські» канапки з салом. Зі сцени лунають «Слава Україні» та «Герої не вмирають», витає дух свободи… А в серці -  невимовний біль за вбитими два роки тому патріотами, героями Небесної сотні, загиблими під час військових протистоянь на Донбасі та жертвами Голодомору. ФОТОРЕПОРТАЖ

В криваву ніч, під час якої два роки тому злочинна влада віддала наказ силою розігнати мирних протестувальників, безжалісно калічачи юних патріотів, на площі Незалежності в місті Рожище пройшла ніч пам’яті «Ми не забудемо Майдан». Ініціатори - ГФ «Народна самооборона м. Рожище» - доклали максимум зусиль, щоб відтворити атмосферу, яка витала у серці столиці в 2013 році.

Оскільки 28 листопада співпало дві сумні історичні події – День пам’яті про Голодомор 1932-1933 років та початок Революції Гідності, то й розпочав цю акцію фільм про Голодомор, аби кожен присутній пам’ятав про цю жахливу сторінку історії, яка принесла на нашу землю мільйони смертей. А все тому, що український народ завше прагнув свободи та волі… Прагнув свободи він і два роки тому, коли мільйонною хвилею ринув у столицю, аби втопити «прогнилу» владу. І таки добився свого… Хоча сам омився священною кров’ю, але показав, що сила людей - у їх єдності.

На жаль, урок єднання дійшов не до кожного серця. Минуло лише два роки, і деякі люди забули про заслуги Майдану. І Ніч пам’яті про ці події це вкотре підтвердила. Прикро, але на площі Незалежності було не так багато людей. Прийшли ті, хто досі живе бажанням бачити Україну квітучою країною, де кожна людина – це щаслива особистість, а чиновник – це порядний чоловік. Всі ми ладні кричати про те, що нас зневажають та ніхто про нас не дбає. Але чи варті ми цього?! Ні, не варті! Бо якщо ти не хочеш прийти та вшанувати загиблих, не хочеш знати свого минулого – ти не гідний мати й майбутнього…

Шістдесятитрирічна рожищанка Любов Матвійчук прийшла цього дня на Ніч пам’яті Майдану, бо вважає, що по-іншому вчинити не могла.

- Це не тільки наша історія, це уроки життя, які мають здатність повторюватися, - розповідає Любов Іларіонівна. – І щоб прожити на цій землі гідно, треба не просто перегортати чергову сторінку історії, а ретельно її вивчати. Мені було болісно дивитися, як під час Революції Гідності помирали найкращі сини України. Я плакала… А як мені хочеться миру сьогодні!!! Тому не прийти, аби віддати шану героям – я не могла.

Любов Матвійчук принесла з собою й газету «Рожищенський Майдан», яку випускали два роки тому. Каже, що таких «свідків» історії в неї є безліч, адже лише вони, в майбутньому, зможуть розказати нащадкам про те, що творилося на нашій землі.

Також цього вечора на рожищенський Майдан прийшов свідок побиття студентів на Євромайдані у 2013-му, учасник бойових дій під Ілловайськом Валерій Чмирук з друзями.

Ведуча Наталія Марценюк щоразу декламувала сповненні болем, але надихаючі патріотичні вірші та раз-по-раз запрошувала на сцену вокалістів. «Ангели Майдану» - ця неповторна пісня у виконанні Людмили Семери та Лілії Мартинюк здатна торкнутися найпотаємніших куточків кожної душі. Пісню «Нашим героям» подарувала дзвінкоголоса Оксана Брилевська, а дует у складі Світлани та Анастасії Поліщук вкотре порадував слухачів своєю майстерністю виконання та патріотичністю. До речі, саме цього дня юна співачка, рожищанка Світлана Поліщук зустрічала свій День народження. Дівчинка не тільки пожертвувала цим особливим днем, а й запевнила, що їй надзвичайно приємно зустрічати його в колі рідних рожищан та патріотів, які прийшли на площу. Маємо гордитися, що у нас росте таке достойне покоління!

Зі словами вдячності тим, хто долучився до акції «Ми не забудемо Майдан», виступив ініціатор, голова ГФ «Народна самооборона м. Рожище» Олександр Дулюк. Він закликав народ не забувати, якими тернистими дорогами український народ здобуває свою волю. А також висловив особливу подяку своїм друзям, які й організували за власний кошт бутерброди з чаюванням для учасників заходу — Наталії Карпюк, Аліні Кривов’язюк, Тетяні Ходзінській, Вірі Шварцкоп, Ірині Гундир та Леоніду Войтюку.

Міський голова В’ячеслав Поліщук прикро зауважив, що на захід мало б прийти набагато більше людей, котрі повинні щоразу згадувати та передавати нащадкам історії про героїв, які ціною свого власного життя відкривали нам двері до омріяної свободи.

Серед представників районної влади та депутатів райради на заході було помічено голову райради Андрія Музику, заступника голови РДА Ігоря Шкільного, заступника стоматвідділення Рожищенської ЦРЛ Віталія Ковальчука, депутатів Сергія Дунця, Володимира Паламаря та Олександра Нікончука.

Уривки із кривавої розправи над Майданом щоразу повертали у минуле, видобуваючи з душі переплетені відчуття болю та боротьби… Витало серед людей і могутнє Кобзареве слово у віршах Юлії Марценюк. Згодом над містом повисли слова молитви у виконанні Олександра Бандури та повстанські пісні від барда та письменника, мешканця села Копачівки Сергія Янішевського.

- Холодно на душі, - говорить рожищанка Зоя. -  Холодно від того, що люди байдужі до всього. Ініціатори закликали прийти на Ніч пам’яті загиблих за український народ. А як бачимо, людей мало, не більш ніж 200-300… Маємо кожного разу показувати, що ми дійсно пам’ятаємо героїв, ми їх не забудемо ніколи, ми їм вдячні безмежно, ми солідарні з родинами, солідарні з тими людьми, які сьогодні у біді… Бо зі ставленням «моя хата скраю» ми не тільки не матимемо своєї країни, у нас вмре все українське…

А от маленькій дворічній Єлизаветі, яка цього вечора прийшла на площу разом з мамою Наталією Кіселевою, було зовсім не холодно. Вона з цікавістю розглядала все навколо, а мама жалкувала, що не змогла взяти і старшу доньку, яка прихворіла. Жінка впевнена, що такі акції мають проходити завжди, бо маємо пронести крізь усе життя спомин про загиблих боронителів рідної України.

Дітлахи грілися біля бочок, дорослі ділилися своїми спогадами про Майдан… Фільм про життя столиці під час Революції Гідності розповідав присутнім, як все починалося і як криваво закінчилося… Над містом повисла сумна «Плине кача по Тисині…», а з екрану на людей дивилися Сергій Нігоян, Юрій Вербицький, Михайло Жизневський та сотні тих, хто боровся за наше з вами гідне життя.

Але чи гідно ми бережемо пам’ять про них? Відповідь на це питання шукайте в собі, поспілкувавшись перед тим із власною совістю…

Ірина Зенц