Рожищанка виховала модельєра зі світовим ім’ям
Коли йдеться про історію українського одягу, на думку спливає одне чудове ім'я – Галина Григорівна Стельмащук.
Пані Галина – завідувачка кафедри історії та теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв, доктор мистецтвознавства, професор, академік Національної академії мистецтв України, наша землячка родом із волинського села Городині, нині Рожищенського району, – пише науковий працівник Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку Валентина Ковальова на сторінках ІА «ВолиньPost»
Чи думала маленька дівчинка, позбавлена батьківського тепла та втіхи, чи мріяла сягнути такої гори?! У чотири рочки довелося їй пізнати сиротинство, адже батьків арештували та вивезли 1948 року до таборів. Школу закінчувала у дитячому будинку села Крупа поблизу Луцька.
Вступала до місцевого педагогічного інституту. Не прийняли з відмінними оцінками. Збіг обставин? Не думаю, мабуть вивчили ретельно біографію, репресовані батьки, що було на той час нормою щодо квоти вступу до вишів. Поїхала до Чернівців, де вивчилась у профтехшколі. Диплом отримала за спеціальністю «Художнє оформлення, моделювання виробів текстильної і легкої промисловості».
Пройшла шлях від помічника майстра до інженерно-технічного працівника на трикотажній фабриці «Промінь» у Львові, дизайнер трикотажних виробів. Закінчила Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва у1971 році. Від 1976 р. - на науковій роботі у Львівському відділенні ІМФЕ ім. Рильського (тепер Інститут народознавства НАН України), від 1989р. і до сьогодні на педагогічній роботі у Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв). Від 2003р. очолює кафедру історії і теорії мистецтв.
Має друковані монографії, навчальні посібники, розділи у колективних наукових виданнях НАН України. Регулярно публікується у періодиці (близько 400 публікацій). Наукові напрацювання Г. Стельмащук відомі в Україні і за кордоном. Вона публікувалась у часописах США, Канади, Польщі, Білорусі.
Наше знайомство сталося у 1986 року. Я працювала у Волинському краєзнавчому музеї. Із колегою по роботі вирішили поїхати до Львова на вихідні. Я до одногрупниці, подруга до тітоньки. Мене запросили у гості, тоді ще на колишню вулицю Кутузова, у квартиру Маї Білан. Там сталися наша перша зустріч та знайомство, яке продовжується роки. Тітонька захопила мене відразу і назавжди. Це безупинне джерело ідей та їх втілення у життя. Вона, як яскраве сонце, вселяє надію, надихає, вчить працювати, показує дорогу і повертає віру у себе.
«Галина Стельмащук не належить до львівських модниць, але вона як педагог і наставник виховала багато учениць, котрі стали першокласними дизайнерами у сфері моди. Серед них – модельєр зі світовим ім’ям Роксолана Богуцька. Як треба знати й любити свій предмет – історію мистецтва, щоб зацікавити студентів, котрі під її керівництвом захистили півтора десятка дисертацій! Педагог Галина Стельмащук відкриває для своїх учнів народний стрій як невичерпне джерело для реалізації нових мистецьких проектів» - пише авторка статті Лариса Марчук у журналі «Віче».
«Майже сорок років вона збирає та досліджує етнографічний матеріал і видає книги про те, як одягались українці від найдавніших часів до наших днів. У наукових працях Галина Григорівна переконує, що народний одяг – це та форма, за якою прихована глибинна ідея нації, духовне джерело життєдайної творчості винятково талановитого, кмітливого народу.
Щоденні лекції в академії мистецтв Галина Стельмащук поєднує з науковою роботою та активною участю в сучасному художньому процесі. Вона реалізувала ще два важливі проекти. Перший із них це розділ «Мистецтво» в об’ємному виданні-довіднику «Діловий світ України», де у статті «Художнє життя Львова» вміщено репродукції робіт 70 львівських митців з короткими даними про авторів.Це видання свого часу дуже підтримало львівських художників. Другий проект – каталог і водночас довідник: «У XXI століття – з мистецтвом». Тільки Галина Стельмащук уміє так неупереджено й сумлінно фіксувати прояви мистецького процесу без навішування мінусових чи плюсових ярликів. Вона як мистецтвознавець – бажаний гість на мистецько¬культурних проектах».
Тримаю в руках найновішу книгу, яка має ні з чим не порівняний дух свіжої поліграфічної фарби та дорогого паперу – «Христина Кишакевич-Качалуба». Видання 2018 року. Автор Галина Стельмащук. Але найдорожче для мене у цій книзі – на розгортці дарчий напис. Вихід у світ цього видання співпав із 75-літтям автора. До ювілею прийшлася й нагорода – Орден княгині Ольги ІІІ ступеня.
«Ще один великий і кольоровий фоліант, що викликає гордість за українську націю — «Українські національні головні убори». На обкладинці – портрет дівчини з Коломиї у весільній короні з гусячого пір’я. Альбом ілюстрований унікальними репродукціями картин відомих художників, які писали портрети і сюжети з життя українців – козацької старшини, гетьманів, козаків, княгинь, простолюдинів.
Тут представлені сучасні фотографії моделей у вінках, коронах, стрічках, намітках, для яких у давнину купували в заморських купців атласні та парчеві стрічки, пір’я страусів, венеціанське скло, морські корали, перлини. Головні убори прикрашали також квітами з шовку, паперу, воску».
Дякую долі та моїй дорогій Руслані Мотовильській (Приступі) за таке дивовижне знайомство із тітонькою. Пишаюся цим і горжуся, що є на нашій землі такі люди.
«Коли Галина Стельмащук починала досліджувати народний одяг, відчула опір деяких відомих радянських учених. Вона вперше розробила тему традиційних голов¬них народних уборів українців. «Знавці» від культури заперечували той факт, що одяг наших пращурів із різних регіонів узагалі може бути предметом наукових досліджень. Однак, етнограф була наполеглива й зуміла зібрати для сучасників унікальний матеріал».
Це є приклад того, як робота перетворюється в задоволення, приклад того, як наполегливо потрібно йти до своєї мети і досягати вершини.