Запитай у юриста: колишня дружина не дозволяє бачитися з сином
У редакцію Район.Рожище звернувся Сергій Бугаєнко з Копачівки.
Чоловік стверджує, що колишня дружина не дозволяє бачитися з сином, тим самим перешкоджає йому брати участь у вихованні дитини. За словами Сергія Михайловича, ігнорують його й в службі у справах дітей Рожищенської РДА та відмовляються супроводжувати для безперешкодної зустрічі з дитиною.
Сергій Бугаєнко, попросив роз'яснити, чи має право колишня дружина забороняти навідувати сина.
Відповідь на це питання надав начальник Рожищенського бюро правової допомоги Луцького місцевого центру безоплатної вторинної правової допомоги Сергій Лясковський.
«Сім’я – чи не найголовніша цінність в нашому бурхливому житті для кожної людини. Особливо для дитини, яка, безперечно, хоче жити в повній i щасливій родині, поряд з батьком i матір’ю. Натомість дедалі частіше сім’ї розпадаються, батьки розлучаються, розходяться, і страждають від цього в першу чергу їхні діти, які зазвичай прагнуть спілкування з кожним із батьків.
Статтею 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати i батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
В Україні поширена суспільна думка, що після розлучення батьків діти повинні залишатися з матір’ю. Така позиція суспільства виходить із моральних цінностей перш за все материнства, впевненості в тому, що кожна дитина повинна рости з матір’ю, що тільки мати може забезпечити дитині належний рівень життя, дати їй необхідну любов та турботу.
Жодним чином не заперечуючи таку чесноту нашого суспільства як піклування про материнство, дозволимо собі визначити одну із нагальних сучасних проблем у царині сімейного права - проблема визначення місця проживання дитини за певних обставин разом батьком.
Це питання останнім часом набуло неабиякого резонансу та є болючим для тих чоловіків, котрі за обставин окремого проживання від дитини втрачають можливість вільного спілкування з дитиною, активної та безпосередньої участі в її вихованні.
Актуальності така проблема набуває тоді, коли суд встановлює місце проживання дитини з матір’ю, а мати, маючи негативні відносини з батьком дитини, у будь-який спосіб намагається перешкоджати вільному спілкуванню батька з дитиною.
Сімейним кодексом України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою. (Ст. 160 Сімейного кодексу України).
Таким чином, за наявності спору між батьками, основним критерієм визначення судами місця проживання дитини є її вік та власне бажання (по досягненню нею 10 років).
Зокрема, приймаючи рішення про встановлення місця проживання малолітньої дитини, суди керуються принципом, закріпленим в ст. 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, про те, що дитина не може бути розлучена з матір’ю.
На мою думку така позиція судів суперечить іншим нормам цієї ж Декларації прав дитини, нормам Сімейного кодексу України та Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків», якими закріплено рівність жінок i чоловіків в правах щодо дитини», - коментує Сергій Лясковський.
Крім того, відповідно до принципів 4, 7 Декларації прав дитини, дитині мають належати права на здоровий ріст та розвиток, належне харчування, житло, розваги, медичне обслуговування, отримання освіти. Найкраще забезпечення інтересів дитини щодо її освіти та навчання має бути керівним принципом для батьків при вирішенні питання місця проживання дитини.
Адже, проживання дитини з матір’ю не завжди може бути запорукою її всебічного розвитку, належної освіти та навчання, здоров’я як фізичного так i морального, духовного. В багатьох випадках саме батько може сприяти дитині в здоровому розвиткові, належній освіти та вихованню. В питаннях місця проживання дитини необхідно спиратися саме на те, хто із батьків може найкраще забезпечити її законні інтереси, приділятиме найбільше уваги її вихованню.
Зауважимо, що упереджена позиція суддів на користь проживання дитини разом із матір’ю з 2010 року розпочала повільно змінюватися, відколи Судова палата у цивільних справах Верховного суду України постановила рішення у касаційному провадженні щодо встановлення місця проживання дитини з тим із батьків, хто може найкраще забезпечити її інтереси.
Так, Ухвалою від 02.06.2010 р. №6-3401св10 Верховним судом України чи не вперше в Україні було постановлено залишити малолітню дитину проживати разом з батьком з огляду на те, що саме він має більш сприятливі умови для її нормального розвитку та приділяє більше часу вихованню дитини, на відміну від матері. З того часу все більше суддів, приймаючи рішення про встановлення проживання дитини з батьком, послуговуються саме такими критеріями при ухваленні рішення. Утім навіть із урахуванням таких змін застаріла тенденція беззастережного встановлення проживання дитини разом з матір’ю змінюється достатньо повільно – з практики вбачається, що суди в своїх рішеннях радше стають на бік матерів.
Водночас почастішали випадки, коли дитина залишається проживати з матір’ю, котра у свою черг усіляко чинить перешкоди вільному спілкуванню дитини з її рідним батьком, не дає можливості брати учать у вихованні дитини, бачитися з нею, або навіть не надає інформації щодо навчання, медичного обстеження, проводження дозвілля їх спільної дитини.
Тож, хочемо надати декілька слушних юридичних порад щодо того, як варто чинити у разі неправомірного перешкоджання законному праву спілкування з дитиною.
Відповідно до статті 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Крім того, згідно із статтею 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь в її вихованні i має право на особисте спілкування з нею.
Згідно з цим, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Законом встановлено механізм захисту одного з батьків від такого перешкоджання з боку іншого.
По-перше, статтею 158 Сімейного кодексу України закріплено право того з батьків, хто проживає окремо, звертатися із заявою до органу опіки та піклування з метою визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Проаналізувавши умови життя батьків, їхнє ставлення до дитини, інших обставин, орган опіки i піклування вирішує, з ким буде проживати дитина i затверджує графік часу спілкування з дитиною кожного із батьків. Варто зазначити, що рішення органом опіки та піклування, є обов’язковим до виконання.
По-друге, той з батьків, чиє право на спілкування з дитиною порушено іншим із батьків, має право звернутися до суду. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки i піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод (ст. 159 Сімейного кодексу України). Крім того, у разі ухилення одного із батьків від виконання рішення суду або рішення органу опіки i піклування, той з батьків, хто проживає окремо, має право на відшкодування матеріальної i моральної шкоди.
Якщо ж, не зважаючи на рішення суду, яким встановлено певний графік спілкування батька з дитиною, відбувається подальше перешкоджання дотриманню встановленого порядку та графіку спілкування з дитиною, то варто вчинити наступні дії:
1. Подати заяву до органу виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження щодо виконання відповідного рішення суду.
2. В рамках вже відкритого виконавчого провадження подати заяву про здійснення державним виконавцем виходу за місцем проживання дитини задля складання акту про те, що мати не надає доступу до житлового приміщення, чим чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною та ухиляється від виконання рішення суду.
Слід також звернути увагу, що задля підготовки доказового матеріалу з метою підтвердження ухилення від виконання рішення суду, відповідні заяви до виконавчої служби та складання актів за фактом виходу державного виконавця за місцем проживання дитини, необхідно здійснити принаймні декілька разів.
3. Наступним кроком має бути подання заяви з вимогою до державного виконавця скласти акт про порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» та про звернення державним виконавцем до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення до відповідальності за умисне невиконання рішення суду відповідно до ст. 382 Кримінального кодексу України.
4. Маючи акти державного виконавця про те, що обмежується доступ до житлового приміщення, чим чиниться перешкоди у спілкуванні з дитиною та відбувається ухиляння від виконання рішення суду, необхідно подати до прокуратури заяву про порушення кримінального провадження про притягнення до відповідальності за умисне невиконання рішення суду за ст. 382 Кримінального кодексу України.
Крім того, в тому випадку, коли Ви позбавлені будь-якої інформації щодо життєдіяльності Вашої дитини, пам’ятайте про своє законне право на отримання такої інформації та доправляйте відповідні запити до школи, в якій навчається дитина, до медичних закладів, в яких вона обстежується, до секцій, які відвідує, щоб дізнатися, коли вона приходить, коли йде додому, як навчається, чи здорова тощо.
Зрештою, маючи всі необхідні докази того, що має місце ухилення матері від виконання відповідного рішення суду та продовжується незаконне обмеження у спілкуванні дитини з батьком, батько має право подати позов до суду про встановлення місця проживання дитини з ним відповідно до ст. 159 Сімейного кодексу України: «у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину на проживання з ним».
В позові необхідно обґрунтувати, що мати продовжує чинити перешкоди спілкуванню батька i дитини з посиланням на акти державного виконавця, обґрунтувати, що саме з батьком дитині буде комфортніше жити, батько має необхідні статки та можливості і буде приділяти більше уваги на відміну від матері вихованню дитини та опікуватися інтересами дитини.
У випадку доведеної позиції по усіх вищезгаданих моментах, а також наявності власного бажання дитини проживати з батьком, суд може задовольнити даний позов.
Отже, шановні батьки, слід пам’ятати, що i мати, i батько є рівними в своїх батьківських правах, й українське законодавство стоїть на сторожі захисту інтересів кожного з Вас, тож не доводьте ситуацію до абсурду та не забороняйте один одному продовжувати спілкуватися з дитиною, адже це спілкування досить важливе для подальшого всебічного розвитку дитини, а будь-які чвари щодо цього будуть впливати на психіку дитини».
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі