День Незалежності України: «Вичавити з себе раба» для нас, українців, рівнозначно звільнитися від «московської отрути»

Цьогоріч, 24 серпня, Україна відзначає 26 річницю Незалежності Української держави, що постала як результат багатовікової самовідданої боротьби мільйонів кращих синів і дочок української землі.

Цей день запам’ятався українцям: була субота, 24 серпня 1991 рік…

Цього дня Верховна Рада ухвалила Акт про Незалежність України.

Що означає для нас, українців, ця дата 26-річчя Незалежності? Господь чверть століття тому дав нам можливість творчо перейти межу імперського поневолення і приступити до будівництва власними силами національної державності. Це сприймалося на початку 90-х, як чудо: здійснилася мрія багатьох поколінь, які у героїчній боротьбі поклали на вівтар свободи нашої нації свої життя.

24 серпня 26 років тому Україна торжествувала: тисячі людей обіймалися, плакали, співали, скликали мітинги. На одному з найбільших мітингів у Києві запам’ятався плакат, написаний від руки: «Матінко Україно, ми вільні!»… Відбулося найзаповітніше!

Чи думали ми у той день про грядущі випробування? Так, думали і говорили ті, хто боровся за незалежну Україну на два фронти, пройшли сталінські катівні і концтабори. Вони розуміли і сповіщали, що ось саме тепер починається найскладніше, бо будувати державу – справа надзвичайно тяжка і відповідальна. Вона потребує може більше відваги і сил, ніж збройна боротьба.

Про жертовність і гідність не говорилося тоді, як про речі самозрозумілі. Не було мови й про корупцію. Скажіть, будь ласка, хто тоді міг припустити, що знайдуться негідники, мерзотники, які обкрадатимуть свою рідну, омріяну державу та її народ. Всі ми вірили: мине десятиліття, Українською державою захоплюватиметься весь світ.

Проте століття поневолення для нашої нації далися взнаки. Для реального суверенітету потрібен був час, воля і кропітка праця духовного преображення, повернення до себе, до своїх національних джерел. На цьому шляху зустрілися з масою перешкод, які не так просто здолати. Головною з них залишається духовна окупація суспільної свідомості московством. Перед цією хронічною хворобою ми залишаємося безпорадними.

«Вичавити з себе раба» (А. Чехов) для нас, українців, рівнозначно звільнитися від «московської отрути» (Д. Донцов) в усьому: у мовленні, способі мислення і життя, в релігійності й системі державного управління. І це головна мета української визвольної стратегії, яка повинна починатися з низів: сіл, міст, районів, обласних центрів…

За 26 років Незалежності України виросло і змужніло молоде покоління рожищан. Які надбання ми можемо передати йому. Чимало змін прийшло в країні, деяк зміни відбулися у районному центрі.

На жаль, за 26 років районний центр втратив повноцінну «дієздатність»: чимало організацій і управлінь перетворилися у філії з статусом юридичної особи: управління по газопостачанню, Рожищенський РВ УМВС України розташовані в місті Ківерці; прокуратура в Маневичах; податкова інспекція, пошта – в місті Луцьк. Цей перечень можна продовжити…

А про промисловість, заводи, бодай не казати… Та й децентралізація влади в районі в штопорі. На сьогоднішній день як і в Україні, так і в районі не задовольняє нас кадрова політика, низька відповідальність службових осіб при виконанні функціональних обов’язків.

Іноді охоплює відчай, мимоволі спливають на думку поетичні рядки: «Пливе у сірій безвісті нудьга, пливе безнадія і стиха хлипає сум». Але не все пропало: приходимо в магазин і щоденно бачимо свіжий хліб завдяки самовідданим від діда-прадіда чесним, добросовісним хліборобам, промислові товари завдяки підприємцям.

Наступила 26 річниця…

Зустрічаємо День Незалежності, як і три роки тому, у великій скорботі. Майже кожного дня хоронимо найкращих, бо кулі вибирають саме їх. І сьогодні, на превеликий жаль і смуток, вибір у нас один: Україна або смерть. Бо хто тоді ми без власної держави – осміяний на роздоріжжю велетень.

Ми не зупинили диких наїзників, які грабували країну, глумилися над Україною та українцями і нарешті здали нас, зруйнувавши армію, ворогові. І для нас настав час розплати, бо врешті українці збагнули, що саме вони відповідальні за державу, а не  найняті ними чиновники.

Наші чоловіки стоять на чатах, на найвідповідальніших рубежах. Вони вартові Вітчизни та її Незалежності. Ми віримо і сподіваємося, що ми переможемо. А плата за справжню свободу завжди була високою.

Дорогі українці, Рожищенська районна громадська організація Союзу українок вітає всіх вас в Україні і за її межами із знаменною датою – двадцять шостою річницею Незалежності нашої Держави! Зичимо Вам міцного здоров’я, ідейної стійкості, одержимості, наснаги у нашій священній боротьбі!

Нехай у ці нелегкі часи усміхнеться нам доля! Піднесімо ж вище прапор нашої звитяги! Наша перемога – неминуча, як настання світлого дня після темної ночі!

Слава Україні! Героям Слава!

Марія Рейкіна, голова Рожищенської районної громадської організації Союзу українок