Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Сергій Янішевський: «Музей має бути потрібним і владі, і суспільству...»

14:58 18.05.2017
1647

Про таких людей кажуть, що вони живуть роботою. А як інакше, якщо головне захоплення життя – це і є робота? Таких закохано-захоплених пошуком і вивченням старовини, як історик, автор книги «З історії села Копачівки», краєзнавець, вчитель історії Копачівської школи, ініціатор створення шкільного музею Сергій Янішевський, ще пошукати.

Тож із нагоди Всесвітнього дня музею, говоримо з Янішевським про те, яким чином нашу історичну і культурну спадщину зробити близькою, зрозумілою цікавою широкому загалу.

- До недавнього часу Ви працювали в Рожищенському історико-краєзнавчому музеї, ви планували, коли навчалися, починали свою кар’єру, що будете музейним працівником?

Основна моя робота – це робота в школі, вчителем історії в Копачівці, де також є шкільний музей. Коли в районному музеї була вакансія, то я подумав, що можу спробувати, бо ж певною мірою кожній людині цікаво, які ж будні в музеї. Так і вийшло.

У мене немає спеціальної музейної освіти, бо сьогодні така існує. Чесно кажучи, коли я навчався на історика, то взагалі не думав, що буду працювати по-спеціальності, бо всюди говорили, що по-спеціальності роботу знайти нереально. Але мені пощастило.


— А що у музейній роботі захоплює найбільше?

Музейна робота, як така, дуже рутинна і одноманітна, тим більше в наших умовах. Що саме захоплює? Певно якась дослідницько-краєзнавча робота, пошуки чогось нового. Люблю працювати над темами, які цікавлять насамперед мене. До завдань «бо треба» ставлюсь трохи ліниво.


- Можливо, доводилося бути на якихось розкопках? Що знаходили? Які враження?

Так, був на археологічних розкопках двічі. Вперше – на практиці першого курсу історичного факультету, в урочищі Рай (м. Шацьк). Там мало бути давньоруське літописне місто. Знаходили дуже багато залишків різної кераміки, кістяного «дракончика», різні господарські об’єкти, але нічого надзвичайного.

Вдруге – в селищі Дубище, на місці колишнього монастиря. Там вже було куди цікавіше. Кераміка, кістки, монети і навіть риб’яча луска – далеко не весь список знайденого. Враження – якнайкращі.




- Який з випадків із Вашої збирацької діяльності запам’ятався Вам найбільше?

Мабуть, архівна робота з дослідження власного родоводу. Хоча це не випадок, це швидше процес. Але інколи процес цікавіший, ніж випадок. Взагалі, генеалогія – це надзвичайно цікаво.

До прикладу, коли переглядаєш метричні книги чи документи, усвідомлюєш, що твій безпосередній предок сотню років тому мав відношення до того тексту, підписував, торкався. Якийсь дивний зв'язок відбувається. Подекуди навіть завдяки архівній інформації відбувається руйнування сімейних і родинних стереотипів.


- Вважають, що деякі експонати можуть мати надприродні властивості. А у вашому музеї є такі? Вірите в містику?

У містику хотілося б вірити, а подекуди й віриться, але, коли починаєш аналізувати все, то не так все й надприродньо. Все має своє розумне пояснення. В нашому Копачівському музеї є свого роду містичний експонат – ярмо для волів з художнім різьбленням, які схожі на трипільські символи. Для мене містичними є всілякі крем’яні знаряддя, кістяні проколки тощо. Тобто речі, які ми знаходимо через тисячі років, і якими користувалися тоді фактично ще первісні люди.


- Згадуючи радянські часи, ми пам’ятаємо гуморески Аркадія Райкіна про «гречеський зал», ми пам’ятаємо мультфільми, де сидять такі старі жіночки, які дивляться за тим, щоб ніхто не підходив до експоната та часом не порушив щось рукою, куди дійсно водять школярів на екскурсії, але школярі там позіхають, їм сумно. Яким у Вашому розумінні має бути сучасний український музей?

Питання надзвичайно актуальне. Насамперед музей має бути потрібним. Потрібним і владі, і суспільству. Тоді робота кипітиме. Розвиток – він же постійний. Немає такого, щоб щось зробив і все, поставив крапку. Постійно відбуваються якісь пошуки, дослідження, відкриваються архіви, нова інформація. Музей він так чи інакше нудний, бо речі німі. І взагалі думаю, що дітей в музей примусово водити не слід. Немає сенсу змушувати до цікавості. Відвідувачі музею в ідеалі мають орієнтуватися в елементарній історії, тоді цікавою буде й експозиція. Сучасний музей – це безумовно сучасні технології та умови. А це і є та ж сама потрібність. Решта – людський фактор.

- Копачівський музей поповнюється новими експонатами?

Так, постійно. Діти приносять свіжовикопані гільзи чи багнети. Комусь пощастило знайти керамічну люльку чи монету. Все це в нас в музеї. На початку було місця забагато, тепер трохи тісно. Коли з дітьми їдемо кудись теж намагаємося походити в пошуках чогось цікавого. Часто це дрібниці, але бувають і дійсно цінні речі.


- Влада допомагає у вирішенні господарських питань? Чи взагалі є якась допомога музею?

В Рожищі – зовсім ні. І це сумно. Я думаю всім відома проблема з водою у музеї. Чесно кажучи, я дуже здивований такою тотальною апатією місцевої влади до сфери культури. До нас продовжують приїжджати Іво Бобул чи Степан Гіга, але зовсім немає чогось цікавого для молоді. Хоча організувати якийсь молодіжний концерт, навіть без особливих затрат – простіше простого. Але це зовсім інша тема.

Що стосується шкільного музею, то тут підтримка, дійсно, відчутна. І це тішить. Як від директора школи Івана Косміна, який щодня цікавиться справами у музеї і його діяльністю, так і від сільської ради, за кошти якої, фактично і придбано весь потрібний інвентар. Ну але, думаю, що масштаби, звичайно ж, відрізняються.

- Ви можете сказати чим відрізняються українські або радянські колишні музеї від європейських?

Я не був у європейських музеях, тому навряд чи зможу порівняти. Хоча переглядав буклети з музею Другої світової війни в Польщі. То різниця надзвичайна просто. Але якраз таки у потрібності й різниця. Музей потрібний і владі, і суспільству. Серед українських музеїв, де бував, найбільше сподобався музей в Олеському замку. Решта – хороша робота працівників та дослідників і ота ж непотрібність всім іншим. Десь краще, десь гірше, звичайно ж. Але загалом таке враження склалось.

- Для тих, хто у Вас ще не був, - що цікавого можуть побачити українці зараз, якщо вони прийдуть у Ваш музей і чому їм варто це зробити?

Насамперед, в нас надзвичайно цікаве село. Шляхетське поселення в краї – рідкість. І саме в нашому музеї про село є найбільше всіляких даних і вже й експонатів саме автентичних сільських (бо на початку було багато загальноволинських). Серед експонатів чогось аж такого немає, але є цікаві речі. Наприклад, те ж ярмо з візерунками, пристрій для врублювання сіна (цього немає навіть в обласному музеї), безліч унікальних фотографій, є навіть футбольне радянське взуття. А ще в нас дуже круті екскурсоводи, яких обов’язково треба послухати!



- Що нового запровадили в музеї, а що плануєте?

Наш музей він сам по собі новий, тому нове все. Зробили експозицію, де представлені різні періоди з історії села Копачівка, організували з учнями декілька секторів музейної роботи – пошуковий (який, до речі, найактивніший), фондовий та експозиційний. Найближчим часом хотілося б додати і просвітницький, щоб організовувати різнотематичні виставки, заходи. Тісно співпрацюємо з іншими музеями, наприклад Волинським обласним краєзнавчим і його науковцями (завдяки ним і їздили на розкопки в Дубище), Рокинівським музеєм історії сільського господарства. Я отримав величезний позитивний досвід, працюючи в нашому районному музеї, директор якого надає повсякчас методичну допомогу і у роботі шкільного музею. Подальші плани – дослідження, пошуки і рутинна музейна робота описування та переписування.

- Що можете побажати музейникам, особливо молодому поколінню?

Працювати не зважаючи ні на що. Шукати можливості та розвиватися.

Розмовляла Ірина Зенц


Загрузка...
Коментарі

rp5

12:05 19.05.2017

У Сергія є дівчина? На вигляд хороший хлопець, собі б такого :)

000

10:07 28.05.2017

Вона Сергія з музею вижила, злякалася, що може подати кандидатуру на директора.

20 жовтня
Сьогодні
Вчора
18.10.2019
17.10.2019
16.10.2019
15.10.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин