Вперше публічно Гімн «Ще не вмерла Україна» прозвучав у Рожищенському БК, – Марія Рейкіна

28 червня Україна відзначає 22 річницю від дня прийняття Верховною Радою України Основного Закону держави - Конституції України.

У цьому документі, стаття 20, визначено основні символи нашої держави: Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України. Мова йтиме про один з символів нашої держави - Державний Гімн України, який має свою історію. За дослідженням професора Івана Головацького, творцями цього Гімну були поет Павло Чубинський (1839-1884рр.) і композитор Михайло Вербицький (1815-1870рр.).

Що є дивовижного у цій історії? Авторами були представники територій двох віддалених одна від одної частин України, які перебували під різними окупантами: наддніпрянець Павло Чубинський, галичанин Михайло Вербицький (це підкреслювало соборність українських земель).

Хто ж такий Павло Чубинський? Народився він 27 січня 1839 року на хуторі поблизу Києва. Його родина походила з давнього роду козацької старшини. Навчався він у Петербузькому університеті на юридичному факультеті. Навчаючись в університеті, він бере активну участь у Кирило-Мефодіївському братстві, співпрацював з Кулішем, Костомаровим. У цей період у Павла Чубинського розкривається поетичний талант.

У 1861 році він закінчує університет і присвячує себе справі боротьби за відродження культури свого народу. Збагнувши небезпеку національного відродження України, російський царизм у 1862 році за «українофільську» діяльність Павла Чубинського заслав на поселення до Архангельська. А 1863 року за сумнозвісним циркуляром Валуєва почалася насильницька русифікація населення України.

Саме цього страшного для України 1863 року з далекого північного заслання Павло Чубинський передає вірш «Ще не вмерла Україна», а написаний він був в 1861 році після смерті Тараса Шевченка та його перепоховання на Вкраїні, у Каневі.

До вашої уваги подається текст вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».

Ще не вмерла Україна ні слава, ні воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля,

Ще розвіє чорні хмари, і біля віконця,

Ми у своїй українській хаті дождемося сонця.

 

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануємо ми, браття, у своїй сторонці.

 

Наливайко, Залізняк і Тарас Трясило

Із могили нас зовуть на святеє діло.

Спогадаймо ж славну смерть лицарів козацтва,

Щоб не стратить марно нам свойого юнацтва.

 

Гей Богдане-Зиновію, необачний сину,

Нащо віддав на потану неньку-Україну.

Щоб вернути її честь, станем курінями.

Наречемось Україні вірними синами...

 

Наші братчики-слов’яни вже за волю встали.

Не діжде ніхто, щоб ми позаду зостались.

Тож вставайте разом всі, братчики-слов’яни,

Тоді згинуть вороги, і воля настане...

 

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І докажем, що ми, браття, козацького роду.

Гей о гей же, браття милі, нумо братися за діло.

Гей о гей, пора вставати, пора волю здобувати.

Через короткий час рукопис Павла Чубинського потрапив до відомого львівського літератора Ксенофонта Климковича, і він надрукував цей вірш «Ще не вмерла Україна» одночасно з «Заповітом» та «Мені однаково» - як вірші Т.Шевченка, а тому певний період часу вважали, що вірш «Ще не вмерла Україна» написав Шевченко, але в скорому часі автор став відомий.

І збірка потрапила до священика, композитора, уродженця с.Улюч Добромильського повіту на Львівщині Михайла Вербицького, і він написав музику на вірш Чубинського «Ще не вмерла Україна». Цей твір Чубинського-Вербинського «Ще не вмерла Україна» вперше був виконаний у 1865 році у Перемишлі.

Відтоді Перемишль став неначе розсадником музикально-культурного патріотичного життя. Під впливом творчості і зв’язків з великою Україною в гімназіях Перемишля та інших галицьких містах засновувались таємні гуртки. Обидві частини поневоленої України інтенсивно, хоч і нелегально проводили формування національної свідомості. Перемишль тривалий час був осередком національної культури.

Наприклад, в українському дівочому інституті у 1901 році на публічному концерті, приуроченому Тарасу Шевченку, на якому серед інших пісень була виконана пісня «Ще не вмерла Україна». Доповідь, з якою виступила викладач О.Домбичевська, вона закінчила словами: «Україна ще не вмерла, та не вмре». Після цих слів була виконана пісня на слова І.Франка «Не пора, не пора москалеві й ляхові служить».

10 листопада 1901 року студенти Львівського університету співали пісню «Ще не вмерла Україна» на студентському віче. За виконання пісні «Ще не вмерла Україна» організаторів віче було виключено з університету, почалось системне гоніння, переслідування, катування, колючі дроти...

Не зважаючи на доведення молоді до відчаю переслідуванням, тортурами, в’язницями, вона трималась мужньо і самоорганізовувалась... Коли розпочалась Перша світова війна 1914 року, молодь створила Український легіон - Українських січових стрільців. При виході першої сотні 10 вересня 1914 року на оборону Карпат комендант УСС М.Галущинський проводжав їх словами «Ще не вмерла Україна».

Пісня «Ще не вмерла Україна» ставала масовою, і навіть у таборі військовополонених українців з російської армії Фрайштадті (Австрія). Під бурхливу овацію був проспіваний Гімн «Ще не вмерла Україна» 11 січня 1918 року, після прочитання М.Грушевським IV Універсалу (проголошення самостійності України) і оголошення результатів голосування у Будинку Центральної Ради в Києві.

Величним відспівуванням національного Гімну «Ще не вмерла Україна» закінчилось 19 жовтня 1918 року засідання Української Національної Ради у Львові, на якому було проголошено Східну Галичину територією Української держави. У міжвоєнний час на Західних територіях України у всіх патріотичних зібраннях виконувався патріотичний національний Гімн.

У боротьбі за українську державність у березні 1934 року сейм Карпатської України проголосив своїм державним Гімном пісню «Ще не вмерла Україна», державною мовою - українську мову і синьо-жовтий прапор з тризубом.

Під час Другої світової війни 30 червня 1941 року після зачитання Я.Стецьком Акту про відновлення української державності учасники Народних Зборів виконали Гімн «Ще не вмерла Україна».

Історія утверження національного українського Гімну для нас не буде повною, коли обійти наше рідне Рожище в районному вимірі. У Рожищенському районі, як і на Волині та в Україні, вирували буремні події на шляху відродження самостійності України. Яскравим свідченням цього є монографія В.Я. Малиновського «Становлення і діяльність Народного руху в Рожищенському районі».

В одному з епізодів цієї книги відмічено, що важливим напрямом діяльності Рожищенського руху було відзначення історичних національних подій, які ігнорувались державою в той час, в час комуністичного режиму. Саме такою історичною подією було 22 січня - День Соборності України. В підготовці до цього свята найбільші складності виникли з репертуаром, адже, як виявилось, в районі жоден з колективів не виконував національних творів, зокрема Гімну "Ще не вмерла Україна". Було вирішено запросити з Луцька рухівський хор "Посвіт" під керівництвом Ростислава Кушнірука. На той час цей колектив у своєму репертуарі мав майже всі повстанські та стрілецькі пісні. 

22 січня 1991 року урочистий вечір розпочав голова РОНРУ О. Оверчук, який привітав присутніх з визначним святом. Хор "Посвіт" виконав національний Гімн "Ще не вмерла Україна".

Отже, вперше публічно прозвучав національний Гімн "Ще не вмерла Україна" в Рожищенському районному будинку культури 22 січня 1991 року. А після урочистої частини вечора відбувся концерт. Хор "Посвіт" виконав цілу низку патріотичних пісень, зокрема "Десь там, на півночі Волині", "Не пора, не пора", "Спіть, хлопці, спіть"... А у виконанні вокально-інструментального ансамблю "Край" під керівництвом В. Малиновського прозвучали вперше на цій сцені "Ой у лузі червона калина", "Народний рух" Тараса Петриненка, "Гей ви, стрільці січовії"... Закінчився концерт духовним Гімном України "Боже Великий, Єдиний".

Пройшло чимало часу української бездержавності, і тільки 24 серпня 1991 року Верховною Радою України був проголошений Акт незалежності України, всенародно схвалений 1 грудня 1991 року. Однак офіційним Гімном Української держави Конституцією України 1996 року було визнано тільки музику М.Вербицького без слів.

І лише 4 березня 2003 року Верховною Радою (конституційною більшістю) був затверджений текст Державного Гімну (фрагмент вірша П.Чубинського). Слід відмітити , що жоден із представників фракцій Комуністичної і Соціалістичної партій за прийняття тексту Гімну не голосували. Тепер велично звучить повний Гімн України...

Слова П.Чубинського співзвучні зі словами І.Я. Франка:

Довго нас недоля жерла,

Досі нас наруга жре,

Та ми крикнем: «Ще не вмерла,

Ще не вмерла і не вмре».

Це підтвердив історичний час відродження державності України: пісня «Ще не вмерла Україна», яку співають як національний Гімн. Вона велично звучала під час Помаранчевої революції і Революції Гідності.

Понад 150 років тому ця пісня викликала страх у кількох режимів - царського, польського, румунсько-боярського. У недалекому минулому за виконання цієї пісні, поширення її тексту можна було тяжко поплатитися і на батьківщині П.Чубинського: згаданий вірш був строго забороненим, не входив до жодних видань.

І лише наприкінці 1989 року на Книшевому кладовищі в м.Борисполі, де встановлено дубовий хрест та кам’яну плиту, було викарбувано перші рядки пісні «Ще не вмерла Україна».

Шановні громадяни, шануймо один із символів нашої держави - Гімн України! Співаймо його стояче, поклавши нашу правицю на серце, бо мільйони наших предків віддали своє життя у муках і тортурах за нього: тіло й душу положили за нашу свободу. Шановні краяни, з днем Конституції України, основним Законом нашої держави! Живіть за Основним Законом, що навіки поєднав усіх українців!

Марія Рейкіна