Сокіл, що у Рожищенському районі здавна славиться працьовитими, активними та співучими людьми.
Тільки в’їхавши в село, нашу увагу привернули виплетені з лози кошики, тин, декоративні вироби. Як виявилося, це справа рук сокільського умільця – Володимира Дигалевича.
«Доброго дня господарю!» – гукаємо з-за тину.
«Доброго здоров’я», - відповідає господар не відволікаючи від роботи.
«Я ще малим захопився цим заняттям, ходив до односельчанина допомагав чухрати лозу, - пригадує співрозмовець. – За 150 лозин давали одне яблуко. А це на той час був делікатес».
Споглядаючи, як односельчанин дядько Олексій вміло майструє кошики і сам захопився цією справою. Тож, прогулював школу з користю: біг до верболозів і за день виплітав кошика.
«Додому не ніс, там і викидав. Бо ж за таку витівку міг отримати від батька на горіхи», - посміхаючись розповідає Володимир Йосипович.
«Спочатку для дому плів, а згодом батько брав коня та возив по селах міняв на зерно, на гроші», - каже чоловік.
Після школи Володимир працював у місцевому колгоспі різноробочим, але улюбленого заняття не полишав. Згодом воно стало основним заробітком, адже псевдореформатори знищили господарство, в селі запанувало безробіття.
«На один виріб йде 150 лозин. Спершу з 12 товстіших лозин роблю хрестовину, зв’язую її розщепленою у діаметрі лозиною. Згодом виплітаю дно кошика, по поперечнику якого кріплю 24 лозини, що є своєрідними ребрами, а там обплітаючи їх тонкою лозою», - ділиться секретами плетіння простого кошика Володимир Йосипович.
Не мало, не багато, більше ста плетених виробів майструє сокільський умілець за осінь. Творінням його рук послуговуються не лише односельці та мешканці довколишніх населених пунктів, а й заїжджі поляки, білоруси.
Ірина Зенц
