Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Як у Рожищі вдруге перепоховали Василя Стуса

08:00 06.01.2018
1745

6 січня Україна відзначає 80-річчя від дня народження Василя Семеновича Стуса.

Василь Стус – український поет, прозаїк, літературознавець, найактивніший, найсуворіший, найнепримиренніший шістдесятник, правозахисник.

Він творив книгу великого національного болю і разом з тим – сувору легенду свого життя, торуючи страдницький шлях на Голгофу.

Василь Стус народився 6 січня 1938 року в с. Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Мама Їлина дала йому ім’я Василь. Ім’я ж це з грецького – Базилеос – означає «володар», «господар», «цар».

«В Україні, - казав Василь,- чи не кожна четверта матір називає свого сина цим іменем, підсвідомо карбуючи потяг до конче необхідної нам, щоб вижити, державності». Маємо 5 січня Василя Чумака, 8 січня Василя Симоненка…

Якось в останній рік свого життя на Уралі, в таборі особливого режиму Кучино, Василь спитав глибоко віруючого діда Семена-покутника: «Який то знак чоловікові, який народився на таке велике свято як Різдво Христове?». Дід Семен довго не роздумував і відповів, що це додаткова ласка Божа, щастя, але кому багато дається, з того багато спитається.

Дійсно, Бог дав Василю великий дар: гострий розум, талант, рідкісну моральну обдарованість, голос сумління, поняття честі, правди і порядності.

У зв’язку з переїздом батьків на Донбас він закінчив там середню школу з медаллю, з відзнакою – педінститут в місті Сталіно, успішно працював у школі вчителем української мови та літератури, вчився в аспірантурі…

Рух шістдесятників покликав Василя Стуса до активної політичної діяльності. 4 вересня 1965 року він виступив у кінотеатрі “Україна” на захист арештованих. А 12 січня 1972 року КДБ вчинив новий покіс українців. За ґратами опинилися Василь Стус, Ірина Калинець, Стефа Шабатура.

Будучи після підписання 1 серпня 1975 року прикінцевого акта Гельсінкської наради НБСЄ стався прорив в Стуса стінки шлунка. Це було в таборі Барашево , що в Мордовії. Він хотів вийти з барака, знепритомнів і впав. Чорновіл з друзями взяли його на простирадла і винесли на вахту. Операцію, під час якої Стус ледве не помер, зробили в тюремній лікарні.

11 січня 1977 року Василь Стус вирушив з табору, що в селищі Лісном у Мордовії, на заслання. Майже 2 місяці етапу – 5 березня опинився в селищі Матросова Магаданської області. Там він працював у золотодобувній штольні як ото декабристи “із нор золото виносять, щоб пельку залити неситому”.

У Різдвяний вечір 1973 року, на день свого народження у таборі особливого режиму на Уралі, Стуса кинули у карцер. За що? Напередодні Василь звернувся до чергового помічника начальника колонії Ляпунова, щоб довідатися про долю вилучених документів під час обшуку.

Після карцера Стусу оформили рік «одиночки», з якої ще не раз його саджали в карцер. За словами Василя Стуса, в «одиночці» тяжкі умови, але маєш самоту. Там він працював ночами, спати не міг, перекладав елегії німецького поета Рільке, писав свої твори, роздуми.

Дуже часто ранком відкривалися двері: «Ну, Стус, давай, что ты там насочинял за ночь». Таким способом відбирали нічну творчість письменника. А він стоїть у куточку, в голій камері ніде щось сховати. Це ще один злочин російського імперіалізму проти української культури. Тому за висновком Михайлини Коцюбинської: «Стусова творчість – як дерево з обрубаною вершиною».

Якось у задумі Стус сказав: «Якщо коли-небудь згадають нас, то як мучеників, як таких, що в годину люту посміли залишитися самим собою. І десь там маленькими буквами напишуть, що той і той ще й вірші писав».

Життя Василя Стуса – це подвиг. Який більший з його подвигів: вірші,життя чи смерть? Можливо допоможе нам відповісти на це питання вислів Євгена Сверстюка: «Василь Стус ніс даровану іскру Божу з гідністю і лицарською відвагою,не згинаючись, не обминаючи труднощів. На такій дорозі поети гинуть».

Доля відміряла Василю Стусу 47 років життя, як і Т.Г. Шевченку. Помер поет в 1985 році в карцері табору особливого режиму в Кучино, на Уралі. Похоронено його на табірному цвинтарі. Нащадки гідно оцінили Василя Стуса як поета-подвижника,поета національного болю, активного борця-мученика за долю України, ім᾽я якого символічне для кінця ХХ століття.

19 листопада 1989 році його тіло перепоховано в Україні на Байковому кладовищі, як і Т.Г. Шевченка переховали 22 травня 1861 році на Чернечій горі в Каневі. У 1990 році Василю Стусу присвоїли звання лауреата державної премії імені Т.Г. Шевченка (посмертно). У 2005 році йому надали звання Героя України (посмертно).

Лишається від Василя Стуса, перш за все, поезія як зматеріалізований у слові біль страждальної людини, біль України. Вона найвиразніше мовила сучасникам і нащадкам його вустами.

Він відчував епоху тонко, гостро і точно пророкував майбутнє: “Ще кілька літ – і урветься в’язь. Колючий дріт увійде в сни діточі, і всі назменовання пророчі захочуть окошитися на нас… А все то те, що висне у житті як рить, проб’ється на плиті могильній,бо ж ти єси тепер довіку вільний, розіп’ятий на чорному хресті”.

Відзначаючи 80-річчя від дня народження відомого письменника, каторжника, борця за незалежність України Василя Стуса, в кожного свідомого українця-рожищанина стукатиме прах у груди замученого комуністичним режимом письменника за здійснення антиморального, антихристиянського вчинку: рішенням депутатського корпусу Рожищенської міської ради «Про перейменування вулиці Василя Стуса (посмертно) на вулицю Анатолія Ліпкана (заживо) – колишнього директора місцевого заводу «Ферммаш».

Депутати Рожищенської міської ради у 2008 році (у рік 70-річчя від дня народження Василя Стуса) заслуги Анатолія Ліпкана поставили вище заслуг геніального українського письменника-мученика, дисидента, борця за волю України Василя Стуса.

З цієї нагоди відбулося помпезне свято з розрізанням червоної стрічки, організовано конкурс дитячих малюнків на асфальті, концерт митців української естради. Для громадськості Рожища це був грім серед ясного неба, обурення не було меж. Розтоптана мораль, християнські і загальнолюдські цінності. На ці події в місті Рожище відгукнулась голосно одна з обласних газет: «Рожище вдруге перепоховало Василя Стуса».

Готуючи цей матеріал до друку, мені прийшлось зайнятися дослідницьким пошуком: чи існує в місті Рожище вулиця Василя Стуса і де вона розміщена? Виявилось, що вулиця Василя Стуса існує і розміщена на задвірках міста Рожища, на віддалі 4-5 км від центра міста, з суцільним бездоріжжям, в районі недобудованого льонозаводу.

Отже, перефразовуючи вислів поета, його вдруге розіп’яли на чорному хресті вже не кати нашого народу, а депутати Рожищенської міської ради 2008 р. у незалежній Україні, за яку він заплатив найдорожче, що є в кожної людини, - життя.

Марія Рейкіна, голова Рожищенської районної громадської організації Союзу українок

Коментарі

якщо

08:51 06.01.2018

Це так, то стидоття тим дупутатам!

111

10:13 06.01.2018

О! ЦЕ ДУЖЕ великі д і я ч і!!!

патріот

12:55 06.01.2018

Це було проголосовано депутатами "Батьківщина"(на той час керівник Козакевич), їх бупа більшість.

рожище

15:24 06.01.2018

Одні ,,діячі" прийняли, може пора сьогоднішнім виправити цей казус!!!

ветеран НРУ

16:14 06.01.2018

Ліпкан поставив умову. Найти саму маленьку , коротку вулицю, тоді він її заасфальтує.Ось і найшли вулицю В. Стуса і яку переіменували. Ця вулиця була переіменована рухівцями як всі інші вулиці Рожищ в 1992р. Рожище перше місто в області яке позбулося комуністичних назв .Шкода що так сталося.

22 вересня
Сьогодні
Вчора
20.09.2018
19.09.2018
18.09.2018
17.09.2018
16.09.2018
15.09.2018
14.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин