Війна у долях рожищенців: два односельці – два герої
-
-
>
-
>
-
>
2997
Україна знову оплакує своїх синів. Знову до чиєїсь оселі прямує «груз 200». Болить материнське серце від найважчої втрати – втрати сина, на якого покладала так багато сподівань.
І знову постають в надгробках ті, кому б ще жити й жити. Як і тоді, в вісімдесятих, коли пекло афганської війни перекреслило не одну молоду долю, так сьогодні хлопці віддають свої життя за нашу державу, за що ж гинули тоді – і досі важко збагнути.
Йдеться на ІА Волинські новини.
Гірка доля синівських втрат не оминула волинського села Доросині Рожищенського району. Донині пам’ятають старші жителі, як всім селом оплакували Юрія Троцюка, котрому не виповнилось ще й двадцяти, як повернувся в цинковій домовині з далекого і чужого Афганістану. Мов зранена чайка голосила над домовиною сина мама Катерина Євсеївна, до якої тулилися молодші діти, не приховував сліз і батько. Бо ж Юрій був найстаршим і єдиним їх сином.
Відтоді, за словами сестри героя Наталії Сітовської, стали сумними і порожніми мамині очі, які не просихали від сліз. Відтоді життя усієї їхньої родини поділене на «до» і «після».
Ввічливий, відвертий, щирий і не за літами розсудливий – таким пам’ятають Юрія Троцюка його друзі, однокласники та односельці і свято бережуть пам’ять про героя, передаючи її з покоління в покоління: його іменем названо одну з вулиць, вже традиційним стало проведення в місцевій школі щорічного турніру з волейболу імені Юрія Троцюка, в шкільному музеї зберігаються розповіді про життя юнака, а на фасаді школи - пам’ятна дошка, з якої пильним поглядом на кожного з нас дивиться молодий герой.
Після перших втрат на сході не знало спокою серце завчасно посивілої Катерини Троцюк. Бачачи переживання та неспокій матерів, чиї сини були на Донбасі, вона ніби знову переживала власне горе. А війна відчеканювала імена нових героїв.
Чорним вороном 23 липня 2015 року прилетіла в село звістка про загибель на сході 27-річного Андрія Зайця. Чорна хустина покрила голову ще однієї згорьованої матері, а Доросині знову огорнула печаль та невимовна туга. 25 липня односельці навколішки зустрічали свого героя. Андрія Зайця поважали у рідному селі за щирість, доброту, бажання допомогти кожному у важку хвилину. Тому такою велелюдною була прощальна процесія. Здається, війна забирає найкращих.
А у жовтні 2016-го на Доросинівській школі з’явилась ще одна пам’ятна дошка - бійцю 128-ої механізованої бригади Андрію Зайцю. Його ім’я, як і ім’я земляка Юрія Троцюка, вже назавжди вписане в історію, його назавжди увібрала в себе вдячна людська пам’ять, що береже імена та подвиги поколінь героїв. Бо ж солдати війни не вибирають. Вони просто стають героями, жертвуючи найдорожчим – своїм життям.
Тетяна Боярин
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі