Гриф секретності знято: Немає нічого таємного, щоб не стало б явним
-
-
>
-
>
-
>
6319
«Допоможіть знайти», - саме з таким проханням, десятки разів звертались, до мене різні люди, з проханням знайти, хоч щось, про своїх близьких, учасників національно-визвольної боротьби.
Я допоміг багатьом людям. Для цього довелось «перелопатити» сотні архівних справ, десятки церковноприходських книг, спілкуватись з сотнями людей, які могли надати хоч якісь відомості.
Як приклад, хочу коротко навести одну історію. Готуючи матеріали для книги «Вірні присязі» в бібліотеці ім. Олени Пчілки я в одній підшивці газет минулих років натрапив на коротку замітку «Де мій батько?».
Автор просив знайти хоч щось про його батька Мельничука Івана Григоровича, на пс. «Галайда», який з посади сільського голови в 1944 році пішов у повстанці і до сьогодні доля його не відома. Сім'я його була вислана в Сибір. Але і в Сибір прийшов в кінці 40-х лист до родини, в якому умовно Іван повідомляв, що він в лісах з хлопцями.
Протягом декількох років, продовжуючи пошуки, я пам’ятав про це прохання. Як написано: «немає нічого таємного щоб не стало явним». Так і в цій історії. 2008 році мені потрапила інформація,про те, що, в Івано-Франківській області знайдено фотоархів УПА, триста світлин. На них повстанці з різних кутків України, Волині і навіть Донбасу. Більшість з них були в сотні «Кривоноса» - Мирослава Симчича, яка базувалась в районі села Вижній-Березів.
Я через сільського голову села Вижній-Березів знайшов Мирослава Симчича. Йому за дев’яносто, але попри те, що просидів 32 роки 6 місяців і два дні в комуністичних застінках, почувається, як на свій вік добре. Саме він ідентифікував на 11 світлинах «Галайду» з с. Береськ Локачинського р-ну (до 1967 р. Локачинський, теп. Рожищенського). Мені вдалося знайти внука Мельничука І. Г., син на жаль помер, так нічого і не дізнавшись про долю батька, і передати мені відомі матеріали.
Поряд з пошуками про чужих людей, я до сьогодні нічого, на жаль, не можу знайти про свого дядька, рідного брата моєї мами, уродженця села Козин Михальчук (дівоче прізвище бабусі) Василя. Бабуся прожила в шлюбі сім років, три роки з яких прожила виховуючи сина одна, бо чоловік перебував в австрійському полоні, і повернувся в 1917, здоровий, міцний. Та якраз сім'я перехворіла на тиф, і він відразу захворівши, помер. Бабуся повернулася в с. Залісці до батька. Там Василь і проживав.
В 1939 одружився. В 1940 році народилась донечка. У цьому ж році НКВС заарештувало його як члена ОУН, і утримувало в Луцькій тюрмі, де без суду і слідства, разом з двома його дядьками Михальчуками Романом і Дмитром, та двома двоюрідними братами Миколою та Василем 23 червня 1941 року було розстріляно.
Про перебування у в’язниці і обставини розстрілу розповів бабусі вже увечері 24 червня житель с. Доросині Хлопук Гнат, який спав на нарах поряд з дядьком і вижив під час розстрілу під тілами вбитих. 25 червня бабуся поїхала в Луцьк, тіла розстріляних були захороненні, а територія засипана піском, тирсою, крізь які виступала кров невинно убитих, згадувала бабуся.
Я, на жаль, не запитав бабусі прізвище її і сина Василя. Це був її перший шлюб. Думалось знайду в архіві церковні книги по с. Рудка-Козинська, де реєструвався шлюб, народження сина. На жаль, ці книги з 1900 років не збереглися. Архівні справи політичних в 1941 вивезли і по дорозі на Київ спалили. А справу на Хлопука Гната вдалось відшукати.
Він був заарештований в 1939 році рев. Комітетом с. Доросині, як соціально-небезпечний елемент. Вся вина його була в тому, що був добрий господар. В 20-роках поїхав в Америку, і на зароблені гроші купив землю, побудував будинок покривши цинковою бляхою. Чим дивувались в 1939 році «перші совєти», «ты смотри дом под серебром». 3 червня 1941 року був засуджений судом на 5 років таборів, а вже 23 червня був виведений з усіма політичними на розстріл.
Осінню 1940 року дружина дядька разом з донькою, як і сім’ї всіх заарештованих були вивезені в Казахстан. В кінці сорокових після висилки, їм заборонили повертатись на Волинь, тому вони поселились в Донецькій області. Хтось з родичів дружини дядька передали фото онуки, бабусі. Як їх прізвище, як звати, де точно проживали, я не знаю.
Одна надія, може хто з жителів району впізнає на фото людей, які є родичами дружини дядька, і були в гостях в Донецькій області, може ця ниточка допоможе знайти двоюрідну сестру і дізнатись про її долю.
Микола Вавренчук, член Національної спілки краєзнавців України
с. Кияж, Рожищенський район
ПЕРЕДРУК ТІЛЬКИ ЗІ ЗГОДИ АВТОРА!
