«Перша моя мрія здійснилася», – футболіст з Рожища поділився емоціями після гола за «Волинь»
Ще минулого сезону юний нападник «Волині», рожищанин Богдан Кобзар бомбардував чемпіонат найстаршої групи чемпіонату дитячо-юнацької футбольної ліги за «Волинь» U-17, а цього сезону транзитом через юнацьку команду доріс до «основи», за яку в останньому матчі з «Металургом» відзначився першим забитим голом.
Інтерв'ю з футболістом підготувала клубна пресслужба.
15 у 18 матчах ДЮФЛ за «Волинь» U-17, 4 у 10 матчах та за 400 з гаком зіграних хвилин у Прем’єр-лізі U-19, і перший гол на четвертий вихід за основну команду – до здійснення невеличкої мрії Богдану довелося зіграти всього лиш більш як пів години ігрового часу!
– Богдане, скажи, які відчуття після дебютного голу за «Волинь»? Емоції зашкалювали?
– Чесно кажучи, словами важко їх передати. Я дуже радий, я дуже довго до цього йшов – можна сказати, перша мрія моя здійснилася. Словом, дуже довго цього чекав, і хотів забити той самий, перший.
– Хлопці уже встигли привітати з голом? Можливо, якось по-особливому?
– Привітали, звісно, але нічого такого не було.
– Який настрій у команди після перемоги? Готові до найважчих останніх випробувань?
– Настрій позитивний. Усі налаштовуються, розуміють, що треба ці три гри вигравати, із настроєм все добре і ми готуємося.
– Ти є вихованцем нашої футбольної школи. Розкажи, як взагалі потрапив у футбол?
– Я сам із Рожища, у себе займався, тренувався в дитячій школі, грав із старшими хлопцями, грав на область. І тоді мене побачили у 13 років, за рік до ДЮФЛ, і взяли до «Волині». Моїм тренером одразу був Олександр Андрійович Антонюк, якому дуже завдячую своєю подальшою кар’єрою та вірою у мене, а також постійними уроками та настановами. Усі в дитинстві мріють потрапити до футбольної команди, коли дивляться матчі по телевізору, і я також мріяв туди потрапити, а зараз так співпало, що з людьми, яких раніше дивився по телевізору, я зараз у команді!
– Як у тобі роздивилися саме атакувальні таланти?
– Та я з самого дитинства був нападником, і більше ні на яку позицію ніколи не ставав.
– Ти вже, можна сказати, юний футболіст нового покоління. Чи є у тебе якийсь приклад нападника, який тебе надихає?
– Так, Роналду та Ібрагімович – це два таких моїх кумири.
– У ДЮФЛ ти забивав чимало голів, зокрема в останньому сезоні за U-17 був головним бомбардиром команди. Важко було переходити цього сезону на рівень U-19, де ти вже не був на перших ролях і де були навіть на рік старші хлопці?
– Так, було таке, тим більше, перед стартом чемпіонату я отримав травму, через яку місяць пропустив, тому було важко. Однак щороку до цього я йшов серед бомбардирів дитячо-юнацьких змагань, тож вірив, що й тут у мене складеться – треба було тільки почати грати і забивати.
– Коли вже зрозумів, що у тебе виходить на юнацькому рівні, адже все-таки це вже була Прем’єр-ліга, де ті ж юнацькі команди «Шахтаря» і «Динамо» грають постійно у юнацьких єврокубках?
– Ну взагалі я досить довго чекав, щоб взагалі дебютувати за команду U-19. Вийшло так, що з «Колосом» дебютував і забив двічі – тоді відразу впевненість з’явилася, що можу! Тому, можна сказати, що вона у мене ще з перших матчів.
– Очікував, що до другої частини сезону будеш готуватися із основною командою?
– Ну я ставив собі ціль, щоб мене помітили, однак ніколи не думав, що все так швидко складеться…
– Як воно було – займатися із досвідченими футболістами на зборах? Чи допомагали вони тобі на тренуваннях?
– Звісно, дуже багато підказували. Я думав, буде значно важче, і так було спочатку, однак наші футболісти мені дуже багато допомагали та підказували, і завдяки їм я зміг увійти у цей ритм.
– Що відчував, коли вперше виходив на поле у Першій лізі в матчі проти «Оболоні Бровар»?
– Тоді перед грою, коли нашому тренерському штабу допомагав Руслан Мостовий, він казав, що взагалі я міг вийти зі стартових хвилин, тож я дуже налаштовувався на ту гру. Вийшло так, що вийшов лише на п’ять хвилин, однак все одно знав, що треба дуже добре себе показати, достойно зіграти та постаратися.
– У матчі проти «Кременя» тобі та Джемалю Кизилатешу вдалося якось спільними зусиллями на останніх хвилинах здобути для «Волині» право на пенальті та долучитися до врятування того матчу… Які емоції тоді переважали – радість, що долучився до того голу, чи все-таки розчарування, що не вдалося гарно пробити і м’яч влучив у захисника?
– Це само собою – якби тоді пробив у ворота, дебютний гол міг бути ще тоді… Тоді захисник стрибнув під удар, я трохи засмутився. Утім, ми ж заробили пенальті тоді, забили, вирвали нічию. Хоча, з тим суперником ми мали брати три очки, тому не раділи. У мене була невеличка радість, що хоч трохи допоміг команді, взяв якусь участь у тому взятті воріт…
– Виступи за «Волинь» додають тобі впізнаваності у Рожищі?
– Є таке – чимало людей у рідному місті вітаються, говорять, розпитують про футбол, про Луцьк, про «Волинь»…
– Наскільки важливим для тебе був дебютний гол за дорослу команду «Волині»?
– Звісно, на даний момент – це найважливіший гол у моїй кар’єрі та моєму житті – для впевненості та всього іншого. Але – треба старатися далі, і тоді всього, в тому числі і голів – буде більше.
– Як у тебе відносини із тренерським штабом «Волині», Андрієм Богдановичем Тлумаком? Є відчуття, що тобі та іншим молодим гравцям довіряють?
– Відносини прекрасні – вони багато підказують та допомагають. Дають шанс молодим гравцям, а це дуже важливо для нас.
– Вірите, що зможете зробити те, про що не будемо говорити вголос?
– Безсумнівно!