«Лист у минуле»: у Рожищі визначили переможця районного конкурсу для школярів

Завершився спільний конкурс рожищенського магазину «Дивосвіт» та інтернет-видання «Район.Рожище». Підбиваємо підсумки.

Нагадаємо, 30 квітня ми оголосили конкурс для школярів Рожищенського району «Лист у минуле» та закликали дітей порозмірковувати на тему Другої світової війни, написавши листа своєму далекому родичу, який був учасником бойових дій. 

Усі листи дітей, які надіслали до редакції, будуть відзначені. Переможець конкурсу, учень 8-А класу Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 міста Рожище, 13-річний Дмитро Шимчій отримає від спонсора конкурсу, підприємця Олександра Кучірки грошову винагороду в розмірі 500 гривень.

Інші учасники конкурсу, учениця 5 класу, ЗОШ села Крижівка Вікторія Шевчук, учениця 3 класу ЗОШ села Рудка-Козинська Олена Фенюк та учениця 6-А класу Рожищенського ліцею № 4 Дарина Юрчук, отримають сертифікати на суму 100 гривень від магазину «Дивосвіт». Їх листи ми опублікуємо протягом тижня.

Рожищенський підприємець та депутат районної ради Олександр Кучірка розповідає, що ідея конкурсу виникла тому, що захотілося почути думку школярів щодо подій Другої світової війни, кого учні вважають героями, а кого антигероями.

«Коли я вчився у школі, все було просто. Наші – хороші, а всі, хто проти – злочинці, бандити. Наші – це ж, звичайно, воїни СРСР. Ця версія звучала скрізь: в книжках, по телевізору. І тому чи не найбільшим героєм я вважав свого діда, він пройшов усю війну від 1941 по 1945 рік у лавах Червоної армії», – розповідає чоловік.

Однак, Олександр Кучірка наголошує, що не все так просто в українській історії, як розповідали колись у школі.

«Пізніше, після розвалу Радянського союзу, стало зрозуміло, що не все так просто. Що була ще третя сила, яка боролася за, власне, Україну. Однак тоді не дуже хотілося розбиратися, і думки щодо Другої світової так і залишились на роздоріжжі. Наступним етапом став Майдан. Захотілося розібратися до кінця. Я пішов до своєї бабці, якій йшов дев'ятий десяток, вона була безпосереднім свідком та учасником подій війни. Її розповідь була настільки простою і одночасно переконливою, що моя думка змінилася ще в цікавішому напрямку», – зізнається підприємець.

Він відшукав розповідь бабусі, яка тоді так вразила. Подаємо її без змін.

«Я жила в середній сім'ї на Станіславщиниі (нині Івано-Франківськ) в селі. Мої батьки мали близько 15 гектарів землі й три коні, якими обробляли землю. Для нас це було найбільше багатство. При владі були німці (тоді це була Австро-Угорщина) і кругом був порядок та закон. Хто не лінився і працював, той мав що їсти та вдітися. А на лишки могли прикупити ще землі у врожайний рік. 

І так в нас було, поки не прийшли «совєти». Вони забрали все. Всю землю і всіх коней. Один кінь був дуже норовливий, він слухав тільки батька і не хотів йти з червоноармійцями. То його на моїх очах пристрелили (в бабці Олі на очі найшли сльози). 

Людей заставляли іти працювати до колгоспу. А начальниками поставили главних «пролітарієв», голоту, що не хотіла працювати і нічого не мала. Тих, хто був проти, відразу вивозили до каземату. Нарід був дуже невдоволений. Але так тривало недовго. Через рік вернулися знову до влади німці. І кругом запанував порядок. Правда хлопців 20-30 років призвали до армії, воювати проти «совєтів». І багато пішли – бо мали на комуністів зуб. І мій дядько пішов, так і не вернувся. Це була дивізія Вермахту «СС Галичина».

Бабця Оля завжди охоча до роботи.

Саме ця розповідь бабусі змінила уявлення Олександра Кучірки про Другу світову війну.

«На цьому закінчу бабусину розповідь, хоча вона ще з годину розказувала, що чинилося після війни. Але це вже інша історія. Після почутих слів я зрозумів, що всі мої уявлення про Другу світову війну – це видумка. Що насправді ця чужа війна – величезне горе для українського народу. Для українців не було перемоги. Це було чергове захоплення влади імперією зла, яка знищила десятки мільйонів українців. Тільки за те, що вони українці», – розмірковує чоловік.

Він пригадує й вкрай неприємний випадок, який трапився нещодавно.

«І вже в наш час, їдучи Незалежною Україною, 1 травня цього року, я бачу вивішений червоний прапор з написом «Слава Червоній армії!» Так і хочеться запитати – а червона вона від крові жертв, яких знищила? І ще, а хто ж тоді герой? Точно знаю, що «радянський» дід – щасливчик, бо йому повезло вижити в тій м'ясорубці, хоч і був поранений», – каже Олександр Кучірка.

Місто Славута на Хмельниччині. 2020 рік.

Він зауважує, що й нині ми маємо сучасних героїв.

«А проводячи паралелі з нинішніми подіями на Сході України, героями вважаю воїнів, що добровільно пішли захищати свою рідну землю. Не через примарні ідеології чи з примусу, а через любов до своєї України», – зазначає на завершення чоловік.

***

Переможець нашого конкурсу захоплюється відвагою учасників Другої світової війни, однак він хотів би розповісти їм й про повстанців ОУН-УПА, які не могли змиритися зі злочинами комуністів.