Таїнство шлюбу – реалії сьогодення

30 Квітня 2017, 16:20
4402

Рубрика «Духовні бесіди» на Район.Рожище продовжує висвітлювати проблемні питання, пояснювати релігійні поняття та інше.

Мабуть, у кожного з нас є багато запитань до священиків, але далеко не завжди трапляється нагода знайти на них відповіді! Нині кожен з вас може запитати у священнослужителя все, що стосується релігії, свят, Біблії, Законів та іншого.

При формулюванні запитань просимо дотримуватися норм християнської етики.

Слід коротко та чітко сформувати своє питання та вказати його тематику – в такому разі ви отримаєте вичерпну та швидку відповідь. У випадку, якщо питання має великий обсяг або є дуже особистим – надсилайте повний текст на електронну пошту: [email protected] з поміткою «Духовні бесіди».

Дуже сподіваємось, що рубрика допоможе знайти відповіді на важливі для вас запитання, які виникають у кожного читача.

Сьогодні прес-секретар Рожищенського благочиння, священик села Рудня, Дмитрій Теравський розповість читачам Район.Рожище яка ідея вкладена Творцем в союз двох людей, який ми називаємо Таїнством шлюбу.

***************

Із завершенням Великого Посту одразу після Великодніх свят настає період одружень. Молоді люди поєднують свої життєві дороги і, здавалося б, що, окрім щастя та радості приходить у їхні новостворені сім’ї.

 Однак реалії сьогодення змушують під іншим кутом розглядати одну з найприємніших подій в житті людини.

Звідки сьогодні молодь черпають свої знання про шлюб і сім’ю? Зі споглядання постійних чвар між батьками, з блакитного екрану, котрий кишить пропагандою розпутного способу життя, видаючи, його як цілком природний і нормальний для людини.

Усі засоби масової інформації, будучи, вільними від суду і контролю громадськості, працюють на те, щоб виховати у молодому поколінні егоїзм, пристрасть до плотських задоволень і тому подібне.

На весь голос волають повсюдно рекламні лозунги: «Живи для себе! Бери від життя все! Живи на повну!» і т. д. Керуючись ними,   молоді люди, із самого дитинства звикнувши, ні в чому собі не відмовляти, бездумно вступають у шлюб котрий в скорому часі, як правило розривається, залишаючи після себе спустошені душі подружніх сторін і морально скалічених дітей, якщо ще батьки дадуть останнім народитися…

Ось така плачевна реальність нависла над нашим знедуховненим і деморалізованим суспільством. І лише невелика кількість людей має правильне уявлення про призначення сім’ї в суспільстві, зокрема у християнстві і усвідомлюють ту велику відповідальність, яку беруть на себе ті, хто зв’язує себе узами шлюбу.

Ото ж, спробуємо, спираючись, на Священне Писання і на церковний досвід з’ясувати – яка ж ідея вкладена Творцем в союз двох людей, який ми називаємо Таїнством шлюбу.

Що таке взагалі таїнство? Саме слово говорить за себе. Це є щось таємниче, незбагненне людським розумом і не виражається  ніякими словами. Це коли Бог, Котрий по своїй природі абсолютно духовний, невидимий, недосяжний і непізнанний відкриває Себе людині, роблячи «порох земний» (Бут.2,7) крихку глиняну посудину (2 Кор.4.7), здатною до єднання з Ним.

Великою тайною благочестя називає святий апостол Павло втілення Сина Божого (1Тим.3,16), котрий будучи, другою Іпостассю Святої Трійці, прийняв на себе нашу плоть, з її немочами, взяв на Себе всі наші гріхи, возніс їх на хресті і Своєю кров’ю відновив можливість Богоєднання, втрачену людством після гріхопадіння прабатьків. І саме Він  встановив у заснованій Ним Церкві особливі священнодії, котрі служать Тайні Домобудівництва нашого спасіння, які ми називаємо таїнствами.

В Церкві прийнято нараховувати сім таїнств. В кожному з них через молитви і дії священика невидимо подається Божественна благодать, яка тим, чи іншим чином слугує нам для єднання з Богом; так у таїнстві хрещення людина, згідно слів апостола Павла, помирає для гріха (Рим.6,2) і народжується для життя вічного (Ін.3,5,16); у миропомазанні людині дається дар Святого духа (Діян.2,38), котрий укріпляє і наставляє її в духовному житті (1Ін.2.20); у таїнстві Причастя ми найтіснішим образом єднаємося з Христом, споживаючи, Його Пречисте Тіло і Чесну Кров, що є запорукою нашого воскресіння і життя вічного (Ін.6,53)… 

А що ж дає людям таїнство шлюбу? Щоб відповісти на це запитання слід заглянути на перші сторінки Священного Писання. На них ми знайдемо історію творення світу і людини. Ото ж, як дізнаємось ми з книги Буття, Господь Бог спершу творить чоловіка за образом Свої і за подобою, насаджує для нього рай,  де живучи, Адам повинен був усім своїм єством, всіма почуттями душі і тіла, які до гріхопадіння були без усякої скверни і пороку, пізнавати Бога, прославляти Його велич і могутність додержуватися Його заповіді і від цього отримувати невимовне блаженство.

Та оскільки Бог, як свідчить нам апостол і євангеліст Іоанн Богослов, є Любов (1Ін. 4. 8), то і догодити Йому можна лише через любов, яка є сукупність усіх досконалостей. Але неможливо полюбити Бога, не люблячи, собі подібних, в котрих також закарбований образ Божий. Тому то і сказав Бог: «Не добре бути чоловікові одному; Створімо йогу помічника подібну до нього» (Бут.2,18), який би допомагав йому на шляху до Богоуподібнення.

Саме таким помічником і стала для Адама жінка, в котрій він одразу ж після її створення впізнав сам себе «Це – Кість від костей моїх і плоть від плоті моєї; вона назветься чоловіковою, бо від чоловіка свого була взята вона; тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки і будуть два одна плоть» (Бут. 2; 23-24).

Слід зауважити, що слова Писання «подібного до нього» у єврейській і грецькій мовах означають одночасно однаковість і відмінність.

Відмінність жінки й чоловіка – очевидна. І не тільки в плані фізичному а і в плані духовному; звідси випливає висновок, що шлюб – це велике таїнство любові, започатковане самим Богом у раю, в якому дві людських особи  водночас однакові і різні тілом і душею незбагненним чином об’єднуються між собою в нерозривний союз – в одну плоть для спільного проходження шляху Богоуподібнення.

А так як любов не може замикатися сама в собі, то плодом цього подружнього співжиття мають бути діти, яким належить перейняти від батьків любов до Бога і ближнього і передавати її нащадкам, так щоб усе людство, за словом Божим, плодячись і множачись, наповнювало землю і долучалося до божественної любові, в чому  і полягає Богоуподібнення. Але з гріхопадінням першого подружжя – наших прабатьків пошкодилося все наше єство.

В раніше безстрасному нашому тілі пробудилися тваринні інстинкти: діти, котрі мали б бути плодом чистої любові стали в значній мірі плодом пристрасті… Таким чином, законний шлюб в умовах буття в падшому стані став також ліками від блуду і запобіжним засобом від безладних стосунків для тих, котрі не можуть жити надприродно (по чернечому).

Господь наш Ісус Христос, живучи між людьми, брав участь не лише в їхніх скорботах, але і в радостях. Перше Своє чудо Він звершив на весіллі в Кані Галілейській, перетворивши воду у вино. Цим символічним актом Спаситель відновив святість шлюбного союзу опороченого в гріхопадінні.

Христова церква, слідуючи прикладу свого Божественного Засновника, з апостольських часів благословляє своїх чад на подружнє життя для вдосконалення в любові, виховання дітей, для несення тягарів один одного (Гал. 6; 2). Проте до болю прикро, що все більше і більше молодих пар створюють свої горе-сім’ї зовсім не на християнських началах.

Одруження часто зводиться лише до плотських задоволень, або ж до матеріальних розрахунків. Через це світ потопає в крові ненароджених чи вбитих одразу після народження немовлят, катастрофічно зростає число сиріт при живих батьках, розлучення давно вже сприймається як цілком звичне явище,  повторні шлюби – мало не як норма…

Навіть ті, хто, здавалося б, з благим наміром вступають у шлюб часто розлучаються – мовляв, характерами не зійшлись, або щось подібне.

Так от, молоді люди, одружені і неодружені! Запам’ятаймо собі, що сімейне життя – це хрест, котрий треба гідно пронести через все життя. Пам’ятаймо, що вінці, які одягаються на вінчанні – не царські, а мученицькі.

Не дарма під час вінчання коли священик обводить молодят довкола центрального аналоя співаються тропарі Святим Мученикам, котрі добре постраждали за Христа і увінчалися від Нього вінцями перемоги і тепер моляться до господа за помилування душ наших.

То ж коли обираємо собі пару, то дивімося не на тілесні принади, котрі ваблять нашу плоть, а на душу тієї людини, з якою ми хочемо пов’язати своє життя. А якщо вже і стали під вінець не з тим, з ким би хотілося значить і на це була воля Божа. І ось тут починається подвиг мучеництва.

Мучителем у даному випадку є не одна із сторін, а наша гріховна плоть, наше самолюбство і все, що з цим пов’язане. З цими мучителями і повинні ми боротися. Бо коли ми, юні і гарячі, шукаємо собі другу половинку, то нам здається, що ця наша палкість супроводжуватиме нас протягом всього подружнього життя. Але це не так! Усе, що пробує людина вперше залишає в ній глибоке враження.

Проте з плином часу до нього звикається і те заняття, яке здавалося нам таким надзвичайним, коли ми приступали до нього вперше згодом стає буденною справою і не приносить якогось особливого задоволення.

Так, до прикладу, коли людина вперше сідає за кермо автомобіля, це видається їй чимось надзвичайним, коли ж мине трохи часу, водіння автомобіля стане для неї чимось повсякденним, і щоб отримати знову якісь незвичайні враження треба буде хіба що сісти за штурвал літака.

Так само і в подружніх відносинах: спочатку вони здаються якимось особливими, а потім все це кудись зникає і слабша сторона, котра не знає, що шлюб не зводиться до романтичних вечірок і задоволення статевих потреб починає шукати для себе відраду в чарці,  або взагалі поза межами сімейного вогнища.

Така, на жаль, доля особливо тих сімей, де подружні сторони мали досвід дошлюбних стосунків. Такі люди, знайшовши собі пару, тим не менше часто психологічно бувають схильними до зради, так як звикли жити для власного задоволення. Щоб уникнути такого повороту подій варто пам’ятати, що кожному з нас дана від Бога певна міра любові, яку кожен повинен зберегти для своєї однієї половинки для з’єднання в одну плоть, а не розхлюпувати її на випадкові зустрічі і захоплення. Тому, що цим ми спустошуємо свою душу, роблячи її неспроможну по справжньому любити.

І на останок хочеться привести опис символічної картини шлюбу в ідеалі і в реаліях сьогодення, описану одним священиком. Цей священик ще до революції, зупинившись в одному готелі побачив у фойє на протилежних стінах дві картини. На одній була зображена квітуча осяяна сонцем галявина, а на ній пристойно і красиво вдягнуті молоді пари водять хоровод, з запаленими смолоскипами в руках.

З іншого боку висіла абсолютно протилежна і жахаюча картина: сонця нема, квіти потоптані, погаслі смолоскипи порозкидані і змієподібно переплетені тіла…

Як би хотілося, щоб нашим шлюбам відповідала перша картина.

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024