Віктор ПРОКОПЧУК: «Доки ми самі в своєму домі не наведемо лад, діла не буде!»

Кандидат у депутати Волинської обласної ради по виборчому округу № 36 від БПП «Солідарність» Віктор Прокопчук уже добре знає проблеми краю і як бізнесмен, і як політик, адже попередньої депутатської каденції він прийшов до влади, щоб, зокрема, відстояти інтереси компанії, яку очолював (Волинське та Рівненське представництво «Лукойлу»). І вже тоді стикнувся з недоліками недолугої адміністративної та податкової систем…

Ми порозмовляли про те, що змінилося з того часу, про реформи, які або роблять, або не роблять, та про проблеми Рожищенського району, які потрібно вирішувати.

– Минулого разу ви прийшли в облраду, щоб захистити інтереси свого бізнесу. Що ставите собі за мету сьогодні?

– З того часу серйозно змінилась ситуація в суспільстві, й уже такої необхідності захищати свою справу нема. Проте зараз є інші, не менш важливі проблеми – економічні. От що таке обласна рада? Там практично нема грошей, там нічого ділити. А в новому контексті (після впровадження територіальної реформи. – авт.) роль обласної ради взагалі буде зводитись до органу суто представницького. Тому що бюджети підуть униз. Але ці два роки попереду дуже важливі. Тому що формуються нова громада та нові соціальні відносини. І тут багато залежатиме від прийнятих рішень.

Я хочу бути причетним до зрушень у цій країні на краще. Надіятися, що хтось приїде з Америки чи Польщі й зробить нам добре, – марна справа. Доки ми самі в своєму домі не наведемо лад, діла не буде!

– З чого почнете ці зміни, якщо вас оберуть?

– Уже почав. Зараз маємо кілька дуже важливих для округу і області в цілому питань, які я веду вже кілька років. Зокрема, якість газу і електроенергії, які подаються. Ми намагаємося переламати олігархічні монополістичні структури (облгази, обленерго) і змусити їх працювати у конкурентних умовах, за правилами західного капіталізму, які вигідні й громадянам, і бізнесу.

Уряд націлює нас на те, щоб відходити від газу. Та це теж не панацея. Українського газу добувається достатньо, щоб забезпечити потреби громадян і підприємств. Тільки за якими тарифами ми його маємо?.. Це проблема державного рівня. «Нафтогаз» як держкомпанія, якою на користь приватного власника керує приватний менеджмент, борги залишає державі, а активи виводить в офшори. Це війна на рівні держави… Війна олігархічної та капіталістичної, ринкової систем. І наше завдання − змусити ці компанії працювати, як належить…

− Але яким чином, якщо, як ви зауважили, невдовзі роль облради зведеться до суто представницького органу?

− Ми будемо ініціювати питання до обговорення. Бо що таке облрада? Це трибуна, з  якої ти можеш щось сказати. Тому ці вибори такі важливі, й не в фінансовому плані чи політичному. Два роки пролетять дуже швидко. І для олігархічних кланів ці вибори – останній шанс. Бо якщо зараз вони не наберуть підтримки чи не куплять її, це покаже всім, що вони її не мають. А тоді будуть змушені працювати на рівних умовах з усіма.

Інше нагальне питання – управління держмайном. Так, у віданні облради — до 130 підприємств, установ  і закладів. Це фактично бізнес-підприємства. Значна частина керівників цих підприємств – глибокі пенсіонери. І як у бізнесмена в мене виникає запитання: як може існувати підприємство, яке не заробляє на себе, але директор якого всіма силами намагається втриматись на посаді? Чому ми не ставимо їм бізнес-плани?  При цьому купа молодих активних людей не має роботи. А голова облради може одноосібно продовжувати людині контракт чи звільняти. Навіть якщо проти депутати, громада...

Тому, якщо мене знов оберуть депутатом, вимагатиму створення громадської комісії з первинного відбору кадрів на заміщення вакантних посад, до якої потрібно залучили спеціалістів високого рівня, профільних фахівців, громадських активістів. Я нічого не вигадую! Так робиться у тій же Польщі, Литві. На депутатську комісію відбиратимуться 2-3 кандидатури, які вже пройшли слухання в комісії громадській. Проект такого рішення давно вже мною розроблений, він у списку питань до розгляду.

− Перейдемо до проблем округу № 36, від якого балотуєтеся...

− Передусім потрібно зробити дороги. Причому всі! Так, ми підрахували, що ремонт дороги Рожище−Сокіл−Навіз обійдеться приблизно у 50 млн грн. З Рожища до Незвіра − в 5,5 млн. Нам вдалося вибити з обласного бюджету на цю дорогу 147 тис., і ще 50 тис. дала Носачевичівська сільрада. Інше питання - як ці роботи будуть виконуватись. Я дав депутатський запит, щоб мені написали розрахунок:  хто освоюватиме ці кошти, коли робитимуть дорогу, які гарантійні зобов’язання… Ми хочемо тримати це на контролі. Щоб не ходили знов дядьки чоботами ями заляпували, а потім казали, що пророблена величезна робота. А гроші вже пішли...

Маємо ще одну серйозну проблему. У зв’язку з тим, що дорожчають енергоносії й ми переходимо на європейську енергоощадну систему споживання, постає питання про утеплення приміщень, заміну обладнання, котлів тощо. Та жоден котел, газовий чи твердопаливний, не дасть ефекту, якщо будуть дірки в стінах чи старі дерев’яні вікна. Тільки уявіть! В Україні середня хата площею 80-100 кв. м споживає енергії в 3,5 раза більше, ніж у Польщі. Бо не утеплена, обладнання неефективне. Сьогодні діє державна програма, яка дає можливість отримати кредит на такі види робіт. Держава компенсує тіло кредиту, але сума обмежена − до 30 тис. Грубо кажучи, це вартість котла. Утеплення − дорожче.  І нинішні високі тарифи − це своєрідний спосіб змусити людей утеплити помешкання, змінити котли і систему опалення… Ці питання, знову ж таки, потрібно піднімати в облраді.

– На ювілеї Рожищенської  бібліотеки для дітей її керівник згадала про те, як ви свого часу посприяли їм з отриманням та ремонтом приміщення. Якими ще добрими справами допомагаєте району, рожищенцям?

–  Добрі справи роблять тихо, інтимно і без зайвої суєти. Це піар робиться голосно, із залученням багатьох людей. Звісно, я, моя сім’я, друзі робимо немало. Допомагаємо нашим хлопцям на Сході. Можна скласти список із сумами. Це дуже гарно звучатиме, але це буде соромно…

Стосовно того випадку з бібліотекою, що ви згадали… Я тоді ще працював у районній раді. До відання моєї комісії входило майно. І коли наші рожищенські бібліотекарі прийшли просити приміщення, я подумав: ну що воно з того вийде? Те приміщення в такому жахливому стані… Але, бачте, вийшло! Так буває, коли люди щось роблять, а не чекають, доки саме впаде… Це великі ентузіасти! Потім вони виграли грант на комп’ютерну техніку (проект «Бібліоміст» – авт.), але їм потрібна була частка для співфінансування. Знову звернулися до нас. У результаті закупили меблі в кабінет, столи для комп’ютерів. І зараз це одне з небагатьох у нашому районі місць, куди хочеться іти – дітям і дорослим…

−  Як вам як підприємцю співпрацюється з районною владою?

−  В мене така робота, що мушу працювати з будь-якою владою. Бо беру на себе зобов’язання перед людьми, які в мене трудяться  (у  Віктора Миколайовича сімейний бізнес – розважально-відпочинковий комплекс «Мальованка»  – авт.). Але то не означає повний «одобрямс» будь-якому рішенню влади. Є ж конструктивні форми роботи. З керівництвом райдержадміністрації проблем у мене не було ніколи. Я їм не заздрю: можливостей практично нуль, а зобов’язань – купа. Більше того,  всі прекрасно розуміють, що незабаром районна влада стане суто номінальною. І спробуй щось зробити в такій ситуації. Але роблять, стараються.

− А як ви оцінюєте політику Президента, очільника БПП «Солідарність», від якого балотуєтесь?

−  Є така приказка: місце сидіння визначає кут бачення. Ми зараз бачимо тільки фасад: хтось потиснув руку чи не потиснув, обізвав чи посміхнувся. А що було закладено в це, який дипломатичний чи політичний хід – цього не видно. Тому оцінювати політику президента чи уряду – це невдячна робота.

Як економіст можу сказати таке. Намагання Порошенка та Яценюка згладити, затягнути реформи – територіальну, судову, податкову – то неправильно. Реформи або робляться, або не робляться. І найбільша проблема в тому, що і глава держави, і уряд не дають зримої перспективи для громади. Наприклад, сьогодні нам треба затягнути паски, але завтра ми зможемо зробити те-то. А вони такого не кажуть, не показують людям перспективи. Цим і маніпулюють інші політичні сили. Тим часом українці втрачають віру, що щось зміниться. Вони вже не готові терпіти, хочуть жити по-іншому. І тут може бути серйозне протиріччя «низи не хочуть, верхи не можуть»…

– Який вихід бачите з такого становища?

– Вихід – самим підмести свою хату.  Щоб ці реформи принесли користь. Коли громада отримає можливість звільнити того ж суддю-хабарника, тоді виникне так звана конкурентність. А чому її не повинно бути? Конкуренція стимулює до професійного й особистісного росту. Ви знаєте, що  половина бюджету польських громад формується з Євросоюзу? А ми не вмієм просити… Бо тут треба і проекти писати, і плани розвитку… Сільські голови - в цілому хороші люди. Але не здатні мінятися.

Розумієте, зараз відбувається боротьба між тим, як було,  і як має бути. Ми не знаємо, як має бути, нам ніхто розумний цього не розказав. Але ми не хочемо, щоби було, як раніше. Бо це дорого, неефективно, та і несправедливо, врешті-решт.

– І наостанок,  до чого прагне Віктор Прокопчук не тільки як політик, підприємець, а й як патріот і сім’янин?

–  Мене питають: от чого ти хочеш, нащо тобі ті вибори?.. Я не лукавлю,  і це дає якусь силу. Не хочу виїжджати за кордон. Хочу, щоб тут, в Україні, жили мої діти і внуки.  Хочу показати їм, як має бути правильно. Як жити чесно, по-європейськи у своїй країні.

Є таке єврейське прислів’я: той,  хто не вчить дитину ремеслу,  вчить її розбою... На жаль, у нас втрачена традиція поколінь – моральна, житєйська, сімейних цінностей, — бо фактично два покоління було знищено. Сім’я в цьому світі втрачає роль як соціальний інститут. А я хочу це зберегти, навіть як мене не буде.

Розмовляла Алла ОЖИЄВСЬКА