«Мовчи жінко, твій день 8 березня»: рожищанка закликає замислитися над історією свята

На електронну адресу Район.Рожище надійшов лист від мешканки району Ірини.

Молода жінка пише про своє ставлення до святкування «Міжнародного дня жінок та миру».

Лист подаємо без змін.

Кожного року в нашій країні, незадовго до 8 березня, постає питання щодо скасування вихідних на державному рівні приурочених до «свята» під назвою «Міжнародний день жінок та миру». І ця тема багатьох громадян просто виводить із себе, адже її обговорюють та розписують всюди, де тільки можна.

Керівництво нашої держави, яке просто кричить на весь голос про глобальний процес декомунізації, насправді ж використовує дане питання, як свого роду інструмент маніпуляції громадянами та окозамилювання.

Якщо більш детально пояснити, то це виглядає так – процес відвертання уваги громадян держави від зациклення їхньої уваги на більш раціональних, практичних та важливих питаннях, які стосуються, наприклад, щоденної інфляції, енергетичної кризи, безробіття, проблем у сфері охорони здоров’я та здоров’ї нації загалом, не говорячи вже про війну та способи збагачення певних керівних структур та окремих осіб, пов’язаних із нею.

Я не хочу копіювати сторінку в «Вікіпедії», яка містить офіційну інформацію щодо походження свята «8 березня», а точніше – «Міжнародного дня прав жінок і миру» та біографії жінок першопрохідців на стежці емансипації, її ви можете прочитати будь-коли для свого саморозвитку.

Але я хочу написати свою думку щодо вмісту інформації на цій сторінці, і я розумію, що ви маєте повне право не погоджуватись зі мною. Але все ж погодьтесь із тим, що енциклопедія розповідає лише про політичну, юридично-законодавчу складову процесу емансипації, яка проявлялась мітингами, демонстраціями та поступками владних структур чоловічого світу.

Також на просторах інтернету гуляє інформація кардинально відмінного змісту, не використовуваного міжнародними організаціями і світовою спільнотою. Стаття має досить заангажований та монополярний зміст, але вона існує і її тези все ж використовуються, для аргументації необхідності відміни «жіночого дня».  

Дана стаття має таку назву: «Свято 8 Березня не має жодного стосунку ні до української історії, ні до нормальної жінки взагалі. Жодного підґрунтя для святкування цього свята нема. Це все рудименти совєтської доби». В ній відображена суцільна критика найвідоміших феменісток єврейського походження - Рози Люксембург і Клари Цеткін.

Автор наголошує на тому, що вони були організаторками мітингів на яких за свої права боролися не текстильниці, а звичайнісінькі… повії. Даною версією переважно люблять користуватись особи із вузьким світоглядом та полярністю мислення, які судять в міру свого розвитку інтелекту. Але це їх право і ця версія також має місце бути.

Дана версія все частіше і частіше звучить в нашому суспільстві в досить агресивному форматі. І посилаються  лише на дані аргументи, без вмикання логіки. Не бажаючи зрозуміти того факту, що даних осіб совок міфізував і зробив обличчям плакатів, статей та малюнків в книжках для історії.

Радянська влада все гарно припудрила в своїх звичних традиціях пропаганди та у вигляді казок подавала дітям на уроках історії, так би мовити зробила формат. Як то кажуть, все в дусі революції. Але ж це лише верхівка айсберга, основа вся під водою стереотипності та цензури – про неї люди дізнаються в процесі дорослішання, але чомусь не замислюються над елементарними речами, набагато буденнішими і приземленими.

Я не хочу применшувати внесок осіб, які боролись за свої права на політичному фронті. Я лише хочу внести маленьку ясність.  Ми всі дорослі люди, і вивчали анатомію та фізіологію людини, а особливо для багатьох цікаву в школі тему статевих відмінностей.

Звичайно ж не всі її вивчили, але як говорили великі мислителі, - «Ну то таке…». Невидимим локомотивом у становленні сучасного рівноправ’я та однакових можливостей став розвиток промисловості, зокрема, хімічної (фармацевтика, нафтопереробна галузь та всі її похідні продукти, які є матеріалами для синтетичних речовин), легкої (текстильна, швейна та ін.), та звичайно ж розвиток медицини (гінекологія та акушерство).

Всі ці блага цивілізації збільшили жіночу мобільність, фізичні можливості. Якщо почитати про давні засоби жіночої гігієни та знеболювальні речовини, які використовувались жінками в минулому, то стає страшно, навіть моторошно певною мірою. Жінки до моменту винайдення та вдосконалення ЗЖГ були, так би мовити, приковані до свого дому, та обмежені в можливості пересування через фізіологічні нюанси.

Також не потрібно забувати про низку релігійно-світоглядних забобонів та заборон, які мали місце в минулому. Досить якісно відображена проблематика даного питання в монографії Ірини Ігнатенко «Жіноче тіло у традиційній культурі українців». Дана дослідницька робота розкриває основні проблеми пов’язані з особливістю жіночої фізіології, відкриває суть та причини виникнення обмежувальних рамок для повноцінної функціональності жінки та залучення її до розвитку економіки у всіх її аспектах.

Не менш важливим є винайдення та вдосконалення засобів контрацепції, адже ми знаємо про те, що в недалекому минулому жінки народжували в середньому 5-10 і навіть більше дітей за свій дітородний період. А це означає, що їхня роботоздатність, мобільність були обмеженні періодом виношування дитини, який чергувався із доглядом за грудним немовлям.

Цей період тривав з паузами 20-25 років (15-40 років) як мінімум, а це пік фізичних кондицій обох статей. Через елементарне зношення тіла, виникали проблеми із здоров’ям через відсутність належної медичної допомоги та звичайного браку знань в цій сфері. Нестача знань у жінок-повитух, а згодом і фельдшерів, часто безповоротно травмував жіночу репродуктивну систему, і робив їх неповноцінною ланкою суспільства.

Таким чином ускладнював їхнє життя з іншої сторони. Перелічені блага та продукти цивілізаційного прогресу ХХ століття нівелювали дані проблеми, зменшивши їх вплив на життєдіяльність жінки в цілому. Отже, без даних продуктів людського винахідництва та інтелекту, жінки ніколи б не змогли працювати на одному рівні зі чоловіками, по 5 днів на тиждень, а то і більше. Навіть вищезгадані мітинги та демонстрації не були б такими масовими, через не можливість учасниць їх відвідувати.

Особисто я підтримую відміну свята на державному рівні, тому що свято вже віджило своє. Його зміст і суть просто деформували у всіх можливих варіантах. Радянська машина насправді ж ніколи не ставила собі за мету досягнення рівності прав та можливостей між статями, а просто постійно експлуатувала жінок в цілях совкової експансії.

За 70 років свого існування підлаштовувала суть існування даної дати під власні потреби (поширення радянської чуми в світі), а не жіночі, використовуючи методику роботи «Міністерства правди» описаною Джорджом Орвеллом в романі-утопії - «1984». Дана напрямок процесу видозмінювання мети існування червоної цифри в нашому календарі, чітко проаналізована українською науковицею Оксаною Кісь в статті - «Украдене свято: історичні трансформації смислу 8 березня».

Дана траєкторія привела нас до ось такої картини сьогодення - це вже не сімейне свято, коли ти можеш провести його із рідними, як у дитинстві, воно окуталось не зовсім приємними обгортками сучасності. Існує така приказка, що в кожному жарті є доля правди…

Як ми бачимо із різних гумористичних програм, сценарій святкування дня «богинь», «берегинь», «жіночності та краси», «весни» виглядає приблизно так: розваги на не тверезу голову в людних місцях, які проходять досить бурхливо, не зовсім адекватно, без прорахування наслідків, і звичайно не один день ця вся феєрія триває.

Жінки, які досить епічно святкують день свого «Я ж жінка, я ж богиня, мені всі щось винні…» і т.п, насправді просто ганьблять жіночу сутність своєю поведінкою, даючи підстави чоловікам не поважати себе. І своєю поведінкою збільшують прірву нерозуміння між статями.

Не дарма в народі гуляє фраза «Мовчи жінко, твій день 8 березня». Якщо і відмінять, то нічого страшного не станеться, і це факт. Економіці країни ж не прийде крах через не продані квіти чи більш дорогі подарунки задобрення. З огляду на збутову політику «контор» сфери торгівлі і сфери послуг, і звичайно ж український жлобський менталітет, не витрачання ваших коштів лише може позбавити їхніх власників значного прибутку.

Ви самі ж добровільно вкорінюєте традицію переплачування приурочену до певних свят, і підгодовуєте цього маркетингового паразита, який висмоктує кошти із вашого ж гаманця. Вибір за вами бути, чи не бути суб’єктом творіння заробітку еквівалентному квартальним прибуткам вище згаданих структур, які продають товари і послуги за завищеними цінами.

Ще одним аргументом є той факт, що список країн, в яких святкують «Міжнародний жіночий день», за рівнем соціального розвитку та рівнем життя населення знаходяться поза межею бідності.

На початку XXI століття цей день залишається державним святом у низці пострадянських та соціалістичних країн: Азербайджані, Анголі, Білорусі, Буркіна-Фасо, В'єтнамі, Грузії, Північній Кореї, Казахстані, Камбоджі, Киргизстані, Китаї, Республіці Конго, Лаосі, Молдові, Монголії, Непалі, Таджикистані, Туркменістані, Росії, Уганді, Україні.

В розвинених країнах з найвищим рівнем ВВП на душу населення питання щодо гендерної рівності чи нерівності взагалі не обговорюються на жодному рівні держаного управління та населенням в цілому. Для країн, так би мовити, «першого світу» дана проблема віджила своє у зв’язку із формуванням нового типу мислення в суспільстві, де рівність статей – це звичайна буденність, нічого особливого, ніби так було завжди.

Хочеться поставити питання: «Якщо ми боремось за рівність прав, то чому ми надаємо собі особливий статус щодо чоловіків?», «Чому вони нам мають бути чимось зобов’язані?». Ми ж однакові, ми рівні, так же ж? В чому тоді логіка поведінки суспільства? І так чоловіки постійно скаржаться на відсутність логічного, послідовного та раціонального мислення в жінок.

То може краще почати мислити по-іншому, міняти все із середини і починати будувати реальну рівність? Яка насправді полягає в елементарному праві вибору, праві буди господарем свого життя, брати відповідальність на себе, постійно розвиватись і вчитись приймати цю рівність як належне.

А в результаті «маємо, шо маємо». Бо інколи доходить до абсурду, коли дами вимагають iPhone чи ще якусь іншу річ доказу любові в своїх чоловіків, навіть у тих, які цілими днями сидять в окопах на передовій, в холоді та багнюці, із ризиком загинути чи стати інвалідом. «Ти спочатку подаруй, і я буду весь рік хорошою…». Потрібно викорінювати цей совковий стереотип і повноцінно розуміти суть поняття – рівність. 

Чомусь мені згадалась розв’язка фільму «Великий Мерлин (Merlin)» 1998 року. Способом подолання головної негідниці фільму було просте її забуття. Відвернулись і забули богиню – от і все, ніякого колеса не видумували. Таким способом відібрали у неї джерело її сили – віру людей і їх молитви до неї.  Так весь Західний світ зробив із гендерною нерівністю. А наше суспільство і досі не може осягнути такого елементарного способу вирішення проблеми.

Жінкам, які себе люблять та цінують, які є самодостатніми та відповідальними за своє життя, зачасту байдуже на «8 березня». Їхня голова зайнята саморозвитком, роботою, постійним триманням себе в формі, доглядом за зовнішнім виглядом та внутрішнім духовним збагаченням, їм не до цього.

Вони не живуть заради одного дня в році, а кожного дня творять свою реальність та реальність близьких їм людей. Адже навіть цариця наук доводить той факт, що цифра 365 явно більша за цифру -1. Всі погодяться з тим фактом, що постійні адекватні взаємовідносини між статтями – це куди приємніше, ніж матеріальний подарунок раз на рік. Куди краще щоб була постійна підтримка та розуміння один одного, щоб був затишок та відчуття безпеки, відчуття впевненості в завтрашньому дні, щоб була взаємоповага та довіра, і т.п.

І це все реально, просто потрібно осягнути елементарні речі, що люди – не половинки, а цілісні повноцінні суб’єкти, які мають власні потреби і бажання. Щоб легше до всього відноситись, я можу порадити почитати пізнавальні книжки, такі як: «Чоловіки з Марса, жінки з Венери» Джона Грейя, «Мова взаємовідносин (чоловік і жінка)» Аллана і Барбари Піз та багато інших. Також не менш важливим є виявлення своєї мови любові і мови близьких людей. А їх, як відомо, є 5: слова заохочення, час, подарунки, допомога, дотики (Чепмен Гері «П’ять мов любові).

Ще досить цікава та корисна книга Діка Франса Свааба – «Ми – це наш мозок». Дослідницької наукової літератури є вдосталь. Одним словам, не полінуйтесь та почитайте корисні книги, які дадуть вам змогу мислити не полярно, а з розумінням відноситись до протилежної статі, вони навчать вас простіше відноситись до речей, адже вони відкривають їх суть, пояснюють причини всіх явищ.

Розширюйте свій кругозір і вчіться знаходити  золоту середину  у всьому кожного дня.