Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Топільно: «Мамо, я вас люблю, але жити не хочу»: 13-річна дівчинка написала «передсмертну» записку, а тепер за її життя боряться лікарі

12:19 22.01.2017
8693

Юна Надійка із Топільного Рожищенського району наразі перебуває у реанімаційному відділенні Волинської обласної дитячої клінічної лікарні. Її мама розповідає: дитину жорстоко побили хлопці-однокласники. Директор школи запевняє: якщо хтось і бив дівчинку, так це її вітчим.

Цю доволі непросту історію розповіла мама учениці Лариса Зубаль, - повідомляє Ірина Бура на сайті Волинська служба новин.

Жінка каже, що 11 листопада минулого року вона поїхала на заробітки до Польщі, оскільки у неї п’ятеро діток, а заробляти гроші на Батьківщині немає можливості. Дітей лишила на свою матір.

Приблизно через тиждень перебування за кордоном їй зателефонувала одна з дочок і повідомила, що Надю забрали в притулок у Рожище. Мовляв, її жорстоко побили хлопці з її класу, і вона написала прощальну записку, не бажаючи жити (13-річна дівчинка навчається у 8 класі – Авт.).

Записку віддала однокласниці і попросила передати її мамі, коли та повернеться із заробітків. А сама сказала, що собі щось зробить. Налякана подруга віддала аркушик класному керівникові, а той – директору школи.

Зміст записки, згідно зі словами Лариси, був такного змісту: мамо, я вас люблю, але не хочу жити, бо мені вже набридли ці знущаня і я в цю школу більше не повернуся…

Надю негайно почали шукати. Як стверджує пані Лариса, саме через цю записку її і помістили до притулку. Мовляв, щоб дитина не вкоротила собі віку і не було плями на школі, де вона навчається.

«Директор школи пояснив мені, що донечку завезли в притулок тому, що якби щось з нею трапилося, то його посадили б. Як же так: у притулок завезли не тих, хто побив, а мою ні в чому не винну донечку?» – бідкається пані Лариса.

Жінка твердить, що найстрашніше почалося уже там, у притулку. Вона серцем відчувала, що щось не так, однак лишити заробітки не могла: мовляв, нічого не заробила і не хотіла повертатися до дітей з порожніми руками. Зв’язалася з однією із доньок по вайберу, попросила піти до Надійки, щоб могла зателефонувати і поспілкуватися з нею.

Багатодітна мати стверджує, що перше, що почула від доньки, було: «Мамо, заберіть мене звідси, мені дуже болить живіт, я вже не можу терпіти цей біль». Каже, дівчинка жалілася, що від болю навіть втрачала свідомість, однак єдине чим їй допомагали, – давали випити но-шпу, ото і все. Навіть швидкої жодного разу не викликали.

Допоки дитині зовсім не стало зле. Мама розповідає, що прибиральниця, яка прийшла навести лад в кімнаті, де перебувала Надійка, побачила, що дитина лежить майже нежива. Налякана працівниця тоді й викликала швидку допомогу.

«Мою дитину привезли в лікарню у Рожище. Її прооперували – вирізали апендицит. Як виявилося потім, цього не треба було робити, бо діагноз у дитини зовсім інший. Коли після операції в неї почав здуватися живіт, її, в чому була – ледь одягнена, повезли в обласну дитячу лікарню, що в Луцьку. Уявіть, її протримали на вулиці, доки приїхала швидка, тож вона ще й підхопила двостороннє запалення легень…»

Лариса каже, щойно дізналася, що донька в лікарні – одразу приїхала. Лікар реанімаційного відділення, у якому перебуває Надійка, пояснив, що вже в Луцьку дівчинці знову зробили операцію – вирізали 2/3 кишківника, адже він був уже відмерлим. Також на кишківнику виявили гематому, від якої утворилася пухлина. Дякувати Богу – доброякісна.

«Лікар сказав, що стан донечки дуже важкий. Її уже двічі буквально з того світу виймали. Зараз їй продовжують спасати життя», – не стримуючи сліз, розповідає Лариса.

Жінка додає, що лікарі дуже перейнялися її донечкою, всі спонсорські гроші, які благодійники перерахували на це реанімаційне відділення, пішли на неї. Та й сама дівчинка, попри її важкий стан, розповідає, що їй тут добре, всі ставляться до неї доброзичливо, реагують на перший її поклик. Однак за лікарню в Рожищі, каже пані Лариса, дівчинка розповідала зовсім інше. Мовляв, коли вона кричала від болю, медсестра їй казала: «Закрий рот, чого верещиш?»

«Все, що я заробила в Польщі, пішло на лікування дитини. Родичі чоловіка, з яким живу, передали 4 тисячі. А що далі буде – просто не знаю. Донечку потрібно рятувати, щодня на лікування йде багато грошей. А де їх узяти? Ходила навіть у фонд Палиці, але в допомозі відмовили, бо у мене немає луцької прописки», – ридає Лариса.

Як же так, що дівчинку могли так жорстоко побити прямо в школі, невже ніхто не міг заступитися, чим, зрештою, займалися працівники?

Директор школи села Топільне Валентин Глушко, каже, що інцидент між підлітками був, але до бійки не доходило. Так, шарпалися, так, була якась словесна перепалка, але на цьому і завершилося.

«Бійка була. Але не в школі. Вдома. Всі в селі знають, та й сестри Надійки розповіли, що вітчим жорстоко їх б’є. Він навіть судимість має. Надійка не раз від побоїв головою двері відкривала. Але діти нічого не розповідали – боялися».

Директор каже, що ця сім’я в них на суворому контролі – як неблагополучна.

«Того дня мені принесли записку, яку написала Надійка. Вона ж сама тоді вже втекла зі школи. Ми кинулися її шукати, знайшли у бабусі і вирішили, доки у неї такий нестабільний емоційний стан, відправити в притулок, де за нею доглядатимуть. Адже 88-літня бабця, на яку мати лишила їх, не могла їм дати ради», – розповідає Валентин Глушко.

Попри усі знаки запитання в цій непростій історії, ясно лише одне: немає часу гадати і вирішувати, хто правий, а хто ні. А зволікання з допомогою Надійці може призвести до найгіршого. Адже дитина у дуже важкому стані, потребує інтенсивного лікування, а воно в свою чергу – чималих коштів. А їх немає.

Директор каже, що особисто спілкувався з лікарями, вони підтверджують: наразі мова про порятунок життя школярки. А вже потім – як вона буде жити з таким діагнозом і з видаленим настільки кишківником.

Звертаємося до усіх небайдужих з проханням допомогти дівчинці. Просимо відгукнутися також місцеву владу, організації, благодійників…

Кошти можна переказати на картку Надійчиної мами, а також звернутися безпосередньо до лікарів реанімаційного відділення Волинської обласної дитячої лікарні, щоб дізнатися, які ліки потрібні, і придбати їх. В будь-якому випадку без нашої з вами допомоги ця дитина, котрій, погодьтеся, і так несолодко довелося в житті, просто приречена… Не будьмо байдужими! Чужих дітей не буває! Хтозна, в чиї двері, нагло і без запрошення, завтра може увійти лихо…

Ірина Бура

P.S: Надійка виявила бажання сама розповісти, що ж таки насправді з нею трапилося. Тому – продовження буде…

Як можна допомогти Надійці ми повідомимо згодом. Стежте за оновленнями на Район. Рожище

Коментарі

Редакція

13:32 23.01.2017

Шановні читачі, коментарі під даною статтею будуть закриті до завершення журналістського розслідування. Оскільки є підозра, що інформацію могли подати некоректно.

19 травня
Сьогодні
Вчора
17.05.2019
16.05.2019
15.05.2019
14.05.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин