Село, де займалися розведенням худоби і вичинкою шкіри

Шановні читачі, ми продовжуємо розпочату рубрику «Сільськими дорогами».

Нагадаємо, що її веде історик та краєзнавець, вчитель історії ЗОШ І-ІІІ ступенів села Копачівка, Сергій Янішевський.

На нас чекає нова подорож, гарні краєвиди та найпотаємніша історія про яку розповість нам автор.

Памʼятайте, хто не любить свою малу Батьківщину, неспроможний любити Україну. Тож, відкривайте для себе рідний край по-новому та любіть його всім серцем!

Ми вже побували в Іванівці, Соколі, Линівці, Немирі, Доросинях, Копачівці, Залісцях, Рудці-Козинській, Любчі, Козині, Пожарках, Єлизаветині, Олешковичах, Тростянці, Іванчицях, Озденіжі, Яблунівці, Підгірному та Березолуках.

*****************************

Чергове мальовниче село, про яке піде розповідь сьогодні – Вічині. Розташоване від більшості сіл району дещо відокремлено. Найбільшими цікавинками села є, насамперед озеро Небушко (інша назва – Небіжка) і давня церква типової волинської дерев’яної конструкції, що була перебудована у 1928 році.

Поряд з селом протікає річка Фоса. Цікаво, що таку ж назву має велика кількість річок в Україні, які не мають між собою жодного зв’язку. Це пов’язано з тим, що назва «Фоса» - це не назва зовсім, а лише загальне позначення такого типу невеличких річок (в словнику має значення рів, рівчак, канава).

Львівський археолог В. Конопля, який в кінці 1980-х років робив археологічні розвідки Рожищенським районом, пише у своїй праці, що за 1,7 км на південь від села, в ур. За Острів були знайдені сліди поселення культури кулястих амфор, стжижовської археологічної культури (бл. ІІ тис. до н.е.), давньоруського періоду XI-XII ст, а також тшинецько-комарівської археологічної культури (теж бл. ІІ тис. до н.е.).

Перша писемна згадка згідно офіційних даних датується 1545 роком, але є згадки про село Вечині і в 1515, і в 1510 роках.

О. Бренчук в своїй статті «Щодо походження назв сіл в Рожищенському районі» подає походження назви від слова «вічний». На мою думку це твердження є хибним. А більш вірогідною теорією походження імені села є назва ремесла – вичини, вичинки. Ймовірно, мешканці тогочасних Вічинь займалися розведенням худоби і вичинкою шкіри. Є й інші теорії походження, але вони взагалі видаються неприйнятними.

Цікавим документом з історії Вічинь є заява луцькому уряду від 6 квітня 1575 року, що розміщений в багатотомному збірнику документів «Архив Юго-Западной Руси» ч.8, т. 6 (виданий в 1911 році). В ньому йдеться про те, що у 1575 році (див. фотокопію документа) за село Вічині відбувалася суперечка. Як видно з документа – власник «іменія» Вічині, владика Луцький Іоан Красенський передав в заставу село за певну суму грошей Станіславу Шемету, який, в свою чергу, перезаклав Вічині княгині Збаразькій.

Коли Іоан Красенський повертав борг (як вказано - вчасно), то княгиня відмовилася прийняти його обґрунтовуючи це тим, що брати луцького владики  ще раз заклали Вічині на ту ж суму. Тож треба було повернути вже вдвічі більшу суму від вказаної. Такі були реалії того часу. Нам лише озираючись назад можна дивуватись і розповідати історію.

Дослідник О. Цинкаловський вказує, що у кінці XIX ст. тут було 70 домів і 499 жителів, а також дерев’яна церква і млин. А великим землевласником того часу був Коссаковський, який мав 400 десятин.

Як і весь цей край не оминула Вічині і буря війни, особливо Першої світової, від якої гояться рани навколо села і дотепер – численні залишки окопів, дзотів, а також могили солдатів (одна могила з того часу знаходиться поруч з церквою).

У міжвоєнний період землі села належали пану Забродському, до якого селяни ходили на заробітки. В цей же період в урочищі За Острів була відкрита початкова школа. Як і більшість інших населених пунктів краю, Вічині також не завжди централізованим селом, і навколо нього було чимало урочищ, хуторів, місцин, які мають свої назви і до сьогодні. Серед них – Закладки, Нивиці, Козачин, Застав’є, Збанець, За Острів та інші.

До речі, Вічині було одним з сіл, де міжвоєнний період активно діяла євангелістська громада, очолювана відомим проповідником того часу Бохонюком Стефаном (дуже цікава особистість тісно пов’язана з Рожищенським краєм!).

P. S. Так, на фото знову немає людей, і багатших будинків. Зате є чудові краєвиди, природа села і його цікавинки. Чому немає людей? Суб'єктивно - люди - окреме явище, село - окреме. Багаті двори чи бідні - це насправді комусь важливо? Хочеться мислити трохи інакшими категоріями.

Далі буде.