Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Майже 20 років по ворончинській багнюці на саморобному інвалідному візку

13:35 25.10.2017
3385

Як живе 32-річний Михайло Павловський з Ворончина Рожищенського району.

Дорога до Ворончина вкрай погана, особливо, коли звернути з центральної на ґрунтову, яка веде до будинку Михайла.

Якраз сіяв дрібний дощ і частина дороги, що встелена глинкою, ставала просто небезпечною. Тут краще йти пішки, або ж їхати трактором.

Нас зустрів молодий, вродливий чоловік з щирою, привітною усмішкою і живою іскринкою в очах на інвалідному візку. Михайло Павловський виявився дуже товариським. Говоримо про погоду, господарку, життя… Власне, про життя - найболісніше.

Коли Михайлові було п’ять років, він, як і всі дітлахи, побіг на ковзанку. Впав, забив ногу. Спочатку на це не звернули увагу, з ким не буває. Та, коли у наступні дні болі в нозі не припинялися, почали їздити до лікарів.

Ні в райлікарні, ні в області, навіть у Києві, не могли встановити причину нестерпного болю, що мучив дитину. Були, навіть, припущення, що це рак крові, але його не підтвердили. Від безпорадності батьки не знаходили собі місця. Тим часом Михайло пішов до першого класу. А хвороба прогресувала…

З болем пригадує Михайло роки, коли почалися найбільші проблеми. «Ревматоїдний артрит», – діагностували лікарі, коли дев’ятирічному Михайлові хвороба вже повикручувала ноги та руки. Цілих п’ять років він не міг навіть сісти.

Неможливо уявити, як перенесли це все батьки, які, за словами чоловіка, були неймовірно хорошими людьми.

В чотирнадцять почалася ремісія. Михайло вже міг сам рухатися. Їздили на лікування до Луцька і до Києва. Мабуть, не варто переповідати про важкі випробування, які випали на долю чоловіка. Бо їх словами не передати.

«В 2007 році я прочитав про лікаря з Дніпропетровська, який спеціалізується на таких хворобах, як у мене, – пригадує Михайло. – Тоді вирішили з батьком поїхати до нього. Хоча консультація й коштувала 3,5 тисячі гривень, але хотілося вірити, що він допоможе.

Проте не передати моє розчарування після розмови з ним. Він не призначив нові ліки, ні! Він розробив для мене спеціальну дієту, основану на харчуванні кашами, салатами та свіжо приготованими соками та морсами».

«На останок лікар додав: «Запам’ятайте, таке лікування принесе свій результат не завтра і не через місяць. Десь за півроку ви відчуєте покращення. В здоровому тілі хвороби нема». Важко вірилося, що може це допомогти, коли у мене десять років не спадала температура, я сидів на сильних знеболювальних, а вони все рідше мені допомагали», - каже Михайло.

Та що вдієш в такій ситуації? Зваживши всі за та проти, Михайло вирішив спробувати. Приблизно через тих же півроку в чоловіка таки нормалізувалася температура. Хоча болі, особливо у весняно-осінній період, турбують по сьогодні.


Батьки померли в один рік

«Я дуже вдячний батькам, бо вони всі роки були для мене основною підтримкою, – з сумом зазначає Михайло. – Це ж уявіть, на одну їжу для мене та приготування соків скільки мама витрачала сил та часу…».

Та, як кажуть в народі, біда ніколи одинцем не ходить: усе в парі. 14 січня 2017 року на 56-му році життя, померла мама Михайла. Це стало невимовним горем для осиротілих чоловіків.

Батько став для сина цілим Всесвітом. Тому, коли у нього почалася ломота в тілі, Михайло заручався підтримкою знайомих та возив батька по лікарях. Довго не могли знайти причину, лише згодом виставили діагноз – IV стадія раку.

Та, на жаль, було вже надто пізно і 64-річний чоловік за два тижні просто на очах змарнів, а 22 липня відійшов у Вічність.

Змиритися із втратою ще одного Ангела охоронця було надто важко. Ще й сьогодні Михайло не розуміє, як так могло статися: двоє здорових, міцних людей, батько завжди і зарядку робив, і холодною водою обливався, які жили та будували плани на майбутнє, тримали чималу господарку, коня, худобу, птицю, враз станули на очах, як свічі…

«Важко, бо я все життя прожив з ними, розумієте!? Вони завжди були поруч, - каже Михайло. – Морально дуже важко, ще вдень, як вдень, а коли вечір приходить, хоч вовком вий…».

«На майбутнє планів не будую…»

Западає тиша… У горлі застряє клубок, а в голові лише одна думка: а як він житиме, що ж буде далі!? Ніби зчитуючи це запитання з мого лиця, Михайло каже: «На майбутнє планів не будую. В мене така хвороба, що можу завтра з ліжка не встати. День прожив і дякую Богу за нього».

Після смерті батьків, Михайло залишився сам. Попродав господарку, бо ж доглянути нема кому, тримає лише те, чому ще може дати раду: кури та кролі. Бідкається, що немає кому засіяти біля хати город, щоб бур’яни не розводилися. Сусіди добрі, допомагають. Та думки про зиму гнітять душу.

«Не знаю, як то буде взимку: газу немає, треба буде дров наносити, щоб грубку палити. Проблема на нашій вулиці й з електрикою. Коли десь трохи вітер сильніший – обриваються дроти, а поки приїдуть зроблять, то проходить багато часу. Тоді не їсти не зварити, ні соку видушити…».

Та й, щоб добратися до центру села, аби купити круп та хліба, Михайлові треба їхати добрих три кілометри, отією дорогою з глинки! Повірте, це дуже важко! І хоча його спеціальний візок, змайстрований батьком, досить міцний, подолати таку відстань і такою дорогою велика проблема навіть для повністю здорової людини.


«Це раніше фермери тією дорогою глину возили, частина розсипалася, перемішалася з багнюкою і зробилося болото, – говорить Михайло. – Особливо важко те, що я не можу ні до магазину дістатися, ні до кладовища, щоб провідати могили батьків. Звертався до сільського голови, щоб якось замостити ту ділянку дороги. А він мені каже, що по всій Україні немає доріг. А на мою думку, все ж таки можна щось зробити, от, наприклад, розбирали стару ферму, взяли б пару фур бою та й замостили її».


Допоможемо разом!

Оскільки захворювання Михайла Павловського вимагає спеціального харчування та постійного дороговартісного лікування просимо всіх, хто має змогу підтримати людину з особливими потребами фінансово.

Кошти можна перерахувати на картковий рахунок Приватбанку 4149 4378 5830 5251 виданий на ім’я Павловського Михайла.

Також чекаємо конкретних пропозицій і добросердечних ініціатив з боку всіх, хто може чимось допомогти Михайлові на адресу [email protected].

Ірина Зенц

Коментарі

Рожищанка

22:36 25.10.2017

Треба допомогти

отаке життя

12:33 27.10.2017

Лише Бог дає глибину в житті вірю Міша відчуває Бога як ніхто інший при такому діагнозі вдячний і привітний

19 вересня
Вчора
17.09.2018
16.09.2018
15.09.2018
14.09.2018
13.09.2018
12.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин