Любче: багатодітна мама розповіла про своє жіноче щастя

04 Травня 2017, 10:00
6664 Джерело: volynnews.com

Питання про те, навіщо народжувала стільки дітей, багатодітна матір Лариса Поручник з села Любче Рожищенського району чула в своєму нелегкому житті не від одного. Для жінки ж відповідь очевидна: якщо Бог посилає дитину, вона має прийти в цей світ.

Пише ІА «Волинські новини».

Не думала 17-річна Лариса, коли ставала на рушничок щастя з односельцем – красенем Анатолієм, що їх сімейний корабель зазнає невдовзі трощі, бо спочатку сімейна гавань молодої сім’ї виглядала досить привабливо: обоє здобували освіту, жили в бабусі, чоловік працював інженером у колгоспі.

Діти посипались, як горох. Через рік-другий приносив лелека дочку або синочка в молоду родину. Марина, Аркадій, Саша, Андрій, Катерина, Ліля, Федір, Юра та Ліда. Народження кожного з них було для Лариси Феодосіївни Божим подарунком, якого очікувала з нетерпінням, хоч і розуміла, що труднощів додасться, адже чоловік з кожним роком їх спільного життя ставав все байдужішим до сімейних проблем. Алкоголь, до якого прикипів, робив його агресивним, нестриманим, навіть жорстоким.

«Пиячив, бив мене, все терпіла, аби зберегти сім’ю. Та коли почав проявляти агресію до дітей, прийняла рішення розійтися», - так згадує своє життя з нині покійним уже чоловіком, якому віддала свою молодість, Лариса Феодосіївна.

У цей нелегкий час підтримала жінку не тільки її родина, а й родина чоловіка. Зокрема, його сестри, які засуджували пияцтво брата, але не могли цьому зарадити. Вони й донині бажані гості в оселі Лариси Феодосіївни та її вже дорослих дітей, бо племінники повсякчас відчувають їх щире та турботливе ставлення до себе.

Та яка б не була підтримка, багатодітній матері велося нелегко. Це ж тільки подумати – одягнути та нагодувати дев’ять ротів. Працювала жінка не покладаючи рук. Тримала корову, аби частувати дітей молоком, домашню птицю, щоб мати смачне м’ясо та яйця, відгодовувала свині, бики, аби продати і одягнути дітей не гірше, як в інших сім’ях.

«Звичайно, було нелегко і фізично, і морально. Бувало до опівночі прала вручну, а раненько вже бігла на ферму. Діти гляділи один одного, а коли підросли, то й мені стали допомагати», - розповідає мати-героїня.

Омріяної професії агронома Лариса Феодосіївна не здобула, бо після заміжжя закінчити навчання у Горохівському радгоспі-технікумі не вдалося. Тож працювала на свинарнику у місцевому господарстві, і біля корів, в ланці, а згодом у колгоспній їдальні.

«Обов’язки у нас завжди були поділені: хтось допомагав мамі на фермі, хтось доглядав худобу вдома, а інші бавили молодших братів і сестер», - згадує тридцятирічний син Олександр, котрий нині уже сам багатодітний батько, адже виховує з дружиною Людмилою п’ятеро дітей.

«У нас була дисципліна, кожен знав, що має зробити, тому й був в усьому порядок. Прополов на полі виділені тобі рядки буряків, можеш і з друзями побігати. Найбільше радості було в нас, малих, коли мама привозила обновки з Хмельницька. Велику зв’язану ряднину з одягом заносили в кімнату і кожен приміряв щось для себе», - долучається до розмови найстарша дочка Марина.

Щороку перед школою здавала відгодованого бичка чи свиню і їхала на базар в Хмельницький дітям за одягом.

«Вистружу для взуття кожному палик і приміряю, а продавці, бувало, сміються: «Та скільки ж у вас тих паличок?», - розповідає Лариса Поручник. – А на рахунок дисципліни, то я була й справді вимогливою. З дитинства навчала синів і дочок гарно складати одяг кожен на свою поличку, аби зранку, коли збиралися до школи, не було метушні, бо ж хатина в нас маленька, ліжка двоярусні всюди стояли».

Та не жаліла Лариса Феодосіївна для своїх дітей ніжності та материнської любові. Повсякчас намагалась приголубити, підбадьорити (бо й сама ніколи не втрачала оптимізму та сили духу), віддячити за допомогу чимось смачненьким. А господиня та куховарка Лариса Поручник нівроку, на стількох сільських весіллях газдувала, що й не перелічити. Вміє приправити страву дотепним жартом, присмачити жіночою ніжністю.

Енергійна, усміхнена, впевнена у власних силах. Такою знають Ларису Феодосіївну односельці. Бо ж не в її характері жаліти себе. Дати дітям раду – ось що було головним в житті. Які ж насправді почуття переповнювали її душу всі ці роки, намагалась нікому не розповідати, бо на жіноче щастя вже й не сподівалася.

В 2004-ому на сезонні роботи у Любче приїхали заробітчани з Ратнівщини. Лариса Поручник готувала для жниварів та скиртувальників гарячі обіди. Так і з’явився в її житті Василь Сабурін, який не побоявся взяти відповідальність за дев’ятьох дітей своєї обраниці (хоч зовсім не мав досвіду батьківства).

Це вже разом вони одружували дітей, справляли весілля, раділи народженню онуків (яких мають вже аж 17), проводжали синів в армію і ... на війну, в АТО.


«Було багато переживань, що додавали сивини, та вдвох їх пережити значно легше», - дивлячись з безмежною ніжністю на Василя Миколайовича, зізнається Лариса Феодосіївна.

Днями берегиня цього дружного та великого сімейства виповнилося п’ятдесят. І чомусь спали мені на думку такі поетичні рядки: «Повиростали діти, як квіти у дворі, і 50-ліття вже стало на порі. Не збавилось любові, не збавилось тепла, мудріше стало слово, щирішою душа!».

Ці рядки написані ніби про Ларису Поручник. Бо сьогодні вона не просто мати-героїня, сьогодні вона ще й кохана жінка, любляча бабуся і хороша невістка (до речі, називає жінка матір’ю двох своїх свекрух, з обома мириться і обом допомагає). А найбільше її щастя – це велика та дружна родина, в якій панує повага, любов та взаєморозуміння.

Тетяна Боярин

Коментарі
05 Травня 2017, 15:48
Я знаю цю гарну та дружню родину.А МАМІ ЛЕСІ довгих літ життя!
06 Травня 2017, 08:19
Я бачу в ваших очах доброту і відданість...згадую свою маму... Хай Бог вас благословить і вашу всю родину.
19 Жовтня 2017, 19:26
Дійсно, сім"я і діти - це дарунок Божий. А зберегти гармонію у ній - це труд. Щастя Вам усім!!!
Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024