Сальто через кермо, розірваний ланцюг та адреналін: велопригоди рожищан з Білою Вороною
5332
Активний відпочинок та здоровий спосіб життя стають все популярнішими в українському суспільстві.
Мешканці невеличких містечок в цьому напрямі не відстають від жителів мегаполюсів, які завдяки велотуризму пізнають Україну.
Яскравим прикладом є сім’я Олега та Тетяни Вілігурських з Ківерець. Чоловік – викладач кафедри теоретичної та математичної фізики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Дружина –дизайнер, веб-розробник сайтів.
Олег та Тетяна Вілігурські познайомилися у 2010 році. Цих людей поєднала, як кажуть у народі, легкість на підйом. На той час в обох уже були діти від попередніх шлюбів, згодом з'явилася спільна донечка Ніка. Їхня сім'я одразу перетворилася на багатодітну, але це не завадило подорожувати й накручувати тисячі кілометрів на двох колесах.
«Уже кілька років, як ми мандруємо сім'єю, переважно велосипедами, але трохи й пішки. Подорожі організовуємо у різному складі: часом з дітьми, часом самі.
Спочатку це були безсистемні і спонтанні поїздки у своє задоволення, але коли стали трохи їх описувати у своєму блозі «Біла Ворона», помітили, що люди це читають і цікавляться. Створили ще й сторінку на Facebook, головне призначення якої - пошук однодумців», - розповідає про сімейне захоплення Тетяна.
До слова, Вілігурські побували вже у багатьох областях, зокрема, у Волинській, Рівненській, Львівській, Івано-Франківській та Хмельницькій. Відвідали різні озера: Світязь, Люб’язь, Карасинське, Глинське, Крижівське. На велосипедах навіть до Карпат добралися. У горах милувалися водоспадом, річками, скелями Довбуша, фортецею Тустань...
У суботу, 10 березня, Вілігурські анонсували велозаїзд «Шістдесят дев'ять», маршрут якого пролягав через Рожище-Дубище-Носачевичі-Вишеньки-Крижівку-Луків-Четвертню-Словатичі-Суськ-Звози-Бодячів-Заброди-Ківерці. Протяжність – трохи менше 60 км.
Журналісти Район.Рожище запитали у веломандрівників чому обрали саме цей маршрут, чи відгукнулися на пропозицію прокотитися з вітерцем рожищани та які форс-мажорні пригоди довелося пережити.
«Поблизу рідних Ківерців ми вже об'їздили все, що могли, - посміхаючись мовить Тетяна. - Тому практикуємо під'їжджати поїздами, а далі вже - своїм ходом. Наприклад, у блозі «Двоє в зимовому лісі» ми писали про те, як Біла Ворона взимку з ночівлею у засніженому морозному лісі два дні шукала пригод. Цього разу вирушили на Рожище.
Оскільки я сама родом з Топільно, тому Рожище мені зовсім не чуже. Також хотілось знайти місцевих людей, які теж цікавляться велотуризмом. Біля вокзалу нас зустріло четверо рожищан, троє з яких поїхало з нами, четвертий мав бажання, але цього разу не зміг. Але була ще одна дівчина, яка заради цієї мандрівки приїхали з Луцька своїм ходом».
«Перепони були. Я вперше в житті зробила сальто з перельотом через кермо велосипеда. Добряче забила коліно і руку. Принагідно хочу закликати велосипедистів користуватись велошоломами. Привіт рожищанам, які ще не настільки цінують свої голови (сміється, - авт.) У Петра Матвійчука з Рожища, який професійно займається велоремонтом, на вкрай складній ділянці порвався ланцюг. Цю проблему він виправив за 5 хвилин.
Далі ми весело місили болото. Трохи згодом Юра Биков по коліна намочив ноги. Потім він безтурботно ходив босяка по лісу, поки його шкарпетки підсушувались біля багаття», - захопливо розповідає про пригоди наша співрозмовниця.
«Плануємо проводити різнопланові заходи і у себе в Ківерцях, і не тільки. Хочемо, щоб до нас приєднувались і велосипедисти цілими сім'ями. Приємно здивувала зацікавленість рожищан у таких заходах. Порадувало, те, що вони були не тільки вправними велосипедистами, а й цікавими співрозмовниками, хоча ми вперше бачились», - додає Тетяна.
Учасник заходу Юрій Биков з Рожища своєю веломандрівкою дуже задоволений: «Це було весело. І навіть тоді, коли прориваючись через ліс, я заїхав по-коліна в калюжу та весь промок, - розповідає чоловік. – Згодом, ми розклали багаття і поки сушилися шкарпетки та взуття, вели цікаві розмови про життя. Чесно, я навіть забув назву лісу, бо в мені вирував такий адреналін! Але хочу ще раз туди поїхати, там великі дерева, тихо навкруги, тільки пташки прорізують тишу своїм гарним співом. Те щастя, коли відчуваєш перший подих весни».
Юрій зізнається, що це не перший його велозаїзд, адже випробовував себе і на більших дистанціях, найдовша – 200 км по Києву.
Тетяна Вілігурська запевняє, що подорож на двох колесах має чимало переваг.
«Відчуваєш цілковиту свободу: їдеш, коли й куди хочеш. Цей транспорт доступний практично всім, а подорожі не потребують великих фінансових витрат. Звичайно, велосипеди бувають і дуже дорогі, але й наші старенькі вірно служать уже багато років», – каже мандрівниця.
Вілігурські з досвіду знають, що сімейні веломандри – це не тільки здорово, а й цікаво і весело. Тому не втрачайте можливості, беріть приклад з Вілігурських, осідлайте двоколісного друга та гайда на зустріч пригод, аби сповна вдихнути свободу на повні груди.
Коментарі