Жити на селі: «Дозвілля має бути цікавим, бо господарчі клопоти будуть завжди, а дитинство в малечі лише раз»

Молода сім’я Корнійчуків розповіла чому поміняла життя у містечку на село оточене лісом.

Журналісти інтернет-видання Район.Рожище вирішили дослідити тему міграції міських жителів у сільську місцевість у новій рубриці «Жити на селі».

Перші наші герої - Іван та Тетяна Корнійчуки з маленького села Олександрівка. Молоді люди вже майже десятиліття живуть вкупі, виховують двійко діток. І стільки ж років вони мешкають в селі, а, головне, дуже цим задоволені.

Корнійчуки мають налагоджений побут й стабільний заробіток. Про те, як життя змінило їх, а не їхній спосіб життя, вони розповіли нам.

Іван та Тетяна - корінні рожищани. Та найяскравіші дитячі спогади чоловіка пов’язані з поїздками до бабусі в село Береськ Рожищенського району.

5

У батьків чоловіка в селі Олександрівка був старий будинок-дача. Туди приїздили садити город. Та коли це місце побачила Тетяна – просто закохалася. А інакше й бути не могло. Село розкинулося поблизу річки Стир на мальовничому, огорненому лісочком пагорбі. Навкруги неповторна природа та пташині пісні. Погодьтеся, важко втриматися, аби не залишитися тут назавжди.

Ось так Іван з Тетяною вирішили, що кращого місця й годі шукати. Почали власними силами відбудовувати стару хату.

«Так, спочатку було дуже важко, але те чого бояться очі, роблять руки», - посміхаючись розповідає Іван.

Тож помалу і вибудували свою фортецю. Кажуть, своє опалення – дуже зручно: родина може його вмикати тоді, коли в місті його вже давно вимкнули. Вони самостійно регулюють тепло в оселі, не залежать від третіх осіб.

Та найголовніше для подружжя це те, що їхні дітки - веселі щебетуни 8-річний Артемко та 7-річний Костя, живуть, вдихаючи чисте повітря, далеко від міської метушні.

4

А, буває, усією сім’єю стаємо на лижі та гайда в поле. Дозвілля має бути цікавим, бо господарчі клопоти будуть завжди, а дитинство в малечі лише раз».

Любить сім’я Корнійчуків проводити тихі вечори за читанням книг, грою в шахи або в настільний хокей.

Щоправда, з переїздом у село із професійною зайнятістю в молодих батьків нічого не змінилося: Іван - бухгалтер-програміст приватного підприємства «Професійний робочий одяг», його дружина, педагог за освітою, нині працює на заводі Кромберг Енд Шуберт. В обох вища освіта.

«Власне, вихованням синів, в основному, займається дружина. От знаєте, працювати з дітками, це не тільки її професія, а стан душі. Інколи сам зачаровуюся тим, як вона вміло підбирає слова та доступно пояснює», - каже Іван.

Тетяна вважає себе щасливою людиною. В селі тихо, ніхто нікуди не поспішає, мало машин, навколо природа й багато зелені.

«Ми – господарі на своїй землі, нам доводиться багато працювати, але все, що ми зробимо, таким і залишається: ми навели лад в обійсті, підстригли траву, щось посадили – цього ніхто не переінакшить, не зламає, не вирве, як зробимо, так нам і буде, – підсумовує Тетяна. – Це дуже приємне відчуття».

«Мені дивно, коли молоді люди їдуть до Польщі, працюють там по 16 годин на добу. Якби вони тут так ставилися до роботи й з такою ж віддачею та дисципліною працювали, то заробили б і на Батьківщині не менше. Так, в нас багато проблем, от, до прикладу, в Олександрівці немає дороги, але кожну проблему можна вирішити. Головне - бажання працювати та стійка віра в результат», - додає на завершення Іван.

Корнійчук впевнений, що насправді, попри сталий стереотип, багато молоді прагне жити в селі, просто ми про них не знаємо.

А ви знаєте сім’ї, які переїхали з міста в село та ведуть господарку? Тоді напишіть про них нам надіславши повідомленні на адресу [email protected], а ми повідаємо цілому району, що жити на селі – це круто!

Ірина Зенц